Тема кохання — одна з найдавніших у творчості кожного народу. Хвилюючими творами про кохання, сповненими найщиріших людських почуттів, славиться український фольклор. Кохання у народній поезії сильніше родинних стосунків, сильніше смерті. Шекспірівські "Ромео і Джульєта" анітрохи не вагоміші образи, ніж герої українських пісень, бо найпопулярніший мотив, притаманний народній творчості, — це мотив вірності, готовність до самопожертви.
Уже кілька століть привертає увагу українських письменників народна пісня про кохання "Балада про Гриця", котру приписують легендарній поетесі Марусі Чурай. Художня інтерпретація пісні належить багатьом письменникам-романтикам XIX століття (Йосипу Бодянському, Віктору Забілі та ін.), саме вона стала поштовхом до написання драми М. Старицького та Л. Старицької-Черняхівської "Ой не ходи, Грицю". В основу повісті покладена одна із сюжетних ліній народної пісні — кохання Гриця до двох дівчат, його трагічна смерть, зумовлена роздвоєністю натури. Широковідомий сьогодні і роман Лиш Костенко "Маруся Чурай", героїня якого щиро покохала Гриця Бобренка. Але любов Марусі "чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі".
Особливо трепетно тема кохання звучить в українській поезії. Любов пристрасна, любов зраджена, врешті, любов материнська є однією із основних тем шевченківської творчості, могутньо звучить у його віршах та поемах ("Тополя", "Утоплена", "Наймичка", "Катерина", "Лілея", "Ликері" та багато інших).
Герой расценивает себя как "нравственного калеку", у которого "высохла, испарилась, умерла" лучшая половина души. Кто же виноват в том, что Печорин превратился в "умную ненужность?" Сам Печорин отвечает на этот вопрос так: "Во мне душа испорчена светом". "Моя бесцветная молодость протекла в борьбе с собой и светом; лучшие мои чувства, боясь насмешки, я хоронил в глубине сердца, они там и умерли", "Глупец я или злодей, не знаю; но то верно, что я так же очень достоин сожаления" Постоянный самоанализ, рефлексия делают Печорина безучастным, бесчувственным. "Я давно уже живу не сердцем, а головой, я взвешиваю и разбираю свои собственные страсти и поступки с строгим любопытством, но без участия", - признается он перед дуэлью с Грушницким. Печорин отличается от других героев романа тем, что его тревожат вопросы осознания человеческого бытия - вопросы о цели и смысле жизни, о назначении человека. Вокруг Печорина рождаются страсти, происходят столкновения, ведутся споры. Но все герои романа: Вера, княжна Мери, Грушницкий, Максим Максимыч, Вернер и даже сам автор - находятся под властью странного печоринского обаяния. Все они в той или иной степени влюблены в него. Но никому из них не удается постичь бесконечные возможности души Печорина.
Тема кохання — одна з найдавніших у творчості кожного народу. Хвилюючими творами про кохання, сповненими найщиріших людських почуттів, славиться український фольклор. Кохання у народній поезії сильніше родинних стосунків, сильніше смерті. Шекспірівські "Ромео і Джульєта" анітрохи не вагоміші образи, ніж герої українських пісень, бо найпопулярніший мотив, притаманний народній творчості, — це мотив вірності, готовність до самопожертви.
Уже кілька століть привертає увагу українських письменників народна пісня про кохання "Балада про Гриця", котру приписують легендарній поетесі Марусі Чурай. Художня інтерпретація пісні належить багатьом письменникам-романтикам XIX століття (Йосипу Бодянському, Віктору Забілі та ін.), саме вона стала поштовхом до написання драми М. Старицького та Л. Старицької-Черняхівської "Ой не ходи, Грицю". В основу повісті покладена одна із сюжетних ліній народної пісні — кохання Гриця до двох дівчат, його трагічна смерть, зумовлена роздвоєністю натури. Широковідомий сьогодні і роман Лиш Костенко "Маруся Чурай", героїня якого щиро покохала Гриця Бобренка. Але любов Марусі "чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі".
Особливо трепетно тема кохання звучить в українській поезії. Любов пристрасна, любов зраджена, врешті, любов материнська є однією із основних тем шевченківської творчості, могутньо звучить у його віршах та поемах ("Тополя", "Утоплена", "Наймичка", "Катерина", "Лілея", "Ликері" та багато інших).
Постоянный самоанализ, рефлексия делают Печорина безучастным, бесчувственным. "Я давно уже живу не сердцем, а головой, я взвешиваю и разбираю свои собственные страсти и поступки с строгим любопытством, но без участия", - признается он перед дуэлью с Грушницким.
Печорин отличается от других героев романа тем, что его тревожат вопросы осознания человеческого бытия - вопросы о цели и смысле жизни, о назначении человека.
Вокруг Печорина рождаются страсти, происходят столкновения, ведутся споры. Но все герои романа: Вера, княжна Мери, Грушницкий, Максим Максимыч, Вернер и даже сам автор - находятся под властью странного печоринского обаяния. Все они в той или иной степени влюблены в него. Но никому из них не удается постичь бесконечные возможности души Печорина.