1.“Пряник конём! Это ж мечта всех деревенских малышей. Он белый-белый, этот конь. А грива у него розовая, хвост розовый, копыта тоже розовые.
Бабушка никогда не позволяла таскаться с кусками хлеба. Ешь за столом, иначе будет худо. Но пряник — совсем другое дело. Пряник можно сунуть под рубаху, бегать и слышать, как конь лягает копытами в голый живот. Холодея от ужаса — потерял, — хвататься за рубаху и со счастьем убеждаться — тут он, тут конь-огонь!
С таким конём сразу почёту сколько, внимания! Ребята левонтьевские к тебе так и этак ластятся. И в чижа первому бить дают, и из рогатки стрельнуть, чтоб только им позволили потом откусить от коня либо лизнуть его. Когда даёшь левонтьевскому Саньке или Таньке откусывать, надо держать пальцами то место, по которое откусить положено, и держать крепко, иначе Танька или Санька так цапнут, что останется от коня хвост да грива”.)
2,3 .Виктор Астафьев не рассказал нам, каким образом раскрылся обман в городе. Мы знаем только по словам бабушки, что купила ягодки “культурная дамочка, в шляпке”. Возможно, прямо на рынке, пересыпая ягоды, она увидела вместо ягод траву и стала справедливо возмущаться при виде столь явного мошенничества. Поставьте теперь себя на место бабушки, и вы поймёте, как стало стыдно и неудобно пожилому человеку.
Прощение у бабушки предшествовало наказанию, ведь пряник уже был куплен, а мальчик ещё не повинился. Уже зная об обмане, бабушка всё же покупает внуку пряник — коня с розовой гривой.
Пряник для мальчика был и игрушкой, и лакомством, и символом.
Писатель рассказывает о себе правдиво, не приукрашивая действительности, он вынес для себя уроки из этой истории.
Головна  Література  Історія зарубіжної літератури XIX
< Попер ЗМІСТ Наст >
Символічний зміст поезій Ш. Бодлера. "Альбатрос" (1841)
Уперше вірш був опублікований у 1859 р. без другої строфи. Дата написання - 1842 рік. Очевидно, він був написаний під час мандрівки Бодлера на острови Репотьон і Маврикій у 1841 р. На першому плані у вірші конкретні деталі, предмети:
Щоб їм розважитись, веселий гурт матросів Серед нестримних вод розбурханих морів Безпечно ловить птиць, величних альбатросів, Що люблять пролітати слідами кораблів
Альбатрос - величний птах, володар морських просторів, що супроводжував кораблі. А на палубі він мав вигляд безпорадного птаха.
На палубу несуть ясних висот владику. І сумлінно тягне він приборкане крило, Що втратило свою колишню міць велику, Мов серед буйних вод поламане весло
Поступово образ альбатроса переріс у романтичний образ - символ поета і його долі у людському вирі життя.
Поет подібний теж до владаря блакиті, Що серед хмар, мов блискавка в імлі. Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій Він крила велетня волочить по землі.
Поет не знаходив розуміння серед людей і тому не міг злетіти думкою.
Композиційна єдність твору досягла за до центрального образу альбатроса, що став образом-символом. Тому і протиставлені тут реальний і символічний план вираження: альбатрос і матроси, поет і юрба. З образом альбатроса пов'язане все піднесене, він у центрі уваги, автор захоплювався ним і висловив йому співчуття. У вірші протиставлені високе і низьке, небесне і земне, поезія і проза, у ньому висловлені гіркі роздуми автора про трагічний стан поета у суспільстві.
Вірш належав до циклу "Сплін та ідеал". У ньому стверджувалася божественна природа людини, з найбільшою повнотою втілена у постаті поета.
1.“Пряник конём! Это ж мечта всех деревенских малышей. Он белый-белый, этот конь. А грива у него розовая, хвост розовый, копыта тоже розовые.
Бабушка никогда не позволяла таскаться с кусками хлеба. Ешь за столом, иначе будет худо. Но пряник — совсем другое дело. Пряник можно сунуть под рубаху, бегать и слышать, как конь лягает копытами в голый живот. Холодея от ужаса — потерял, — хвататься за рубаху и со счастьем убеждаться — тут он, тут конь-огонь!
С таким конём сразу почёту сколько, внимания! Ребята левонтьевские к тебе так и этак ластятся. И в чижа первому бить дают, и из рогатки стрельнуть, чтоб только им позволили потом откусить от коня либо лизнуть его. Когда даёшь левонтьевскому Саньке или Таньке откусывать, надо держать пальцами то место, по которое откусить положено, и держать крепко, иначе Танька или Санька так цапнут, что останется от коня хвост да грива”.)
2,3 .Виктор Астафьев не рассказал нам, каким образом раскрылся обман в городе. Мы знаем только по словам бабушки, что купила ягодки “культурная дамочка, в шляпке”. Возможно, прямо на рынке, пересыпая ягоды, она увидела вместо ягод траву и стала справедливо возмущаться при виде столь явного мошенничества. Поставьте теперь себя на место бабушки, и вы поймёте, как стало стыдно и неудобно пожилому человеку.
Прощение у бабушки предшествовало наказанию, ведь пряник уже был куплен, а мальчик ещё не повинился. Уже зная об обмане, бабушка всё же покупает внуку пряник — коня с розовой гривой.
Пряник для мальчика был и игрушкой, и лакомством, и символом.
Писатель рассказывает о себе правдиво, не приукрашивая действительности, он вынес для себя уроки из этой истории.
Объяснение:
Надеюсь хоть как то

Головна  Література  Історія зарубіжної літератури XIX
< Попер ЗМІСТ Наст >
Символічний зміст поезій Ш. Бодлера. "Альбатрос" (1841)
Уперше вірш був опублікований у 1859 р. без другої строфи. Дата написання - 1842 рік. Очевидно, він був написаний під час мандрівки Бодлера на острови Репотьон і Маврикій у 1841 р. На першому плані у вірші конкретні деталі, предмети:
Щоб їм розважитись, веселий гурт матросів Серед нестримних вод розбурханих морів Безпечно ловить птиць, величних альбатросів, Що люблять пролітати слідами кораблів
Альбатрос - величний птах, володар морських просторів, що супроводжував кораблі. А на палубі він мав вигляд безпорадного птаха.
На палубу несуть ясних висот владику. І сумлінно тягне він приборкане крило, Що втратило свою колишню міць велику, Мов серед буйних вод поламане весло
Поступово образ альбатроса переріс у романтичний образ - символ поета і його долі у людському вирі життя.
Поет подібний теж до владаря блакиті, Що серед хмар, мов блискавка в імлі. Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій Він крила велетня волочить по землі.
Поет не знаходив розуміння серед людей і тому не міг злетіти думкою.
Композиційна єдність твору досягла за до центрального образу альбатроса, що став образом-символом. Тому і протиставлені тут реальний і символічний план вираження: альбатрос і матроси, поет і юрба. З образом альбатроса пов'язане все піднесене, він у центрі уваги, автор захоплювався ним і висловив йому співчуття. У вірші протиставлені високе і низьке, небесне і земне, поезія і проза, у ньому висловлені гіркі роздуми автора про трагічний стан поета у суспільстві.
Вірш належав до циклу "Сплін та ідеал". У ньому стверджувалася божественна природа людини, з найбільшою повнотою втілена у постаті поета.