відповідь у драматургії остання третина хіх століття позначена пошуком нових форм зображення дійсності засобами мистецтва. цей процес приводить до появи «нової драми».
безумовно, усі представники «нової драматургії» - а це г. ібсен, б. шоу, а. чехов, м. метерлінк, ю. а. стріндберг, г. гауптман, е. золя, в. винниченко та інші - йшли власними шляхами, їхні театральні естетика й поетика дуже різнилися. але існувала ознака, яка об'єднувала: усі вони намагалися створити проблемний театр, мова, стилістика якого максимально наближали його до сучасного читача. у чому ж полягає різниця між «старою» драмою та «новою»?
«нова драма» на зламі століть поставила в центрі уваги особистість, але не соціальну, а духовну, індивідуальність переживання й відчуття якої визначають загальну атмосферу епохи. драматурги намагалися показати «трагедію життя», а не «трагедію в житті», закликали до осмислення глибинної суті дійсності, звільнення людського духу, пошуку гармонії. театр став «інтелектуальним», «дискусійним». на перший план вийшов внутрішній конфлікт, а не зовнішня дія. у «новій драмі» стали помітними риси модернізму: символізму, імпресіонізму, неоромантизму та ін.
засновником «нової» драми був норвежець генрік ібсен. успіх його п'єс надихнув інших драматургів: г. гауптмана (німеччина), б. шоу (ія), а. стріндберга (швеція), м. метерлінка (бельгія), е. золя (франція), а. чехова (росія).
новим на сценах театрів був показ картин повсякденного життя, розкриття його злободенних соціальних і моральних проблем. перед глядачами постали звичайні для них картини побуту банкірів, комерсантів, адвокатів і навіть робітників, злидарів. автори порушували нові проблеми, наприклад, жіноче питання. посилився критичний, викривальний пафос п'єс.
було переосмислено природу всіх елементів драматичного твору. оскільки в житті сумне часто поєднується з комічним і навпаки, розвивається жанр трагікомедії. замість «любовних трикутників», таємниць, кримінальних злочинів (зовнішньої інтриги), у центрі уваги - ідейні конфлікти (б. шоу), внутрішня прихована інтрига (м. метерлінк), складна гра підтекстів (а. чехов).
герої відзначаються суперечливими характерами, інколи важко визначити, хто з них головний персонаж (як, наприклад, у а. чехова). дійові особи розмовляють сучасною літературною мовою, використовуючи побутову та жаргонну лексику. п'єси більше не мають зрозумілого, завершеного закінчення: читачеві й глядачеві пропонується відкритий проблемний фінал - запрошення до дискусії, роздумів і власних висновків.
«нова драма» стала одним із найцікавіших загальноєвропейських явищ, яке зробило свій вагомий внесок у справу гуманізації суспільства.
Он понимает и Бирюка, и мужичка, пытавшегося украсть. Мужик виновен (хотя тут можно сказать и то, что он не виновен зависит от желания и собственной оценки) , но пошел он на это от нужды и безысходности. Бирюк считает мужика виновным, но понимает мотивы его поступков. Жалеет. Сочувствует. Но живет по принципу - «А ты воровать не ходи» . Фому Бирюком зовут за его угрюмый нрав и суровость .Никому спуска не дает. И живет одиночкой. Скорее всего таким Бирюка сделала его тяжелая жизнь. Бедность, безысходность. Он одинок. Растит двоих детей (его жена их бросила) . И ему постоянно приходится делать выбор между долгом и поступками по совести. Обращаясь к леснику по имени отчеству провинившийся мужик хочет воззвать к человеку, а не к Бирюку. Он пытается вызвать сочувствие, жалость к себе. Мужики из окрестных деревень боятся Бирюка и скорее всего не понимают его. Они не обеспечены, не образованы и считают воровство на которое толкает их нужда чем то обыденным. А Бирюк противостоит им. «Вязанки хворосту не даст из леса утащить» - вот его характеристика от крестьян и они не понимают этого. По их мнению он не на жалость и сочувствие. Сам Бирюк живет очень бедно, так же как и остальные крестьяне. Но у него есть принципы. Он не приемлет воровство. Кроме того он лесник. Он пытается добросовестно выполнять свою работу. И он за нее отвечает. Кроме того над ним тоже есть барин, который может спросить с него, а он растит двоих детей. На самом деле Фома Кузьмич и так сочувствует другим мужикам. Он понимает их. Жалеет. Но разрывается между принципами, долгом и этими чувствами.
відповідь у драматургії остання третина хіх століття позначена пошуком нових форм зображення дійсності засобами мистецтва. цей процес приводить до появи «нової драми».
безумовно, усі представники «нової драматургії» - а це г. ібсен, б. шоу, а. чехов, м. метерлінк, ю. а. стріндберг, г. гауптман, е. золя, в. винниченко та інші - йшли власними шляхами, їхні театральні естетика й поетика дуже різнилися. але існувала ознака, яка об'єднувала: усі вони намагалися створити проблемний театр, мова, стилістика якого максимально наближали його до сучасного читача. у чому ж полягає різниця між «старою» драмою та «новою»?
«нова драма» на зламі століть поставила в центрі уваги особистість, але не соціальну, а духовну, індивідуальність переживання й відчуття якої визначають загальну атмосферу епохи. драматурги намагалися показати «трагедію життя», а не «трагедію в житті», закликали до осмислення глибинної суті дійсності, звільнення людського духу, пошуку гармонії. театр став «інтелектуальним», «дискусійним». на перший план вийшов внутрішній конфлікт, а не зовнішня дія. у «новій драмі» стали помітними риси модернізму: символізму, імпресіонізму, неоромантизму та ін.
засновником «нової» драми був норвежець генрік ібсен. успіх його п'єс надихнув інших драматургів: г. гауптмана (німеччина), б. шоу (ія), а. стріндберга (швеція), м. метерлінка (бельгія), е. золя (франція), а. чехова (росія).
новим на сценах театрів був показ картин повсякденного життя, розкриття його злободенних соціальних і моральних проблем. перед глядачами постали звичайні для них картини побуту банкірів, комерсантів, адвокатів і навіть робітників, злидарів. автори порушували нові проблеми, наприклад, жіноче питання. посилився критичний, викривальний пафос п'єс.
було переосмислено природу всіх елементів драматичного твору. оскільки в житті сумне часто поєднується з комічним і навпаки, розвивається жанр трагікомедії. замість «любовних трикутників», таємниць, кримінальних злочинів (зовнішньої інтриги), у центрі уваги - ідейні конфлікти (б. шоу), внутрішня прихована інтрига (м. метерлінк), складна гра підтекстів (а. чехов).
герої відзначаються суперечливими характерами, інколи важко визначити, хто з них головний персонаж (як, наприклад, у а. чехова). дійові особи розмовляють сучасною літературною мовою, використовуючи побутову та жаргонну лексику. п'єси більше не мають зрозумілого, завершеного закінчення: читачеві й глядачеві пропонується відкритий проблемний фінал - запрошення до дискусії, роздумів і власних висновків.
«нова драма» стала одним із найцікавіших загальноєвропейських явищ, яке зробило свій вагомий внесок у справу гуманізації суспільства.