с одним вопросом 5. Почему Дроссельмейер заканчивает сказку словами: «Вот вам, дети, сказка о крепком орехе! Теперь вы знаете, почему люди говорят, что не всякий орех по зубам, а также, почему Щелкунчики бывают та кие уро..ды!»
П`єса М.Метерлінка «Синій птах» написана у 1908 році. Це твір досить великого об`єму, де близько 70 дійових осіб. Вважається, що п`єси пишуться для того, щоб їх грали у театрі, але, читаючи її, я отримав можливість безпосередньо зануритися у творчу лабораторію драматурга. Мене вразило те, наскільки символічними є персонажі цієї п"єси. Намагаючись зрозуміти символи, приховані у його образах, треба вдатися до копіткої розумової, філософської праці. «Синій птах» - п`єса про дітей, для дітей, це дитяча казка. Вона наївна, як кожна казка, але ж і така ж глибока, як кожна казка. Її складна і розгалужена, і водночас проста і доступна для розуміння система символічних образів має повчальний зміст, і не лише для дитини, а й для цілком дорослої людини.
Звернуся лише до деяких з цих образів.
Діти – Мітіль і Тільтіль. Ці діти з бідної родини лісоруба символізують чистоту, невинність, милосердя. Але крім цього діти є символом прийдешнього, майбутнього життя, надій та потенційних можливостей. Діти – місток між минулим і майбутнім. Шукаючи Блакитного птаха для феї Берилюни, вони навчаються розуміти різницю між щастям примарним і справжнім.
Чорна кішка на ім`я Тілета. Це містичний символ, неоднозначний, суперечливий. У Метерлінка кішка символізує облудність, фальш та зрадливість. Тілета заздалегідь домовляється з деревами, щоб вони занапастили дітей, а трохи згодом улесливо та підступно каже Тілю: «Не переймайтесь!... Покладися на мене, я все владнаю».
У пошуках щастя дітей супроводжує пес Тіло. Собака – це символ вірності, відданості, служіння, непідкупності. Пес захищає того, до кого він прихильний, до останнього подиху. Він завжди готовий прийти на до . Тіло непримиренно ставиться до кішки, зневажає її, навіть може добряче потріпати, застерігає дітей проти неї, але його не слухають, не розуміють, проганяють. Натомість кішці дістається від них довіра та ласка. У собаки і кішки протилежні погляди на життя, на стосунки, на моральні цінності. Тіло (його образ мені найбільш близький) має те, чого не дано людям, - інстинкт, який підказує йому навіть більше, ніж людині – розум.
Образи Киці та Собаки слугують розкриттю протилежних, опозиційних характерів та понять. Натомість, образи Вогню та Води, двох протилежностей, є символами тих сил, які завжди допомагають людині. Вогонь – символ перемоги світла над темрявою, очищення та нового життя. Він діє у парі з водою – життєдайним символом, першоосновою усього живого. У п`єсі вони увесь час змагаються за першість, за прихильність дітей:
«Вода (підпливає до дітей). Дітки, поцілую вас якнайніжніше, зовсім не боляче...
Вогонь. Стережіться, бо змокнете!..
Вода: Я приязна й лагідна, добра до людей...
В о г о н ь. А до потопельників?..
Вода. Любіть водограї, дослухайтеся до струмків... Я завжди буду поруч...
Вогонь. Усе затопила!..
Вода. Як сядете ввечері біля джерельця в лісі (а їх тут чимало), спробуйте збагнути, що воно силкується сказати... Ні, вже не можу... Мене так душать сльози, що більше й слова не промовлю...
Вогонь. Щось непомітно!..»
Цій темі можна було б присвятити велику наукову роботу. Але головне, що схвилювало особисто мене, це ідея про те, що Синій Птах - символ щастя, яке лише видається недосяжним, а насправді - завжди поруч з людиною, треба лише вміти його побачити. Побачити і жити у ньому вічно. Бо, як сказав М.Метерлінк: «Звичайно нам не вистачає не самого щастя, а уміння бути щасливим».
Перший, довоєнний період творчості видатного англійського драматурга Бернарда Шоу завершується п'єсою "Пігмаліон", сюжет якої взято з відомого античного міфу про великого скульптора Пігмаліона, що виліпив статую цілковитої краси. Палко закоханий у своє створіння, Пігмаліон силою свого почуття зміг вдихнути в Галатею життя, і міф закінчується їх щасливим союзом.
За Шоу, подібна історія в англійському суспільстві початку XX сторіччя виглядає інакше. Відомий вчений-лінгвіст Генрі Хіґгінс випадково зустрічається з вуличною квіткаркою Елізою Дуліттл і на парі зі своїм колегою, полковником у відставці Пікерінгом, береться за кілька місяців перетворити брутальну замазуру у світську жінку, "герцогиню".
Еліза — дівчина з характером, на життєвому дні намагається зберегти свою гідність і бореться за неї, уникаючи вад та поганих звичок, що притаманні середовищу, в якому вона живе. Тверезий погляд на життя, неабиякі здібності героїні допомагають їй швидко призвичаїтись до нових обставин, нового оточення. Піц час спілкування з новим колом людей Еліза усвідомлює себе як особистість, бачить безнадійність звичного існування, серцем починає відчувати несправедливу та жорстоку безвихідь долі, яка очікує людину з низів.
Перебуваючи в чужому будинку, дівчина за особистим образним порівнянням, — дитина в чужій країні: пройшов час, вона забула рідну мову і може говорити тільки мовою чужинців. "Навіщо ви відібрали у мене мою незалежність?" — ця думка — глибинна причина всіх страждань Елізи, яка може знести всі негаразди, але "розчавити себе не дозволить". І дівчина готова скоріше вчинити самогубство, ніж залишатись іграшкою чужих примх. Вона не погоджується бути "чужою лялькою". Приносити туфлі, розкладати папери — це не для її сильної і вольової натури. І хоча вона боїться майбутнього: "На що я здатна? Куди мені йти? Що робити? Що буде далі зі мною?" — все ж залишає будинок Хіггінса.
П`єса М.Метерлінка «Синій птах» написана у 1908 році. Це твір досить великого об`єму, де близько 70 дійових осіб. Вважається, що п`єси пишуться для того, щоб їх грали у театрі, але, читаючи її, я отримав можливість безпосередньо зануритися у творчу лабораторію драматурга. Мене вразило те, наскільки символічними є персонажі цієї п"єси. Намагаючись зрозуміти символи, приховані у його образах, треба вдатися до копіткої розумової, філософської праці. «Синій птах» - п`єса про дітей, для дітей, це дитяча казка. Вона наївна, як кожна казка, але ж і така ж глибока, як кожна казка. Її складна і розгалужена, і водночас проста і доступна для розуміння система символічних образів має повчальний зміст, і не лише для дитини, а й для цілком дорослої людини.
Звернуся лише до деяких з цих образів.
Діти – Мітіль і Тільтіль. Ці діти з бідної родини лісоруба символізують чистоту, невинність, милосердя. Але крім цього діти є символом прийдешнього, майбутнього життя, надій та потенційних можливостей. Діти – місток між минулим і майбутнім. Шукаючи Блакитного птаха для феї Берилюни, вони навчаються розуміти різницю між щастям примарним і справжнім.
Чорна кішка на ім`я Тілета. Це містичний символ, неоднозначний, суперечливий. У Метерлінка кішка символізує облудність, фальш та зрадливість. Тілета заздалегідь домовляється з деревами, щоб вони занапастили дітей, а трохи згодом улесливо та підступно каже Тілю: «Не переймайтесь!... Покладися на мене, я все владнаю».
У пошуках щастя дітей супроводжує пес Тіло. Собака – це символ вірності, відданості, служіння, непідкупності. Пес захищає того, до кого він прихильний, до останнього подиху. Він завжди готовий прийти на до . Тіло непримиренно ставиться до кішки, зневажає її, навіть може добряче потріпати, застерігає дітей проти неї, але його не слухають, не розуміють, проганяють. Натомість кішці дістається від них довіра та ласка. У собаки і кішки протилежні погляди на життя, на стосунки, на моральні цінності. Тіло (його образ мені найбільш близький) має те, чого не дано людям, - інстинкт, який підказує йому навіть більше, ніж людині – розум.
Образи Киці та Собаки слугують розкриттю протилежних, опозиційних характерів та понять. Натомість, образи Вогню та Води, двох протилежностей, є символами тих сил, які завжди допомагають людині. Вогонь – символ перемоги світла над темрявою, очищення та нового життя. Він діє у парі з водою – життєдайним символом, першоосновою усього живого. У п`єсі вони увесь час змагаються за першість, за прихильність дітей:
«Вода (підпливає до дітей). Дітки, поцілую вас якнайніжніше, зовсім не боляче...
Вогонь. Стережіться, бо змокнете!..
Вода: Я приязна й лагідна, добра до людей...
В о г о н ь. А до потопельників?..
Вода. Любіть водограї, дослухайтеся до струмків... Я завжди буду поруч...
Вогонь. Усе затопила!..
Вода. Як сядете ввечері біля джерельця в лісі (а їх тут чимало), спробуйте збагнути, що воно силкується сказати... Ні, вже не можу... Мене так душать сльози, що більше й слова не промовлю...
Вогонь. Щось непомітно!..»
Цій темі можна було б присвятити велику наукову роботу. Але головне, що схвилювало особисто мене, це ідея про те, що Синій Птах - символ щастя, яке лише видається недосяжним, а насправді - завжди поруч з людиною, треба лише вміти його побачити. Побачити і жити у ньому вічно. Бо, як сказав М.Метерлінк: «Звичайно нам не вистачає не самого щастя, а уміння бути щасливим».
Перший, довоєнний період творчості видатного англійського драматурга Бернарда Шоу завершується п'єсою "Пігмаліон", сюжет якої взято з відомого античного міфу про великого скульптора Пігмаліона, що виліпив статую цілковитої краси. Палко закоханий у своє створіння, Пігмаліон силою свого почуття зміг вдихнути в Галатею життя, і міф закінчується їх щасливим союзом.
За Шоу, подібна історія в англійському суспільстві початку XX сторіччя виглядає інакше. Відомий вчений-лінгвіст Генрі Хіґгінс випадково зустрічається з вуличною квіткаркою Елізою Дуліттл і на парі зі своїм колегою, полковником у відставці Пікерінгом, береться за кілька місяців перетворити брутальну замазуру у світську жінку, "герцогиню".
Еліза — дівчина з характером, на життєвому дні намагається зберегти свою гідність і бореться за неї, уникаючи вад та поганих звичок, що притаманні середовищу, в якому вона живе. Тверезий погляд на життя, неабиякі здібності героїні допомагають їй швидко призвичаїтись до нових обставин, нового оточення. Піц час спілкування з новим колом людей Еліза усвідомлює себе як особистість, бачить безнадійність звичного існування, серцем починає відчувати несправедливу та жорстоку безвихідь долі, яка очікує людину з низів.
Перебуваючи в чужому будинку, дівчина за особистим образним порівнянням, — дитина в чужій країні: пройшов час, вона забула рідну мову і може говорити тільки мовою чужинців. "Навіщо ви відібрали у мене мою незалежність?" — ця думка — глибинна причина всіх страждань Елізи, яка може знести всі негаразди, але "розчавити себе не дозволить". І дівчина готова скоріше вчинити самогубство, ніж залишатись іграшкою чужих примх. Вона не погоджується бути "чужою лялькою". Приносити туфлі, розкладати папери — це не для її сильної і вольової натури. І хоча вона боїться майбутнього: "На що я здатна? Куди мені йти? Що робити? Що буде далі зі мною?" — все ж залишає будинок Хіггінса.