История создания – Стихотворение написано в 1859 году.
Тема стихотворения – Динамическое противостояние природных стихий, которое находит свое отражение во взаимоотношениях между людьми.
Композиция – Произведение имеет ярко выраженную завязку (блуждание по небу туч), кульминацию (ожесточенное противостояние туч и удар грома) и развязку (успокоение).
Жанр – Пейзажная лирика.
Стихотворный размер – Хорей с применением перекрестной рифмовки.
Фольклорно-міфологічна основа "Пісні про Гайавату" Г. Лонгфелло з'єднує її з багатьма віддаленими з точки зору літературної взаємодії українськими творами. Хвиля захоплення фольклором набуває міжнаціональний характер у другій половині XIX - на початку XX століття, і це дає можливість встановити паралелі, провести аналогії, знайти типологічно схожі риси і розбіжності. Примітно те, що майже одночасно з "Лісовою піснею" з'явилися такі першокласні літературні досягнення, як повість 'Тіні забутих предків "Михайла Коцюбинського, драматичний етюд" Над Дніпром "Олександра Олеся," Казка старого млина "Спиридона Черкасенка, де знаходимо міфологізації початкового побуту і первинних культів. Язичницький міф, зацікавленість дохристиянським світом, виражені в цих творах, свідчать про самобутність явища, перш за все на рівні світогляду, філософії, міфопоетики.
Типологічне зіставлення "Пісні про Гайавату" Г. Лонгфелло і "Лісової пісні" Лесі Українки дозволяє твердити про чимало загальному і своєрідному на багатьох рівнях їх організац іб обробки фольклорного матеріалу визначається трохи відмінними типами авторської свідомості. Якщо Г. Лонгфелло розвиває романтичну модель художнього мислення, то Леся Українка синтезує різні типи художньої свідомості. Потім вона має більш широкі можливості вільного волевиявлення, розвитку фантазії у створенні "язичницького сюжету". У драмі-феєрії глибше трактується проблематика, використані нетрадиційні методи, більше символіки.
История создания – Стихотворение написано в 1859 году.
Тема стихотворения – Динамическое противостояние природных стихий, которое находит свое отражение во взаимоотношениях между людьми.
Композиция – Произведение имеет ярко выраженную завязку (блуждание по небу туч), кульминацию (ожесточенное противостояние туч и удар грома) и развязку (успокоение).
Жанр – Пейзажная лирика.
Стихотворный размер – Хорей с применением перекрестной рифмовки.
Эпитеты – «знойным», «жалобно», «яркой».
Олицетворения – «эхо засмеялось», «скала вздохнула», «тучи ссорятся».
Подробнее: https://obrazovaka.ru/analiz-stihotvoreniya/polonskiy/po-goram-dve-hmuryh-tuchi.html
Фольклорно-міфологічна основа "Пісні про Гайавату" Г. Лонгфелло з'єднує її з багатьма віддаленими з точки зору літературної взаємодії українськими творами. Хвиля захоплення фольклором набуває міжнаціональний характер у другій половині XIX - на початку XX століття, і це дає можливість встановити паралелі, провести аналогії, знайти типологічно схожі риси і розбіжності. Примітно те, що майже одночасно з "Лісовою піснею" з'явилися такі першокласні літературні досягнення, як повість 'Тіні забутих предків "Михайла Коцюбинського, драматичний етюд" Над Дніпром "Олександра Олеся," Казка старого млина "Спиридона Черкасенка, де знаходимо міфологізації початкового побуту і первинних культів. Язичницький міф, зацікавленість дохристиянським світом, виражені в цих творах, свідчать про самобутність явища, перш за все на рівні світогляду, філософії, міфопоетики.
Типологічне зіставлення "Пісні про Гайавату" Г. Лонгфелло і "Лісової пісні" Лесі Українки дозволяє твердити про чимало загальному і своєрідному на багатьох рівнях їх організац іб обробки фольклорного матеріалу визначається трохи відмінними типами авторської свідомості. Якщо Г. Лонгфелло розвиває романтичну модель художнього мислення, то Леся Українка синтезує різні типи художньої свідомості. Потім вона має більш широкі можливості вільного волевиявлення, розвитку фантазії у створенні "язичницького сюжету". У драмі-феєрії глибше трактується проблематика, використані нетрадиційні методи, більше символіки.
Объяснение: