Аналіз твору «Вершники» Яновський Юрій Яновський «Вершники» аналіз твору наведений в цій статті. Жанр «Вершники» — новелістичний роман. Головні герої «Вершники»: Фрунзе, Мусій та Іван Половці, Данило Чабан, Швед, Чубенко, Максим, Адаменко, безіменний листоноша. Тема громадянської війни у романі «Вершники» постає у творі по-справжньому героїчною й романтичною. Автор правдиво показує трагедію цілої родини Половців, яких революція розкидала по різні ідеологічні фронти. Композиція «Вершники»: Особливо яскраво виявилася в цьому творі композиційна майстерність Яновського. Роман складається із восьми сюжетно завершених новел, які в сукупності передають панораму періоду громадянської війни. 1.«Подвійне коло», 2.«Дитинство», 3.«Шаланда в морі», 4.«Батальйон Шведа», 5.«Лист у вічність», 6.«Чубенко, командир полку», 7.«Шлях армій», 8.«Адаменко» Проблематика «Вершники»: • Трагедія роду й народу. • Розпад родини заради ідеї. • Революція і народ. • Політичні платформи різних партій і політичних сил. • Відданість справі. • Творча праця та духовні цінності. • Проблема братовбивчої громадянської війни. Особливості «Вершники»: • Роман складається з восьми композиційно й сюжетно пов’язаних новел. • Відсутність хронологічної послідовності в розгортанні подій. • Використання кінематографічного прийому монтажу «кадрів». • Має ознаки народної думи, героїчної поеми,новели. • Виняткових героїв автор показує у виняткових обставинах. • Головний мотив — розпад людського роду, що почався з революцією. • Правдивість і типовість у відтворенні історичних подій та змалюванні дійових осіб. Роман розпочинається новелою «Подвійне коло». Автор зразу вводить нас у шквал гарячих подій літа 1919 року. На степових просторах ллється кров чотирьох братів, обдурених, осліплених ворожими проповідями шовіністів і монархістів, націоналістів і анархістів. Новела «Подвійне коло» (коло інтересів класових і родинних) — класичний зразок художнього втілення болючих роздумів митця про непростий час в історії свого народу, коли брат убиває брата. Той «умовний» бій у степу під Компановкою символізує собою всю складну ситуацію в Україні під час громадянської війни. І хоча врешті-решт перемагає інтернаціональний загін Івана Половця, але емоційний акцент зовсім на іншому — автор не підтримує цю криваву різню, хоча вона й задля нового життя.
1. Как встретился Гринев с генералом? Что происходило в городе на военном совете? О каком «подкупательном движении» говорили на совете?
Генерал встретил Гринёва участливо в своём саду, заботливо укутывая яблони соломой. В повести он изображён как совершенно мирный человек. Реакция его на взятие Белогорской и гибель капитана Миронова была совершенно штатская, как сожаления опечаленного родственника. Военные решения он был принимать не в состоянии. Он сочувствовал Гринёву, но сочувствие это было бездейственно, хотя именно он имел власть оказать ему и Марье Ивановне посильную
На военный совет генерал собрал всех главных городских чиновников, не пригласив ни одного из своих офицеров. На таких советах принято высказываться, начиная с младших, в результате за активные действия выступил только один Гринёв, который, в общем-то, единственный из присутствующих мог судить о степени опасности, грозящей городу, — ведь никто из участников совета не представлял себе, с кем им предстоит иметь дело. Но чиновники вообще никогда не отличаются особой смелостью, а изо всех возможных решений, как правило, предпочитают наиболее пассивные. Тем более, все они были людьми в возрасте, что один из них и не замедлил высказать, вполголоса назвав Гринёва молокососом. Неудивительно поэтому, что рассуждения Гринёва были встречены неодобрительно. Странно то, что генерал, как человек военный, отлично понял правоту сказанного Гринёвым, но пошёл на поводу у местных начальников, испугавшись ответственности. Наверное, уже предчувствуя общие настроения, он и не пригласил на совет своих командиров, которые поддержали бы Гринёва.
Полную некомпетентность собрания, именуемого военным советом, ярко проиллюстрировало предложение старичка в глазетовом кафтане — директора таможни. Он заявил, что действовать надобно не наступательно и не оборонительно, а «подкупательно», то есть предложить за голову Пугачёва определённый выкуп, и искренне при этом полагал, что таким образом ситуация может разрешиться.
Відповідь у низу!
Объяснение:
Аналіз твору «Вершники» Яновський Юрій Яновський «Вершники» аналіз твору наведений в цій статті. Жанр «Вершники» — новелістичний роман. Головні герої «Вершники»: Фрунзе, Мусій та Іван Половці, Данило Чабан, Швед, Чубенко, Максим, Адаменко, безіменний листоноша. Тема громадянської війни у романі «Вершники» постає у творі по-справжньому героїчною й романтичною. Автор правдиво показує трагедію цілої родини Половців, яких революція розкидала по різні ідеологічні фронти. Композиція «Вершники»: Особливо яскраво виявилася в цьому творі композиційна майстерність Яновського. Роман складається із восьми сюжетно завершених новел, які в сукупності передають панораму періоду громадянської війни. 1.«Подвійне коло», 2.«Дитинство», 3.«Шаланда в морі», 4.«Батальйон Шведа», 5.«Лист у вічність», 6.«Чубенко, командир полку», 7.«Шлях армій», 8.«Адаменко» Проблематика «Вершники»: • Трагедія роду й народу. • Розпад родини заради ідеї. • Революція і народ. • Політичні платформи різних партій і політичних сил. • Відданість справі. • Творча праця та духовні цінності. • Проблема братовбивчої громадянської війни. Особливості «Вершники»: • Роман складається з восьми композиційно й сюжетно пов’язаних новел. • Відсутність хронологічної послідовності в розгортанні подій. • Використання кінематографічного прийому монтажу «кадрів». • Має ознаки народної думи, героїчної поеми,новели. • Виняткових героїв автор показує у виняткових обставинах. • Головний мотив — розпад людського роду, що почався з революцією. • Правдивість і типовість у відтворенні історичних подій та змалюванні дійових осіб. Роман розпочинається новелою «Подвійне коло». Автор зразу вводить нас у шквал гарячих подій літа 1919 року. На степових просторах ллється кров чотирьох братів, обдурених, осліплених ворожими проповідями шовіністів і монархістів, націоналістів і анархістів. Новела «Подвійне коло» (коло інтересів класових і родинних) — класичний зразок художнього втілення болючих роздумів митця про непростий час в історії свого народу, коли брат убиває брата. Той «умовний» бій у степу під Компановкою символізує собою всю складну ситуацію в Україні під час громадянської війни. І хоча врешті-решт перемагає інтернаціональний загін Івана Половця, але емоційний акцент зовсім на іншому — автор не підтримує цю криваву різню, хоча вона й задля нового життя.
1. Как встретился Гринев с генералом? Что происходило в городе на военном совете? О каком «подкупательном движении» говорили на совете?
Генерал встретил Гринёва участливо в своём саду, заботливо укутывая яблони соломой. В повести он изображён как совершенно мирный человек. Реакция его на взятие Белогорской и гибель капитана Миронова была совершенно штатская, как сожаления опечаленного родственника. Военные решения он был принимать не в состоянии. Он сочувствовал Гринёву, но сочувствие это было бездейственно, хотя именно он имел власть оказать ему и Марье Ивановне посильную
На военный совет генерал собрал всех главных городских чиновников, не пригласив ни одного из своих офицеров. На таких советах принято высказываться, начиная с младших, в результате за активные действия выступил только один Гринёв, который, в общем-то, единственный из присутствующих мог судить о степени опасности, грозящей городу, — ведь никто из участников совета не представлял себе, с кем им предстоит иметь дело. Но чиновники вообще никогда не отличаются особой смелостью, а изо всех возможных решений, как правило, предпочитают наиболее пассивные. Тем более, все они были людьми в возрасте, что один из них и не замедлил высказать, вполголоса назвав Гринёва молокососом. Неудивительно поэтому, что рассуждения Гринёва были встречены неодобрительно. Странно то, что генерал, как человек военный, отлично понял правоту сказанного Гринёвым, но пошёл на поводу у местных начальников, испугавшись ответственности. Наверное, уже предчувствуя общие настроения, он и не пригласил на совет своих командиров, которые поддержали бы Гринёва.
Полную некомпетентность собрания, именуемого военным советом, ярко проиллюстрировало предложение старичка в глазетовом кафтане — директора таможни. Он заявил, что действовать надобно не наступательно и не оборонительно, а «подкупательно», то есть предложить за голову Пугачёва определённый выкуп, и искренне при этом полагал, что таким образом ситуация может разрешиться.
Объяснение: