У самому місті немає ніякого порядку, там панує хаос і плутанина: суддя хабарничає й проводить махінації з документацією; засідатель безпробудно п’є, у самому будинку суду; сторожачи вже стали розводити гусаків і вішати білизну на просушку; у лікарнях пацієнти вічно брудні, курять міцний тютюн і їхня доля анітрошки не хвилює лікарів, адже ті вважають, що якщо людина вмре, значить умре, а якщо вилікується, значить вилікується Вулиці ніхто не прибирає, усюди бруд і кіптява, викладачі в навчальних закладах при поясненні матеріалу те корчать гримаси, те отлынивают від роботи, чим і подають негативний приклад учням Здавалося б, все це нехай і погано, але дає деяку волю людям, однак і це зовсім не так. Людям у цьому місті доводиться несолодко, особливо місцевим купцям, яких вічно оббираю до нитки чиновники. Городничий без усякого сорому й стиснення бере все, що тільки йому сподобається. Та й без того укази городничего ламали життя многим. Приміром, він якось віддав наказ рекрутувати в армію одруженої людини, залишивши бідну жінку без чоловіка, у той час як закон це забороняє. А зробив він це з тієї причини, що батьки кравця, якому й випливало стати солдатом, підкупили городничего. В інший раз городничий наказав висікти ні в чому неповинну унтер — офіцершу, після чого її ще змусили заплатити штраф за помилку Вся верхівка цього міста, всі чини, які здавалося б, повинні бути прикладом для наслідування — шахраї й хабарники. Це мерзенні, марнолюбні й зарозумілі люди, на розумі в яких тільки бажання схапать усього побільше, і обійти відповідальність стороною. Таким з’являється образ повітового міста в трагікомедії Ревізор, що була написана з метою створення пародії на повітове місто того часу
Если вы решаете, куда поехать, чтобы отдохнуть от городской суеты, и ваша душа просится в русскую глубинку, посетите родину великого русского поэта Сергея Есенина – село Константиново в Рязанской области. Здесь все места связаны с его жизнью и могут считаться исконно русскими достопримечательностями.
Сергей Есенин никогда не упоминал в своих стихах название родного села, но писал он именно о нем. Свинцовой свежести полынь, черемуха в белой накидке, низкий дом с голубыми ставнями, вечерний несказанный свет – все это Константиново, старинное рязанское село, где Есенин родился и вырос.
Местом паломничества его поклонников оно стало сразу после смерти поэта в 1925 году. Его матери приходилось принимать у себя совершенно незнакомых людей. Музей в есенинском доме появился лишь через 40 лет. В Константиново к тому времени осталось уже мало есенинского – по крупицам пришлось собирать сведения о том, каким был дом поэта и связанные с ним места. Благо были живы сестры Есенина и другие свидетели прежней жизни села.Сегодня рязанское Константиново – образцово-показательный музей-заповедник: храм, часовня, река, леса и поля, культурный центр (и даже ресторан имеется). На все любо-дорого поглядеть: вот дом, в котором вырос «последний поэт деревни», вот амбарчик, где он начинал писать, вот церковь, где венчались родители, а его самого крестили, вот земская школа, вот дом с мезонином – тот самый, где жила Лидия Кашина, ставшая прототипом героини поэмы «Анна Снегина». И каждая часть музея в отдельности, и все есенинское Константиново настолько очаровательны, что впечатления не портит ни тот факт, что многое тут – реконструкция, ни обилие людей с фотоаппаратами, стремящихся запечатлеть все вокруг и себя на этом фоне.В конце сентября, когда отмечается день рождения Есенина и устраиваются чтения, в селе обычно не протолкнуться. Впрочем, не только поэзия приводит людей в Константиново. Многие из тех, кто ехал сюда исключительно «за Есениным», неожиданно обнаруживают здесь то, что Паустовский назвал «миром грусти и тишины».
Расстояние от Москвы: 170 км
До Константиново из Москвы можно добраться быстро – машиной, электричкой или автобусом, и медленно – по реке. Первое путешествие займет несколько часов, второе – около трех дней, но оно настолько интересно, что не жаль потраченного времени.
У самому місті немає ніякого порядку, там панує хаос і плутанина: суддя хабарничає й проводить махінації з документацією; засідатель безпробудно п’є, у самому будинку суду; сторожачи вже стали розводити гусаків і вішати білизну на просушку; у лікарнях пацієнти вічно брудні, курять міцний тютюн і їхня доля анітрошки не хвилює лікарів, адже ті вважають, що якщо людина вмре, значить умре, а якщо вилікується, значить вилікується Вулиці ніхто не прибирає, усюди бруд і кіптява, викладачі в навчальних закладах при поясненні матеріалу те корчать гримаси, те отлынивают від роботи, чим і подають негативний приклад учням Здавалося б, все це нехай і погано, але дає деяку волю людям, однак і це зовсім не так. Людям у цьому місті доводиться несолодко, особливо місцевим купцям, яких вічно оббираю до нитки чиновники. Городничий без усякого сорому й стиснення бере все, що тільки йому сподобається. Та й без того укази городничего ламали життя многим. Приміром, він якось віддав наказ рекрутувати в армію одруженої людини, залишивши бідну жінку без чоловіка, у той час як закон це забороняє. А зробив він це з тієї причини, що батьки кравця, якому й випливало стати солдатом, підкупили городничего. В інший раз городничий наказав висікти ні в чому неповинну унтер — офіцершу, після чого її ще змусили заплатити штраф за помилку Вся верхівка цього міста, всі чини, які здавалося б, повинні бути прикладом для наслідування — шахраї й хабарники. Це мерзенні, марнолюбні й зарозумілі люди, на розумі в яких тільки бажання схапать усього побільше, і обійти відповідальність стороною. Таким з’являється образ повітового міста в трагікомедії Ревізор, що була написана з метою створення пародії на повітове місто того часу
Если вы решаете, куда поехать, чтобы отдохнуть от городской суеты, и ваша душа просится в русскую глубинку, посетите родину великого русского поэта Сергея Есенина – село Константиново в Рязанской области. Здесь все места связаны с его жизнью и могут считаться исконно русскими достопримечательностями.
Сергей Есенин никогда не упоминал в своих стихах название родного села, но писал он именно о нем. Свинцовой свежести полынь, черемуха в белой накидке, низкий дом с голубыми ставнями, вечерний несказанный свет – все это Константиново, старинное рязанское село, где Есенин родился и вырос.
Местом паломничества его поклонников оно стало сразу после смерти поэта в 1925 году. Его матери приходилось принимать у себя совершенно незнакомых людей. Музей в есенинском доме появился лишь через 40 лет. В Константиново к тому времени осталось уже мало есенинского – по крупицам пришлось собирать сведения о том, каким был дом поэта и связанные с ним места. Благо были живы сестры Есенина и другие свидетели прежней жизни села.Сегодня рязанское Константиново – образцово-показательный музей-заповедник: храм, часовня, река, леса и поля, культурный центр (и даже ресторан имеется). На все любо-дорого поглядеть: вот дом, в котором вырос «последний поэт деревни», вот амбарчик, где он начинал писать, вот церковь, где венчались родители, а его самого крестили, вот земская школа, вот дом с мезонином – тот самый, где жила Лидия Кашина, ставшая прототипом героини поэмы «Анна Снегина». И каждая часть музея в отдельности, и все есенинское Константиново настолько очаровательны, что впечатления не портит ни тот факт, что многое тут – реконструкция, ни обилие людей с фотоаппаратами, стремящихся запечатлеть все вокруг и себя на этом фоне.В конце сентября, когда отмечается день рождения Есенина и устраиваются чтения, в селе обычно не протолкнуться. Впрочем, не только поэзия приводит людей в Константиново. Многие из тех, кто ехал сюда исключительно «за Есениным», неожиданно обнаруживают здесь то, что Паустовский назвал «миром грусти и тишины».
Расстояние от Москвы: 170 км
До Константиново из Москвы можно добраться быстро – машиной, электричкой или автобусом, и медленно – по реке. Первое путешествие займет несколько часов, второе – около трех дней, но оно настолько интересно, что не жаль потраченного времени.