Сіроманець був найстарішим вовком у світі. Молоді вовки хотіли попасти до нього на навчання, він снився вовчицям. На старість Сіроманець втратив зір, а зграя, якою він верховодив, була перебита. Проте у вовка досі залишався хороший слух та нюх, він тонко відчував природу.
Надворі була осінь. Сіроманець зачув, що до лісу на старому коні наближається Василь Чепіжний. Цей мисливець мав на меті вбити вовка, оскільки той часто нападав на худобу. Сіроманця часто проклинали пастухи і конюхи.
Василь Чепіжний в'їхав у ліс, його кінь ліг на землю. Мисливець дожидався Сіроманця і задрімав. Аж раптом вовк, який весь цей час гав за чоловіком, вискочив з-за кущів і вибив зброю з його рук. Потім Сіроманець загнав Василя Чепіжного в холодне лісове озеро по шию і залишив там стояти. Він не хотів вбивати мисливця, бо не був голодний, але протримав його у крижаній воді до ранку.
Василь Чепіжний був ворогом Сіроманця, оскільки він з іншими мисливцями перебив вовчу зграю.
Коли чоловік повернувся в село, він ще більше бажав помститись Сіроманцеві. На до йому прилетів вертоліт, Василь розказав іншим мисливцям події ночі.
Хлопчик Сашко любить Сіроманця і хоче, аби батьки забрали вовка жити до себе. Його тато — голова колгоспу. Хлопчик просить маму поговорити з батьком, аби він вплинув на мисливців, щоб ті не полювали на Сіроманця. Однак тато вважає, що вовка й так не зловлять: саме через свою мудрість і хитрість вовк так довго живе.
Сашко ходив до школи не по дорозі, як всі, а стежкою біля лісу. Того ранку він сховав портфеля під листям і не пішов на уроки. Цілий день хлопчик провів у лісі, думав про Сіроманця, а коли вже збирався йти додому, несподівано наткнувся на нього. Сашко пригостив вовка пиріжками, а той допоміг знайти школяру портфель. Хлопчик обіцяв повернутись до Сіроманця.
Сіроманець був найстарішим вовком у світі. Молоді вовки хотіли попасти до нього на навчання, він снився вовчицям. На старість Сіроманець втратив зір, а зграя, якою він верховодив, була перебита. Проте у вовка досі залишався хороший слух та нюх, він тонко відчував природу.
Надворі була осінь. Сіроманець зачув, що до лісу на старому коні наближається Василь Чепіжний. Цей мисливець мав на меті вбити вовка, оскільки той часто нападав на худобу. Сіроманця часто проклинали пастухи і конюхи.
Василь Чепіжний в'їхав у ліс, його кінь ліг на землю. Мисливець дожидався Сіроманця і задрімав. Аж раптом вовк, який весь цей час гав за чоловіком, вискочив з-за кущів і вибив зброю з його рук. Потім Сіроманець загнав Василя Чепіжного в холодне лісове озеро по шию і залишив там стояти. Він не хотів вбивати мисливця, бо не був голодний, але протримав його у крижаній воді до ранку.
Василь Чепіжний був ворогом Сіроманця, оскільки він з іншими мисливцями перебив вовчу зграю.
Коли чоловік повернувся в село, він ще більше бажав помститись Сіроманцеві. На до йому прилетів вертоліт, Василь розказав іншим мисливцям події ночі.
Хлопчик Сашко любить Сіроманця і хоче, аби батьки забрали вовка жити до себе. Його тато — голова колгоспу. Хлопчик просить маму поговорити з батьком, аби він вплинув на мисливців, щоб ті не полювали на Сіроманця. Однак тато вважає, що вовка й так не зловлять: саме через свою мудрість і хитрість вовк так довго живе.
Сашко ходив до школи не по дорозі, як всі, а стежкою біля лісу. Того ранку він сховав портфеля під листям і не пішов на уроки. Цілий день хлопчик провів у лісі, думав про Сіроманця, а коли вже збирався йти додому, несподівано наткнувся на нього. Сашко пригостив вовка пиріжками, а той допоміг знайти школяру портфель. Хлопчик обіцяв повернутись до Сіроманця.
На Новгород пошёл в поход.
Уверенный в своей победе,
Вошёл на кораблях в Неву.
Послал он князю заявленье:
«Я землю захвачу твою!»
Но Александр без промедленья,
Совсем не зная слова «страх»,
Стал наступать внезапно, смело,
Когда враги были в шатрах.
Построить армию для боя
Мгновенно шведы не смогли.
И ополченцы в это время
Врага схватили корабли.
Князь русский, жаждая победы,
Крушил врага. Уж скоро грянет ночь.
Увидев силу Александра, шведы
Сбежали с «поля боя» тут же прочь.
А молодой князь за его отвагу,
За битву ратную на берегах Невы
С тех пор стал называться Невским,
Великим и могучим на Руси.
Вот о беде над Новгородом слышно.
Взят Изборск был немецкими войсками.
Навстречу псковские герои вышли,
Но, потеряв вождя, разбиты были сами.
И немцы захватили дивный Псков,
Сожгли окрестные все сёла, города.
Враги на этом не остановились вновь.
Ливонский орден дальше шёл туда.
Собрав немецких крестоносцев,
На Новгород повёл своих людей.
На новгородских землях стали грабить:
Забрали вещи, пищу, лошадей…
Из Новгорода князю Ярославу
Мольбу о народ прислал.
Тот час же он собрал дружину славную
И сына на подмогу им послал.
Не скоро Псков освобождён был князем,
Но всё же разгромил ливонцев тут.
Решающую роль сыграла битва —
«Ледовое побоище» зовут.
Немецкие войска вставали клином,
Чтобы удар по центру нанести.
Но конница с боков атаковала,
Никто не сможет немцев тут
И что тут было! Злая сеча! Крики!
Лёд весь в крови! И тут сломался он…
Бог выдал в руки Александру немцев,
Ливонский орден был сражён.
И в те же годы от литовцев
Отбил князь русский города Руси.
Торопец, Усвят, литовский
Отряд у озера Жизца разбил.
Бояться имени его литовцы стали.
И участь их была горька.
Защита северной Руси великим Александром
Прославила его на долгие века.
В условиях страшнейших испытаний,
Обрушившихся на родную Русь,
Нашёл он силы противостоянья.
Об этом помнят же все люди пусть.
Набив орде карман, он русской сути
Не предал, не продал, не подарил.
Ценя уклад, самосознанье, веру,
Он сохранил нас нацией земли.
Ветюгов Денис
Века а люди чтут и помнят
Его, героя праведной Руси.
К нему взывают и с надеждой просят,
Чтоб дух побед он в схватках приносил.
Служил Отчизне не за страх он, а за совесть.
С врагом отважно, смело в бой вступал.
Порой не численностью, а уменьем
Своих врагов он в битвах побеждал.
«Не в силе Бог, а в правде.» — так считал он,
Девиз его был для него щитом.
А кто на Русь пошёл с мечом, забыв об этом,
В смертельной схватке о том.
Его любовью стала Русь сильнее,
Его народ за храбрость почитал.
Сплотилась, стала Русь мудрее.
И Бог в великих схватках
Его пример служения народу
Пройдёт через века и возвеличит Русь.
Сильней его молитвами от года к году
Мы будем. В этом я клянусь!
Подцветова Татьяна