Романтичний образ Прометея у поемі Дж. Байрона «Прометей». Міфічний образ Прометея у всі часи знаходив відображення у творах поетів, прозаїків, драматургів. Відомо, що античний драматург Есхіл присвятив Прометеєві цілу тетралогію, від якої збереглася лише трагедія «Прометей закутий». До Есхіла образ титана зацікавив іншого античного драматурга — Гесіода, який започаткував критичну традицію в інтерпретації образу Прометея. Гесіод підкреслював, що титан досяг своєї мети за до хитрощів, двічі обдуривши Зев-са. А згодом за це був покараний і він сам, і люди, на яких упав гнів володаря Олімпу. Есхіл не сприймав таку інтерпретацію міфічного героя і наділив Прометея відкриттями усіх здобутків цивілізації. Але так чи інакше всі захоплювалися мужністю титана, адже він свідомо пішов на муки, бо знав на які страждання його засудить мстивий Зевс:Свідомий гріх,свідомий, не зрікаюся, —Помігши смертним, я себе на муки дав.Починаючи від античних часів, у світову культурну традицію увійшов образ нескореного мученика, людинолюбця, противника деспотії, захисника ідеї гордої, вільної особистості. Есхілівську інтерпретацію образу Прометея продовжили і збагатили поети наступних епох: Гете, Байрон, Шеллі та ін.Поема Байрона «Прометей» побудована у формі звернення до титана:А що дістав за те, Титане?Лиш скелю, коршака й кайдани,Німе страждання, вічний бран,Нестерпний біль роздертих ран, Що духа гордому уймає…Прометей, на мою думку, повністю відповідає образу так званого «Байронічного героя» і настроєві «світової скорботи», які лежать в. основі течії байронізму, фундатором якої є поет-романтик Байрон. Поет захоплюється мужністю і самопожертвою Прометея:Хай доля зла тебе скувалала,, Та виклик твій, борня зухвала,Завзяття вогнене твоє,Твій гордий дух і непокора,Що їх і небо не поборе,Для смертних прикладом стає.Прометей чудово підходить для створення романтичного образу бунтаря, нескореністю якого захоплювалися в усі часи. Мені теж подобається образ Прометея і я вважаю, що неможливо не захоплюватися його подвигом заради людства:Та дух бунтарства — не покути —Найважчі розбиває пута,І волі людської снага,У муках зрощена в одчаї; Надії й віри не втрачає,Зухвало виклик зустрічаєІ владно смерть перемага! !
Стих Бродского «Одиночество»,приходит на ум,когда слышишь это слово. «Когда плюёт на человечество твоё ночное одиночество Ты можешь размышлять о вечности и сомневаться в непорочности...». Ведь одиночество оно действительно плюет на все вокруг,к нему приходят или от чрезмерного общения и усталости или от своих поступков,которые приводят к отторжению тебя из общества. Одиночество это социальная проблемы,мы ведь все должны быть в социуме, общаясь-перенимать опыт других людей и не делать ошибки самому другим,чтобы потом «бумерангом» тебе вернулась в «двойном окладе», так же тебе вернётся зло и выплаканные кем-то слезы из-за грубого слова. Зачем же тогда нужно одиночество? Если почти все в мире построено на взаимоотношениях. Однозначного ответа нет,но могу сказать одно: Мы приходим на этот свет одни и душа покидает нас тоже одних.
«Когда плюёт на человечество твоё ночное одиночество
Ты можешь размышлять о вечности и сомневаться в непорочности...».
Ведь одиночество оно действительно плюет на все вокруг,к нему приходят или от чрезмерного общения и усталости или от своих поступков,которые приводят к отторжению тебя из общества. Одиночество это социальная проблемы,мы ведь все должны быть в социуме, общаясь-перенимать опыт других людей и не делать ошибки самому другим,чтобы потом «бумерангом» тебе вернулась в «двойном окладе», так же тебе вернётся зло и выплаканные кем-то слезы из-за грубого слова. Зачем же тогда нужно одиночество? Если почти все в мире построено на взаимоотношениях.
Однозначного ответа нет,но могу сказать одно:
Мы приходим на этот свет одни и душа покидает нас тоже одних.