Жюльєн Сорель — головний герой роману «Червоне і чорне». Хоче бути єпископом. Але він жадає тільки привілеїв цього одягу. Сам в Бога не вірить. Розумний, розважливий, не гребує в засобах, затятий шанувальник Наполеона, хоче повторити його долю. Думає, що якби народився в часи Наполеона, то домігся б багато чого, а тепер доводиться лицемірити. Розуміє, що заради своїх цілей потрібно добре ставитися до людей, яких не любиш. Намагається лицемірити, але не завжди це виходить. Дуже емоційний, пихатий, женеться за становищем у суспільстві. Запальний. Хоробрий. Іноді його почуття переважають над розумом. Пані де Реналь — дружина мера міста Верьера Г-де Реналя (стане коханкою Жульєна). 30 років. Щира, простодушна і наївна. Матильда де Ла-Моль — 19 років; різка, емоційна, іронічна до своїх знайомих, чи не лицемірить з друзями батька. Поводиться як дитина. Потихеньку читає книги батька (Вольтер, Руссо). І чим більше там протесту сучасності, тим цікавіше їй здається. Абат Пірар — Сорель зустрічається з ним в семінарії. Абат живить симпатії до розумному учневі, але намагається їх не виявляти. Вони схожі з Сорелем. Більшість їх не любить за розум, начитаність, противопоставленность іншим семінаристам. Кожен готовий донести на них при першому зручному випадку. У підсумку абата виживають з семінарії. Перейти в інше місце йому допомагає пан де Ла-Моль. Пан де Ла-Моль — бере участь у таємних зборах, схожий на ультрароялістов 1820-х. Має велику бібліотеку. Добре ставиться до Сореля з самого початку, що не зневажає його походження. Цінує його по роботі, до в справах. Відразу повірив в негативну характеристику Сореля. Вдячний абату за до Граф де Талер — син єврея, простакуватий, через що піддається впливу суспільства і не має своєї думки. Вбив в дуелі Круазенуа, який захищав честь Матильди, спростовуючи чутки про причину її зникнення, не вірячи анонімним листам. Круазенуа був її прихильником. Пан де Реналь — Мер міста Верьера. За гувернера для того, щоб похвалитися перед Вально. Вально сам потім стає мером. Обидва турбуються про те, що про них подумають інші. Гонорові, багаті нечесними грошима. Дружелюбно розмовляють один з одним, але позаочі будують підступи.
Евпа́тий Коловра́т (1200 — январь 1238) — рязанский боярин, воевода и богатырь, герой рязанского народного сказания XIII века, времён нашествия Батыя (издано во «Временнике Московского общества истории и древности» , книга XV и Срезневским, «Сведения и заметки» , 1867). Былинные отклики и параллели к сказанию у Халанского, «Великорусские былины киевского цикла» , 1885. О подвиге Евпатия рассказано в древнерусской «Повести о разорении Рязани Батыем». Содержание [убрать] 1 История 2 Евпатий Коловрат в художественных произведениях и кинематографе 3 Евпатий Коловрат в современном русском национализме 4 Памятники Находясь в Чернигове с рязанским князем Ингваром Ингваревичем и узнав о разорении Рязани ханом Батыем, Евпатий Коловрат с «малою дружиною» спешно двинулся в Рязань. Но застал город уже разорённым «…государей убитых и множество народу полёгшего: одни убиты и посечены, другие сожжены, а иные потоплены» . Тут к нему присоединяются уцелевшие «…коих Бог сохранил вне города» , и с отрядом в 1700[1] человек Евпатий пускается в погоню за войском хана. Настигнув его в Суздальских землях, внезапной атакой полностью истребляет татарский арьергард и сминает задние полки монголов. «И бил их Евпатий так нещадно, что и мечи притуплялись, и брал он мечи татарские и сёк ими» . Изумлённый Батый посылает на него богатыря Хостоврула, «…а с ним сильные полки татарские» , который обещает хану привести Евпатия Коловрата живым, но погибает в поединке с ним. Несмотря на огромный численный перевес татар, в ходе ожесточённой битвы Евпатий Коловрат «…стал сечь силу татарскую, и многих тут знаменитых богатырей Батыевых побил…». Есть предание, что посланец Батыя, отправленный на переговоры, спросил у Евпатия — «Что вы хотите? » И получил ответ — «Умереть!» . В конце концов, татары смогли одолеть горстку героев, только когда окружили их и расстреляли из «множества пороков (камнемётов)» . Поражённый отчаянной смелостью, мужеством и воинским искусством рязанского вельможи, хан Батый отдал тело убитого Евпатия Коловрата оставшимся в живых русским воинам, и в знак уважения к их мужеству повелел отпустить их, не причиняя им никакого вреда. В некоторых древних источниках Евпатий Коловрат именуется Евпатий Неистовый. В некоторых редакциях «Повести» указывается отчество Евпатия — Львович и рассказывается о торжественных его похоронах в Рязанском соборе 11 января 1238 года [2]. Первый город Суздальской земли, лежавший на пути монголов после битвы у Коломны — Москва — был взят 20 января 1238 года после 5-дневной осады.
