В стихотворении Фета "Ель рукавом мне" автор описывает чувства человека, который потерялся в лесу и не знает куда идти дальше. Ель закрывает от него тропинку, ему одиноко и жутко. Впрочем в этой грусти и жути автор чувствует и какое странное веселье, он не приходит в отчаяние, он не сдается.
И вот он слышит где-то вдалеке звук охотничьего рога. Этот звук придает автору новые силы, он кажется ему сладостным, ведь он указывает правильное направление. Теперь автор уже не одинок, он понимает, что где-то рядом другие люди и скоро он их увидит.
Последняя строфа стихотворения пронизана нежданной радостью, поэтому поэт сравнивает рог с глашатаем и так радуется его звуку.
Помісне дворянство поет представляє нам перш за все в описі сімейства Ларіних. Це проста поміщицька сім'я, привітна, гостинна, вірна старовинним звичкам.
У щоденному житті вони зберігали старовинні звичаї. На масляній у них були млинці, два рази на рік вони говіли, любили круглі гойдалки, ворожили, водили хороводи, на Трійцю "на пучок зорі вони кидали слізки три".
У життєвій історії Тетяниної матері нам відкривається нехитра доля повітової панянки. В юності вона любила романи (хоч і не читала їх), мала «світські» манери, «зітхала» по гвардійському сержантові, однак заміжжя змінило її звички та характер. Чоловік відвіз її в село, де вона зайнялася домом і господарством, назавжди закинувши «корсет, альбом, княжну Поліну" та зошит з віршиками. Поступово Ларіна звикла до нового життя і навіть стала задоволена долею: вона їздила по роботах, солила на зиму гриби, вела витрати, голила лоби, ходила в лазню по суботах, служниць била осердячись.
Але віддаючи належне простим душевним відносинам в сім'ї Ларіних і принадам сільського побуту, поет знаходить і недоліки в «милій серцю старовині». Так, Пушкін підкреслює низький інтелектуальний рівень поміщиків, їх невисокі духовні запити. Інтереси їх не йдуть далі домашніх турбот, господарських справ, предметом розмови є «сінокос», «псарня», розповіді про «свою рідню».
Объяснение:
В стихотворении Фета "Ель рукавом мне" автор описывает чувства человека, который потерялся в лесу и не знает куда идти дальше. Ель закрывает от него тропинку, ему одиноко и жутко. Впрочем в этой грусти и жути автор чувствует и какое странное веселье, он не приходит в отчаяние, он не сдается.
И вот он слышит где-то вдалеке звук охотничьего рога. Этот звук придает автору новые силы, он кажется ему сладостным, ведь он указывает правильное направление. Теперь автор уже не одинок, он понимает, что где-то рядом другие люди и скоро он их увидит.
Последняя строфа стихотворения пронизана нежданной радостью, поэтому поэт сравнивает рог с глашатаем и так радуется его звуку.
Помісне дворянство поет представляє нам перш за все в описі сімейства Ларіних. Це проста поміщицька сім'я, привітна, гостинна, вірна старовинним звичкам.
У щоденному житті вони зберігали старовинні звичаї. На масляній у них були млинці, два рази на рік вони говіли, любили круглі гойдалки, ворожили, водили хороводи, на Трійцю "на пучок зорі вони кидали слізки три".
У життєвій історії Тетяниної матері нам відкривається нехитра доля повітової панянки. В юності вона любила романи (хоч і не читала їх), мала «світські» манери, «зітхала» по гвардійському сержантові, однак заміжжя змінило її звички та характер. Чоловік відвіз її в село, де вона зайнялася домом і господарством, назавжди закинувши «корсет, альбом, княжну Поліну" та зошит з віршиками. Поступово Ларіна звикла до нового життя і навіть стала задоволена долею: вона їздила по роботах, солила на зиму гриби, вела витрати, голила лоби, ходила в лазню по суботах, служниць била осердячись.
Але віддаючи належне простим душевним відносинам в сім'ї Ларіних і принадам сільського побуту, поет знаходить і недоліки в «милій серцю старовині». Так, Пушкін підкреслює низький інтелектуальний рівень поміщиків, їх невисокі духовні запити. Інтереси їх не йдуть далі домашніх турбот, господарських справ, предметом розмови є «сінокос», «псарня», розповіді про «свою рідню».