Пояснення:Автор: Ліна Костенко. Рік написання: 1984 рік. Жанр: драматична поема. Літературний рід: ліро-драма. Тема: Зображення довгої дороги трьох козаків, яких везуть на страту, з проекцією розуміння цієї події в майбутньому. Ідея: Братня єдність і нескореність козацтва як основа для побудови міцної держави. Проблематика твору “Дума про братів Неазовських”: – зрада і відданість; – патріотизм; – боротьба серця і розуму; – милосердя і гордість; – безстрашність і боягузтво; – історична пам’ять; – уславлення героїв; – перетин минулого і майбутнього. “Дума про братів Неазовських” головні герої: Павлюк – гетьман нереєстрового козацтва, якого зрадила старшина. Томиленко – його споборник, старий уже чоловік. Сахно Черняк – молодий козак, один з нереєстровтх козаків, що став в оборону за гетьмана. Всі, хто їм стрічаються по дорозі – мати, дружина і двоє діточок Сахна; кобзар; двоє дядьків – один у сіряку, інший у кожусі. Проекція в майбутнє – сучасна жінка, перший програміст, другий програміст. “Дума про братів Неазовських” сюжет поеми Експозиція – Павлюк, Томиленко і Сахно Черняк їдуть возом попри українські села. Двоє перших сидять спиною до спини закуті у кайдани, третій – лежить на возі, руки скручені сирицею. Зав’язка – їдуть попри рідне село Сахна Черняка. Павлюк і Томиленко намагаються вмовити його стрибнути з воза і залишити їх. Він ще молодий – усе життя попереду, а вони вже готові й до смерті. Розвиток дії – згадують як сталась зрада. Після поразки під Кумейками, де полягло шість тисяч війська, козацька старшина пішла на поступки польському королю і видала для свого порятунку гетьмана і його соратника. Це вже не вперше Павлюка мають стратити – одного разу вже було таке, та король залюбувався справжнім лицарем і помилував його. Другого такого разу не буде. Томиленко і Павлюк продовжують наполягати на тому, щоб Сахно зістрибнув з возу і подався додому. Він відмовляється. Дорогою їм стрічається кобзар, який співає думу про братів Азовських. Їх було троє і вони дивом вирвались з полону з Азова. Двоє старших мали коні, а молодший йшов пішки. Жоден зі старших братів не захотів взяти з собою молодшого і тому він лишився сам в степу, де й загинув. Сахно не вірить, що таке могло бути насправді – хіба ж могли брати зрадити один одного? Кульмінація – проїжджають повз хату Сахна. Стоять його рідні – мати, дружина з двома діточками. Сахно знову відмовляється покинути віз. Він до кінця зі своїми братами. Якщо він їх лишить, то не зможе нормально жити, а пам’ятатиме свою зраду. Проекція в майбутнє, де жінка у парку читає історію з літописа про трьох козаків і дивується відданості Сахна Черняка. Двоє програмістів ставлять на екрані цю ж історію і також вражені від сміливості й щирості Сахна. Вони хочуть скласти думу й про нього, тому надають комп’ютерній програмі таке завдання. Розв’язка – врешті Павлюк скидає з воза Сахна, щоб він лишився живий. Сахно біжить за возом і просить його почекати. Йому з браттями краще.
Александр Блок жил и творил на рубеже двух веков – девятнадцатого и двадцатого. Он явился последним поэтом старой, дооктябрьской России. Именно этим именем «открывается первая страница русской советской поэзии» . Стихи о России можно встретить почти у каждого поэта, но, на мой взгляд, патриотическая поэзия Блока – лучшая. «Этой теме, - писал Блок, - я сознательно и бесповоротно посвящаю жизнь. Все ярче сознаю, что это – первейший вопрос, самый жизненный, самый реальный. К нему-то я подхожу давно, с начала своей сознательной жизни…. » Состояние гордой непокорности является свойством характера поэта. Без этого едва ли могло появиться в годы первой русской революции стихотворение «Русь моя, жизнь моя, вместе ль нам маяться? » Бурное революционное время всецело захватило поэта. Нельзя сказать, что Блок приветствовал надвигающуюся бурю 1905 года, скорее, наоборот. С тревогой пишет он одному из своих товарищей в 1902 году: «Слышали ли вы про ужасные бунты в Пензе и Саратове? Я имею достоверные сведения об этом, потому что пострадали мои родственники и знакомые. Крестьяне жгут усадьбы, призваны войска… » Поэт ожидал каких-то важных для себя и для родины изменений от надвигающихся событий. Но, увы! Оптимистические настроения пропали, появились жесткие интонации, о чем говорит первая строка стихотворения: Русь моя, жизнь моя, вместе ль нам маяться? Блок горячо любит родную землю, с ней связывает лучшие надежды, несмотря на то, что ненавидит «страшный мир» царской России. Стихотворение написано 28 февраля 1910. В этом стихотворении образ лирического героя оформлен как образ поэта-обличителя социального зла: Русь моя, жизнь моя, вместе ль нам маяться? Царь, да Сибирь, да Ермак, да тюрьма! Эх, не пора ль разлучиться, раскаяться… Вольному сердцу на что твоя тьма? Очень символично Блок использует в данной строфе слово «тьма» . За этой символикой угадываются тревожные мысли о грядущих днях России, о вере в победу света над тьмой – революции над черными силами царизма. Воспитывая в себе «всеобъемлющее чувство дали» (исторической, временной) , Блок создает пространственный образ Руси, что достигается различными изобразительно-выразительными и синтаксическими средствами (прерывистостью фраз, многоточиями) : Чудь начудила, да Меря намерила Лодки да грады по рекам рубила ты, Но до Царьградских святынь не дошла… . В согласии с блоковской «стихийностью» как основной силой истории сама судьба родной страны представляется сгустком диких страстей, не подвластных никакому разгулу и таящих в себе нечто темное и грозное. Облик родины видится поэту в зареве степных, зловещих, никогда не гаснущих костров, разложенных нашими давними предками, древними кочевниками: …Кинулась из степи черная мгла… За море Черное, за море Белое, В черные ночи и белые дни Дико глядится лицо онемелое, Очи татарские мечут огни!. . Глядя в это дикое, темное лицо, от которого веет чем-то роковым, грозным, зловещим, лирический герой задает риторические вопросы в тоске и томлении: Тихое, долгое, красное зарево Каждою ночь над становьем твоим… Что же маячишь ты, сонное марево? Вольным играешься духом моим? ! Поэт не может найти ответа, от которого зависит не только его жизнь, но и судьба родной страны. Открыв это стихотворение в сборнике и еще даже не прочитав его, мы замечаем большое количество знаков препинания – риторических вопросов, восклицаний, многоточий, которые наполняют каждую строфу. Это говорит о душевном состоянии лирического героя: волнение, беспокойство за родину. Постоянные многоточия, свидетельствующие о недосказанности, недоговоренности, незаконченности фраз создать Блоку огромные просторы родины, так как они такие же нескончаемые, как и мысли поэта о России, ведь сказать о ней, ограничившись несколькими поэтическими строками, нельзя. Блок все же видит возможность обновления жизни, и, утверждает он, если мы откроем ей сердце, то она «исполнит восторгом, новыми надеждами, новыми снами.
Відповідь:
Пояснення:Автор: Ліна Костенко. Рік написання: 1984 рік. Жанр: драматична поема. Літературний рід: ліро-драма. Тема: Зображення довгої дороги трьох козаків, яких везуть на страту, з проекцією розуміння цієї події в майбутньому. Ідея: Братня єдність і нескореність козацтва як основа для побудови міцної держави. Проблематика твору “Дума про братів Неазовських”: – зрада і відданість; – патріотизм; – боротьба серця і розуму; – милосердя і гордість; – безстрашність і боягузтво; – історична пам’ять; – уславлення героїв; – перетин минулого і майбутнього. “Дума про братів Неазовських” головні герої: Павлюк – гетьман нереєстрового козацтва, якого зрадила старшина. Томиленко – його споборник, старий уже чоловік. Сахно Черняк – молодий козак, один з нереєстровтх козаків, що став в оборону за гетьмана. Всі, хто їм стрічаються по дорозі – мати, дружина і двоє діточок Сахна; кобзар; двоє дядьків – один у сіряку, інший у кожусі. Проекція в майбутнє – сучасна жінка, перший програміст, другий програміст. “Дума про братів Неазовських” сюжет поеми Експозиція – Павлюк, Томиленко і Сахно Черняк їдуть возом попри українські села. Двоє перших сидять спиною до спини закуті у кайдани, третій – лежить на возі, руки скручені сирицею. Зав’язка – їдуть попри рідне село Сахна Черняка. Павлюк і Томиленко намагаються вмовити його стрибнути з воза і залишити їх. Він ще молодий – усе життя попереду, а вони вже готові й до смерті. Розвиток дії – згадують як сталась зрада. Після поразки під Кумейками, де полягло шість тисяч війська, козацька старшина пішла на поступки польському королю і видала для свого порятунку гетьмана і його соратника. Це вже не вперше Павлюка мають стратити – одного разу вже було таке, та король залюбувався справжнім лицарем і помилував його. Другого такого разу не буде. Томиленко і Павлюк продовжують наполягати на тому, щоб Сахно зістрибнув з возу і подався додому. Він відмовляється. Дорогою їм стрічається кобзар, який співає думу про братів Азовських. Їх було троє і вони дивом вирвались з полону з Азова. Двоє старших мали коні, а молодший йшов пішки. Жоден зі старших братів не захотів взяти з собою молодшого і тому він лишився сам в степу, де й загинув. Сахно не вірить, що таке могло бути насправді – хіба ж могли брати зрадити один одного? Кульмінація – проїжджають повз хату Сахна. Стоять його рідні – мати, дружина з двома діточками. Сахно знову відмовляється покинути віз. Він до кінця зі своїми братами. Якщо він їх лишить, то не зможе нормально жити, а пам’ятатиме свою зраду. Проекція в майбутнє, де жінка у парку читає історію з літописа про трьох козаків і дивується відданості Сахна Черняка. Двоє програмістів ставлять на екрані цю ж історію і також вражені від сміливості й щирості Сахна. Вони хочуть скласти думу й про нього, тому надають комп’ютерній програмі таке завдання. Розв’язка – врешті Павлюк скидає з воза Сахна, щоб він лишився живий. Сахно біжить за возом і просить його почекати. Йому з браттями краще.
«Этой теме, - писал Блок, - я сознательно и бесповоротно посвящаю жизнь. Все ярче сознаю, что это – первейший вопрос, самый жизненный, самый реальный. К нему-то я подхожу давно, с начала своей сознательной жизни…. »
Состояние гордой непокорности является свойством характера поэта. Без этого едва ли могло появиться в годы первой русской революции стихотворение «Русь моя, жизнь моя, вместе ль нам маяться? » Бурное революционное время всецело захватило поэта. Нельзя сказать, что Блок приветствовал надвигающуюся бурю 1905 года, скорее, наоборот. С тревогой пишет он одному из своих товарищей в 1902 году: «Слышали ли вы про ужасные бунты в Пензе и Саратове? Я имею достоверные сведения об этом, потому что пострадали мои родственники и знакомые. Крестьяне жгут усадьбы, призваны войска… »
Поэт ожидал каких-то важных для себя и для родины изменений от надвигающихся событий. Но, увы! Оптимистические настроения пропали, появились жесткие интонации, о чем говорит первая строка стихотворения:
Русь моя, жизнь моя, вместе ль нам маяться?
Блок горячо любит родную землю, с ней связывает лучшие надежды, несмотря на то, что ненавидит «страшный мир» царской России. Стихотворение написано 28 февраля 1910.
В этом стихотворении образ лирического героя оформлен как образ поэта-обличителя социального зла:
Русь моя, жизнь моя, вместе ль нам маяться?
Царь, да Сибирь, да Ермак, да тюрьма!
Эх, не пора ль разлучиться, раскаяться…
Вольному сердцу на что твоя тьма?
Очень символично Блок использует в данной строфе слово «тьма» . За этой символикой угадываются тревожные мысли о грядущих днях России, о вере в победу света над тьмой – революции над черными силами царизма.
Воспитывая в себе «всеобъемлющее чувство дали» (исторической, временной) , Блок создает пространственный образ Руси, что достигается различными изобразительно-выразительными и синтаксическими средствами (прерывистостью фраз, многоточиями) :
Чудь начудила, да Меря намерила
Лодки да грады по рекам рубила ты,
Но до Царьградских святынь не дошла… .
В согласии с блоковской «стихийностью» как основной силой истории сама судьба родной страны представляется сгустком диких страстей, не подвластных никакому разгулу и таящих в себе нечто темное и грозное. Облик родины видится поэту в зареве степных, зловещих, никогда не гаснущих костров, разложенных нашими давними предками, древними кочевниками:
…Кинулась из степи черная мгла…
За море Черное, за море Белое,
В черные ночи и белые дни
Дико глядится лицо онемелое,
Очи татарские мечут огни!. .
Глядя в это дикое, темное лицо, от которого веет чем-то роковым, грозным, зловещим, лирический герой задает риторические вопросы в тоске и томлении:
Тихое, долгое, красное зарево
Каждою ночь над становьем твоим…
Что же маячишь ты, сонное марево?
Вольным играешься духом моим? !
Поэт не может найти ответа, от которого зависит не только его жизнь, но и судьба родной страны.
Открыв это стихотворение в сборнике и еще даже не прочитав его, мы замечаем большое количество знаков препинания – риторических вопросов, восклицаний, многоточий, которые наполняют каждую строфу. Это говорит о душевном состоянии лирического героя: волнение, беспокойство за родину. Постоянные многоточия, свидетельствующие о недосказанности, недоговоренности, незаконченности фраз создать Блоку огромные просторы родины, так как они такие же нескончаемые, как и мысли поэта о России, ведь сказать о ней, ограничившись несколькими поэтическими строками, нельзя. Блок все же видит возможность обновления жизни, и, утверждает он, если мы откроем ей сердце, то она «исполнит восторгом, новыми надеждами, новыми снами.