Роман Оруэлла 1984
1) Рассмотрите второстепенных персонажей романа: Парсонса, Сайма, Тиллотсона, Чаррингтона. Почему они не протестуют против своего унизительного существования? Может ли в них созреть протест?
2) Оба главных героя остались в живых. Что они узнали друг о друге? Что каждый из них узнал о себе? Что ждёт их в жизни?

В одному невеличкому селі жила бідненька сім'я.В ній підростав хлопчик Петрик і крім нього в цій родині підростало ще зо п'ять голів дітлахів..Одяг вони доношували один після одного,їли кашу з хлібом та без масла тому що сім'я бідувала адже в селі не було куди влаштуватись на роботу:ні тобі заводів,фабрик,колгоспу ні тобі будинку з "верховною радою"-де б можна було достойно заробляти на життя...Зате ця родина дуже багато працювала біля свого господарства та у полі і заробляла за це якусь копійчину аби не загинути від голоду...І ось одного дня хлопчик Петрик,який вирізнявся з усіх дітлахів в родині кмітливістю,хитрістю та непосидючістю зрозумів що так жити не можна і він не буде далі жити в такому пеклі, вирішив добитися дудь-якою ціною успіху!...Почав подорожувати,цікавитись як живуть люди в інших містах,країнах і зрозумів що найкращий б добитися успіху-це стати "народним депутатом"!Він пообіцяв собі,людям та Господу Богу,що як тільки виб'ється на "гору"то обов'язково зробить так щоб люди більше ніколи не бідували...І ось почав він битись-битись і таки дякуючи чи то дійсно Господу Богу чи то "тим" людям,яким усе це пробіцяв і які у нього повірили,таки вишкребся на ту "гірочку"про яку так мріє більшість люду,і саме з цього моменту почалося саме цікаве...Рік там "трудився", вже і п'ятий пішов,вжу і "Успіху"добився,а про людей яким дав обіцянку "за тими клопотами" забув...Тут і казочці здавалося б кінець і Господь Бог йому напевне і пробачить адже сутність його така,він на небі,там лекше,але людоньки які прдовжують жити на землі-мабуть Не Забудуть...(посміємось разом-аби не так сильно хотілось плакати...:-!

Литература является системообразующим ядром русской культуры и важнейшим средством самопознания народа, а законы развития литературы в известной степени отражают и повторяют законы развития самой культуры. Понимание этих законов обеспечивает свободное и осмысленное существование человека в мире.

“Культура представляет собой коллективный интеллект и коллективную память, то есть надындивидуальный механизм хранения и передачи некоторых сообщений (текстов) и выработки новых. В этом смысле пространство культуры может быть определено как пространство некоторой общей памяти, то есть пространство, в пределах которого некоторые общие тексты могут сохраняться и быть актуализированы. При этом актуализация их совершается в пределах некоторого смыслового инварианта, позволяющего говорить, что текст в контексте новой эпохи сохраняет, при всей вариантности истолкований, идентичность самому себе”1, — утверждает Ю.М. Лотман. Иными словами, культура и литература живут по закону “вечного возвращения”.