Рассказ Уроки Французского ответьте на вопросы: 1) как вы считаете случайно ли то что лидия михайловна для отдельных занятий выбрала именно рассказчика? ведь в школе сколько угодно было ребят, которые говорили по французси ничуть не лучше, чем он?
2) Как вы думаете, почему Лидия Михайловна решилась играть в "замеряшки" со своим учеником? Что выдавало её во время игры? Она, ведь, искренне, от всей души хотела поддержать мальчика

Мое восприятие образа базарова предопределено прежде всего тем, что и. с. тургенев посвятил роман в. г. белинскому. за этим стоит уважение, признание личного авторитета белинского. как писал н. а. некрасов: «учитель, перед именем твоим позволь смиренно преклонить колени». в характерах онегина, печорина, обломова «отразился век», в рудине, лаврецком, базарове — умственные течения нескольких лет. жизнь тургеневских героев подобна ярко вспыхивающей, но быстро угасающей искре. в своем неумолимом движении отмеряет им напряженную, но слишком короткую жизнь, они превращались в «рыцарей на час» или , как рудин, базаров. для понимания образа базарова особенно важна десятая глава романа — кульминация полемики базарова и павла петровича кирсанова. здесь базаров углубляет понятие нигилизма: «мы действуем в силу того, что признаем — говорит он. — в теперешнее время полезнее всего отрицание, — мы отрицаем». эти слова заставили павла петровича «возопить»: «нам дорога цивилизация, ее вам только в калмыцкой кибитке » говорят они о разном: базаров выступает против устаревших форм «барской» культуры, против словоизвержения, за разумные действия, разрушающие отжившие идеалы, у кирсанова же свои взгляды: «без принципов» шагу ступить нельзя! базаров трезво судит о людях, соединяющих в себе душевные и телесные потребности, а нравственные различия объясняет «безобразным состоянием общества»: «исправьте общество — и болезней не будет». в суждениях базарова чувствуется смелая мысль, автор симпатизирует герою, но всегда ли симпатизируем ему мы?

Ще кілька десятків років тому мало хто в нашій країні міг уявити, наскільки доступними та зручними можуть бути досягнення новітніх високих технологій. сьогодні майже в усіх родинах із середнім та високим достатком є ій персональний комп'ютер, найчастіше підключений до мережі інтернет. із великим задоволенням ми користуємося маленьким кишеньковим комп'ютером — мобільним телефоном, який дає можливість у будь-який момент зв'язатися з потрібною людиною.  новий час змінює свідомість, прискорюються процеси ізації. проте кожне наукове відкриття, кожна технічна новація призводить до наслідків печальних. особливо коли ультрасучасна технологія стає заручником недобрих людських намірів або просто потрапляє до рук неуків, бездарностей, , невідповідальних людей.  наприклад, наприкінці xx ст. в україні "мирний" атом став причиною радіаційного забруднення великої території родючої землі, тяжких захворювань та смертей людей. наслідки чорнобильської катастрофи остаточно не зникнуть із поколінням її очевидців, а будуть проявлятися у вигляді генетичних мутацій та погіршення стану здоров'я онуків тих, хто вважав пожежу на атомній станції не таким уже й великим лихом та свято вірив у всемогутність радянського уряду.  у середині xx ст. над японськими містами хіросімою та нагасакі було проведено жахливий за своїми наслідками експеримент. кожна людська смерть — це страшна трагедія. ці дві події пов'язані між собою багато чим, хоча схематично цей зв'язок можна зобразити так: наукове відкриття — людське страждання і смерть.  постає одвічне питання: хто винен? безперечно, винні ті, хто ухвалив рішення та здійснив атомне бомбардування, ті, хто своєчасно не зреагував на пожежу в атомному реакторі. але найбільша провина і відповідальність лежить на тих, хто "подарував" людству можливість користуватися тим самим атомом.  талановитий науковець завжди дивиться на світ не так, як інші: він здатен побачити невидимі іншим закономірності, маніпулювати найрізноманітнішою інформацією, проводити досліди, експерименти. результатом цієї діяльності є відкриття, які, у свою чергу, можуть принести людству користь або шкоду.  проблема відповідальності вчених за свої наукові відкриття своєрідно розкривається у п'єсі б. брехта "життя галілея".