В основі сюжету «Гамлета», написаного Шекспіром на самому початку XVII століття, лежить старовинна легенда. Вона розповідає про те, як юний принц Гамлет, прикинувшись божевільним, щоб не здаватися небезпечним для ворогів, помстився своєму дядькові за вбивство батька. У легенди щасливий кінець – Гамлет тріумфує.
У трагедії Шекспіра все інакше. Шекспірівський час породив людей, які, бачачи навколо брехню і неправду, мріяли про інші, справедливі людські відносини. Але вони розуміли, що безсилі перетворити цю мрію в реальність. Ось таким і показаний Гамлет. Як не схожий принц на інших! Він один весь у чорному серед оточуючих його вбраних і усміхнених людей. Погляд його похмурий, брови зрушені. Він уболіває про свого несподівано померлого батька, якого занадто швидко забула королева:
«Немає місяця! І цілі черевики,
У яких труну батька супроводжувала».
Розповідь Привиду про підле вбивстві остаточно розкриває Гамлету очі на злочинність навколишнього світу. Руйнуються колишні підвалини, весь світ здається принцу «нікчемним, плоским і тупим». Тінь батька закликає Гамлета до помсти: «Прощай, прощай і пам’ятай про мене!». Принц приголомшений. Повернення до минулого немає. Втрачені його колишні уявлення про життя і людей. «Порвалася днів єднальна нитка.
Як мені обривки її з’єднати?» – Вигукує він.
У легенді головне для Гамлета – борг кровної помсти. Але в трагедії Шекспіра принц не тільки прагне помститися за вбивство батька – він мріє змінити світ, де панують зрада і обман («розбещений століття»), в кращу сторону. Але він може тільки мріяти про це. Цей розлад між мрією і дійсністю змушує Гамлета метатися, бути незадоволеним собою. Він весь у сум’ятті, в шуканнях. Протягом всієї трагедії Гамлет – пристрасний, обурений викривач. Все ясніше принц бачить, що ті, кому він вірив і кого любив, вільно чи мимоволі опинилися в таборі ворогів: мати, Полоній, Лаерт, Офелія. Зрадниками стають і шкільні товариші – Гильденстерн і Розенкранц. Від цього йому стає ще болючіше. Гамлет страждає, йому здається, що весь світ – в’язниця, а його батьківщина Данія – похмуре підземелля.
Згадуючи про свою клятву, він дорікає себе в тому, що занадто зволікає з помстою. Але бажання діяти бореться з сумнівами. Крім помсти, його хвилюють глибокі проблеми століття, сенс життя:
«Бути чи не бути, ось в чому питання.
Змиритися під ударами долі
Чи треба чинити опір
І в смертній сутичці з цілим морем бід
Покінчити з ними разом. Померти. Забутися
І знати, що цим обриваєш ланцюг
Серцевих мук і тисячі поневірянь,
Властивих тілу».
Бути для Гамлета – значить мислити, вірити в людину і діяти у згоді зі своїми переконаннями і вірою. Але навколо торжествує зло, яке він поодинці не може перемогти. І Гамлет мучиться від внутрішнього розладу. Гамлета труять, як звіра. Маска безумства дає йому можливість говорити ворогам в обличчя правду. Адже божевільному це можна. Але принц розуміє і те, що словами ворогів не перемогти, що людина тільки тоді чогось варта, коли діє заради великої мети. Особиста ж помста не може бути такою метою.
У драмі Шекспіра Гамлет гине. Гине і Лаерт. Заколотий король, отруєна королева. В останні хвилини життя Гамлет просить свого друга Гораціо розповісти світові про його життя. Він думає про нащадків, про долю своєї країни.
Великий драматург звернув розв’язку своїй трагедії до майбутнього. Може, ті, хто прийде на зміну загиблим, будуть жити по-іншому: краще, чистіше, без лицемірства і обману. Недарма ж принц датський називав людину «вродою всесвіту, вінцем усього живого».
Главный герой повести Пётр Андреевич Гринёв с детства воспитывается в обстановке высокой житейской нравственности. В Гринёве как бы соединились доброе, любящее сердце его матери с честностью, прямотой, смелостью- качествами, которые присущи отцу. Андрей Петрович Гринёв отрицательно относится к лёгким, но бесчестным работать карьеру при дворе. Потому-то он не захотел посылать на службу в Петербург, в гвардию, своего сына Петрушу: "Чему научиться он, служа в Петербурге? Мотать да повесничать? – говорит Андрей Петрович своей жене. – Нет, пускай послужит в армии, да потянет лямку, да понюхает пороху, да будет солдат, а не шаматон". В напутствиях сыну Гринёв особенно подчёркивает необходимость соблюдения чести: " Служи верно, кому присягаешь, слушайся начальников; за их лаской не гоняйся; на службу не напрашивайся; от службы не отговаривайся и помни пословицу: береги платье снову, а честь смолоду". Это напутствие отца остаётся с Гринёвым на всю жизнь и Петруши не сбиться с правильного пути.
Большое влияние на Гринёва с самого детства оказывает его верный слуга, но в то же пора и друг- Савельич. Савельич считает своим долгом служить Петруше и быть ему преданным от начала до конца. Его преданность своим господам далека от рабской принадлежности. В детские годы Петруши Савельич не только учит его писать и судить о достоинствах борзого кобеля, но он также дает Гринёву важные советы, которые Петру Гринёву в будущем. Такими словами, например, воспитывает старый слуга своего подопечного Петра Гринёва, который впервой напился и вёл себя неприглядно: " Кажется, ни батюшка, ни дедуля пьяницами не бывали; о матушке и изрекать нечего… ". Так, отец Гринёва и его верный слуга Савельич, воспитали в Петре с самого детства дворянина, не считающего для себя возможным изменить присяге и перейти на сторону врагов, ради своего блага.
Первый раз Пётр Гринёв поступил по чести, вернув карточный задолженность, хотя в той ситуации Савельич пытался его уговорить уклониться от расчёта. Но благородство взяло верх. Казалось бы, такая мелочь, но именно с таких мелочей всё и начинается.
Человек чести, по-моему, вечно добр и бескорыстен в общении с другими. Например, Пётр Гринёв, несмотря на недовольство Савельича, отблагодарил бродягу за услугу, подарив ему заячий тулупчик. Этот поступок в будущем им обоим жизни. Этот момент как бы говорит, что человека, живущего по чести, сама судьба хранит. Но, конечно, дело не в судьбе, а просто на земле больше людей, которые помнят добро, нежели зло, - значит, у человека благородного больше шансов на житейское счастье.
Нравственные испытания ожидали Гринёва и в Белгородской крепости, где он служил. Там Пётр познакомился с дочерью начальника Миронова. Из-за Маши Пётр поссорился со своим подлым товарищем Швабриным, который, как позднее выяснилось, сватался к ней, но получил отказ. Не желая, чтобы кто-то безнаказанно порочил доброе имя Маши, Гринёв вызывает обидчика на дуэль. Он поступил как настоящий мужчина.
В основі сюжету «Гамлета», написаного Шекспіром на самому початку XVII століття, лежить старовинна легенда. Вона розповідає про те, як юний принц Гамлет, прикинувшись божевільним, щоб не здаватися небезпечним для ворогів, помстився своєму дядькові за вбивство батька. У легенди щасливий кінець – Гамлет тріумфує.
У трагедії Шекспіра все інакше. Шекспірівський час породив людей, які, бачачи навколо брехню і неправду, мріяли про інші, справедливі людські відносини. Але вони розуміли, що безсилі перетворити цю мрію в реальність. Ось таким і показаний Гамлет. Як не схожий принц на інших! Він один весь у чорному серед оточуючих його вбраних і усміхнених людей. Погляд його похмурий, брови зрушені. Він уболіває про свого несподівано померлого батька, якого занадто швидко забула королева:
«Немає місяця! І цілі черевики,
У яких труну батька супроводжувала».
Розповідь Привиду про підле вбивстві остаточно розкриває Гамлету очі на злочинність навколишнього світу. Руйнуються колишні підвалини, весь світ здається принцу «нікчемним, плоским і тупим». Тінь батька закликає Гамлета до помсти: «Прощай, прощай і пам’ятай про мене!». Принц приголомшений. Повернення до минулого немає. Втрачені його колишні уявлення про життя і людей. «Порвалася днів єднальна нитка.
Як мені обривки її з’єднати?» – Вигукує він.
У легенді головне для Гамлета – борг кровної помсти. Але в трагедії Шекспіра принц не тільки прагне помститися за вбивство батька – він мріє змінити світ, де панують зрада і обман («розбещений століття»), в кращу сторону. Але він може тільки мріяти про це. Цей розлад між мрією і дійсністю змушує Гамлета метатися, бути незадоволеним собою. Він весь у сум’ятті, в шуканнях. Протягом всієї трагедії Гамлет – пристрасний, обурений викривач. Все ясніше принц бачить, що ті, кому він вірив і кого любив, вільно чи мимоволі опинилися в таборі ворогів: мати, Полоній, Лаерт, Офелія. Зрадниками стають і шкільні товариші – Гильденстерн і Розенкранц. Від цього йому стає ще болючіше. Гамлет страждає, йому здається, що весь світ – в’язниця, а його батьківщина Данія – похмуре підземелля.
Згадуючи про свою клятву, він дорікає себе в тому, що занадто зволікає з помстою. Але бажання діяти бореться з сумнівами. Крім помсти, його хвилюють глибокі проблеми століття, сенс життя:
«Бути чи не бути, ось в чому питання.
Змиритися під ударами долі
Чи треба чинити опір
І в смертній сутичці з цілим морем бід
Покінчити з ними разом. Померти. Забутися
І знати, що цим обриваєш ланцюг
Серцевих мук і тисячі поневірянь,
Властивих тілу».
Бути для Гамлета – значить мислити, вірити в людину і діяти у згоді зі своїми переконаннями і вірою. Але навколо торжествує зло, яке він поодинці не може перемогти. І Гамлет мучиться від внутрішнього розладу. Гамлета труять, як звіра. Маска безумства дає йому можливість говорити ворогам в обличчя правду. Адже божевільному це можна. Але принц розуміє і те, що словами ворогів не перемогти, що людина тільки тоді чогось варта, коли діє заради великої мети. Особиста ж помста не може бути такою метою.
У драмі Шекспіра Гамлет гине. Гине і Лаерт. Заколотий король, отруєна королева. В останні хвилини життя Гамлет просить свого друга Гораціо розповісти світові про його життя. Він думає про нащадків, про долю своєї країни.
Великий драматург звернув розв’язку своїй трагедії до майбутнього. Може, ті, хто прийде на зміну загиблим, будуть жити по-іншому: краще, чистіше, без лицемірства і обману. Недарма ж принц датський називав людину «вродою всесвіту, вінцем усього живого».
Главный герой повести Пётр Андреевич Гринёв с детства воспитывается в обстановке высокой житейской нравственности. В Гринёве как бы соединились доброе, любящее сердце его матери с честностью, прямотой, смелостью- качествами, которые присущи отцу. Андрей Петрович Гринёв отрицательно относится к лёгким, но бесчестным работать карьеру при дворе. Потому-то он не захотел посылать на службу в Петербург, в гвардию, своего сына Петрушу: "Чему научиться он, служа в Петербурге? Мотать да повесничать? – говорит Андрей Петрович своей жене. – Нет, пускай послужит в армии, да потянет лямку, да понюхает пороху, да будет солдат, а не шаматон". В напутствиях сыну Гринёв особенно подчёркивает необходимость соблюдения чести: " Служи верно, кому присягаешь, слушайся начальников; за их лаской не гоняйся; на службу не напрашивайся; от службы не отговаривайся и помни пословицу: береги платье снову, а честь смолоду". Это напутствие отца остаётся с Гринёвым на всю жизнь и Петруши не сбиться с правильного пути.
Большое влияние на Гринёва с самого детства оказывает его верный слуга, но в то же пора и друг- Савельич. Савельич считает своим долгом служить Петруше и быть ему преданным от начала до конца. Его преданность своим господам далека от рабской принадлежности. В детские годы Петруши Савельич не только учит его писать и судить о достоинствах борзого кобеля, но он также дает Гринёву важные советы, которые Петру Гринёву в будущем. Такими словами, например, воспитывает старый слуга своего подопечного Петра Гринёва, который впервой напился и вёл себя неприглядно: " Кажется, ни батюшка, ни дедуля пьяницами не бывали; о матушке и изрекать нечего… ". Так, отец Гринёва и его верный слуга Савельич, воспитали в Петре с самого детства дворянина, не считающего для себя возможным изменить присяге и перейти на сторону врагов, ради своего блага.
Первый раз Пётр Гринёв поступил по чести, вернув карточный задолженность, хотя в той ситуации Савельич пытался его уговорить уклониться от расчёта. Но благородство взяло верх. Казалось бы, такая мелочь, но именно с таких мелочей всё и начинается.
Человек чести, по-моему, вечно добр и бескорыстен в общении с другими. Например, Пётр Гринёв, несмотря на недовольство Савельича, отблагодарил бродягу за услугу, подарив ему заячий тулупчик. Этот поступок в будущем им обоим жизни. Этот момент как бы говорит, что человека, живущего по чести, сама судьба хранит. Но, конечно, дело не в судьбе, а просто на земле больше людей, которые помнят добро, нежели зло, - значит, у человека благородного больше шансов на житейское счастье.
Нравственные испытания ожидали Гринёва и в Белгородской крепости, где он служил. Там Пётр познакомился с дочерью начальника Миронова. Из-за Маши Пётр поссорился со своим подлым товарищем Швабриным, который, как позднее выяснилось, сватался к ней, но получил отказ. Не желая, чтобы кто-то безнаказанно порочил доброе имя Маши, Гринёв вызывает обидчика на дуэль. Он поступил как настоящий мужчина.
Объяснение: