Друг - це людина, яка сприймає тебе таким, яким ти є і ніколи не зрадить. Я хотів би дружити з Остапом. Андрій- хороший хлопець, яле він зрадив свою відчизну. Це найгірше із того, що він мвг би зробити. Він зрадив не лише свого батька, ай чвою країну, свою віру. І все це лише заради дівчини. Мені такий друг не до вподоби, і я вважаю, що Тарас зробив правильно, вбивши Андрія. А ось остап - справіжній друг. Він вірний і батькові і Україні. Він до останнього терпить муки і катування, але не здається полякам. Такий друг ніколи не зрадить. Отже, я б краще дружив з Остапом.
Андрій- хороший хлопець, яле він зрадив свою відчизну. Це найгірше із того, що він мвг би зробити. Він зрадив не лише свого батька, ай чвою країну, свою віру. І все це лише заради дівчини. Мені такий друг не до вподоби, і я вважаю, що Тарас зробив правильно, вбивши Андрія.
А ось остап - справіжній друг. Він вірний і батькові і Україні. Він до останнього терпить муки і катування, але не здається полякам. Такий друг ніколи не зрадить.
Отже, я б краще дружив з Остапом.
Б. Н. Полевому
- Ну, что ты плачешь, медсестра?
Уже пора забыть комбата...
- Не знаю...
Может и пора.-
И улыбнулась виновато.
Среди веселья и печали
И этих праздничных огней
Сидят в кафе однополчане
В гостях у памяти своей.
Их стол стоит чуть-чуть в сторонке.
И, от всего отрешены,
Они поют в углу негромко
То, что певали в дни войны.
Потом встают, подняв стаканы,
И молча пьют за тех солдат,
Что на Руси
И в разных странах
Под обелисками лежат.
А рядом праздник отмечали
Их дети -
Внуки иль сыны,
Среди веселья и печали
Совсем не знавшие войны.
И кто-то молвил глуховато,
Как будто был в чем виноват:
- Вон там в углу сидят солдаты -
Давайте выпьем за солдат...
Все с мест мгновенно повскакали,
К столу затихшему пошли -
И о гвардейские стаканы
Звенела юность от души.
А после в круг входили парами,
Но, возымев над всеми власть,
Гостей поразбросала "барыня".
И тут же пляска началась.
И медсестру какой-то парень
Вприсядку весело повел.
Он лихо по полу ударил,
И загудел в восторге пол.
Вот медсестра уже напротив
Выводит дробный перестук.
И, двадцать пять годочков сбросив,
Она рванулась в тесный круг.
Ей показалось на мгновенье,
Что где-то виделись они:
То ль вместе шли из окруженья
В те злые памятные дни,
То ль, раненного, с поля боя
Его тащила на себе.
Но парень был моложе вдвое,
Пока чужой в ее судьбе.
Смешалось все -
Улыбки, краски.
И молодость, и седина.
Нет ничего прекрасней пляски,
Когда от радости она.