"Ревизор" 1) Каковы намерения чиновников, готовящихся идти представляться "ревизору"?
2) Как характеризуют Хлестакова избираемые им темы разговоров и его поведение с собеседниками?
3) На что направлены все помыслы Хлестакова? Почему он легко достигает
желаемого?
4) Как ведут себя чиновники во время визитов?
5) Почему Хлестаков соглашается уехать из города? Чего он опасается?
6) Объясните его поведение в сцене приёма жалоб купцов.
7) Как характеризуют Хлестакова сцены объяснения в любви? (12 - 15 явления)
8) Что привело городничего в состояние "победителем" в создавшемся положении? страха и каким образом он оказался
В трагедии «Моцарт и Сальери » главные герои противопоставляются друг другу. сравнительной характеристике Моцарта с Сальери одноименных прототипах великих композиторов и пойдет разговор. В этом обзоре немного сложно будет отделить литературных героев от их реальных прототипов, поскольку Пушкин стремился воссоздать образы живых людей. о
Антонио Сальери Один из них — Сальери олицетворяет собой гений зла, которого душит зависть. Он осознает, что ему приходится много работать, чтобы добиться успеха. Итальянец излишне самокритичен к себе и другим, напряжен. И это напряжение прорывается сквозь его музыку.
Акутаґава Рюноске народився 1 березня 1892 року в Токіо. Його початковим прізвищем було Сінбара. Батько майбутнього письменника торгував молоком, мав власні пасовища на околиці Токіо. Мати належала до родини Акутаґава, в якій згодом виховувався знаменитий письменник: звідси і прізвище. Рюноске з'явився на світ, коли батькові було сорок два роки, а матері — тридцять три. За давнім японським звичаєм, якщо дитина народилася, коли батькам було за тридцять років, то це вважалось поганою прикметою для дитини. Тому батьки зробили вигляд, ніби хлопчика їм підкинули, і віддали його на виховання в будинок старшої сестри матері, яка хоча і була заміжня, але дітей не мала. Згодом мати хлопця тяжко захворіла, втративши глузд через смерть старшої дочки, тому його виховували у домі дядька матері, де згодом всиновили[7].
Освіта Редагувати
У 1910 році майбутній письменник закінчив токійську муніципальну середню школу. Був серед найкращих учнів. Це спонукало до вивчення англійської літератури у Першому коледжі на літературному відділенні[7]. Рюносуке закінчив кафедру англійської літератури Токійського університету. Заняття не були для нього надто цікавими й він їх перестає відвідувати[7]. В університеті він видавав разом із товаришами аматорський журнал «Течія нових думок», розвиваючи літературну течію «неореалізм».
Літературна кар'єра Редагувати
Після закінчення університету в грудні 1916 року Акутаґава отримує посаду викладача англійської мови в Військово-морській школі. Своє життя в ці роки згодом він опише в циклі новел про вчителя Ясукіті — чесну, але дещо непутящу людину, яка потрапляє в різні кумедні історії[7].
У 1916 році новела Акутаґави «Ніс» отримала дуже гарну оцінку від авторитетного письменника Нацуме Сосекі, завдяки чому молодий автор стрімко увійшов до літературного світу Японії. Багато критиків поява перших оповідань відносять до часу, коли Акутаґава перебував в душевній депресії через любовну історію, що мала трагічний кінець. Це породило бажання відвернутися від дійсності, зануритися в світ старовини[7].
Акутаґава став майстром оповідань і повістей, в яких у саркастичному стилі він описував людський егоїзм та марноту життя. Інтелектуальні пошуки письменника привели його до написання автобіографічного твору «Півжиття Дайдодзі Сінсуке» (1925). Він цікавився реалістичною пролетарською літературою, але висловлював збентеженість радикальними лівацькими ідеями. У збірках «Расьомон» (1917), «Тютюн і диявол» (1917), «Ляльковод» (1919) значне місце займають проблеми моралі, релігії, взаємовідносин між життям та мистецтвом. Для новел останнього періоду (двадцяті роки) дедалі більше характерними стають критика мілітаризму («Генерал», 1922; «Момотаро», 1924) та сучасного авторові суспільства.