Що означає рубай:У кого кожний день в запасі півкоржа, у кого свій садок і хата не чужа,хто в рабстві не родивсь і сам рабів не має ,у того світлий зір і радісна душа
Рубаї́ (перс.: رباعی rubāʿī, "катрен"), у множині — рубаят (rubāʿiyāt رباعیات) — чотиривірш, як правило філософського змісту, за схемою римування: ааба чи (різновид монорими).
Рубаї як викінчений мініатюрний віршовий твір, що виражає певну думку, підкреслену в останньому рядку строфи, — одна з найпопулярніших версифікованих форм у ліричній поезії народів Сходу, сягнула своєї досконалості в тюркомовному (Захіреддін Бабур) та іранському (Омар Хаям) літературному середовищі. Рубаї запозичені з фольклору таджиків і персів (фольклор. назви — дубайті та таране). Літературна тема зазнає у рубаят філософського осмислення, при цьому, як правило, перший бейт(дворядковий вірш) являє собою засновок, а третій рядок — висновок, що підкріплюється афористичним виразом в останньому. Можливе вживання редифа, тобто повторення слова або словосполучення в кінці кожного віршованого рядка після рими. Розквіт рубаят припадає на XI ст. і пов'язаний з творчістю неперевершеного майстра цієї жанрової форми Омара Хаяма:
Объяснение:
Рубаї́ (перс.: رباعی rubāʿī, "катрен"), у множині — рубаят (rubāʿiyāt رباعیات) — чотиривірш, як правило філософського змісту, за схемою римування: ааба чи (різновид монорими).
Рубаї як викінчений мініатюрний віршовий твір, що виражає певну думку, підкреслену в останньому рядку строфи, — одна з найпопулярніших версифікованих форм у ліричній поезії народів Сходу, сягнула своєї досконалості в тюркомовному (Захіреддін Бабур) та іранському (Омар Хаям) літературному середовищі. Рубаї запозичені з фольклору таджиків і персів (фольклор. назви — дубайті та таране). Літературна тема зазнає у рубаят філософського осмислення, при цьому, як правило, перший бейт(дворядковий вірш) являє собою засновок, а третій рядок — висновок, що підкріплюється афористичним виразом в останньому. Можливе вживання редифа, тобто повторення слова або словосполучення в кінці кожного віршованого рядка після рими. Розквіт рубаят припадає на XI ст. і пов'язаний з творчістю неперевершеного майстра цієї жанрової форми Омара Хаяма:
І юних, і старих — всіх поглинає час, (а)
І невеликий нам дається днів запас. (а)
Ніщо не вічне тут: ми підемо так само, (б)
Як ті, що вже пішли й що прийдуть після нас.