Одного разу Капуш покликав чередника свистом, повiв його на гiрський шпиль, показав на зоряне небо i сказав, що все на землi залежить вiд небес, вiд життя сонця. I хай не боïться: мороку немає, є тiльки недоступне, незвiдане. Вiдтодi чередник став ще задуманiший. Але жодноï злоï думки не було в його головi. Йому хотiлося бiльше дiзнатися про свiт. Несподiвано з'явився Капуш i став розказувати про зелену книгу землi. Усi залежать вiд зерна: людина, звiр, пташка. Краси людини без землi i краси землi без людини немає. Найвища радiсть людини — орати й сiяти. Сила кожного таïться в силi його душi. У лiсi живуть Лiсовики й Лiсовки, Полiсун — пастух вовкiв, у водi — Водяник. Землянi духи стережуть скарби землi. Лiто — молода дiвчина, а Зима — стара баба. Земля — найпривiтнiша людська домiвка, i кращоï не знайти. Чередник запитав, чому вiн усього цього не бачить, а Капуш вiдповiв, що то через байдужiсть i недбальство. Треба вчитися гати, все пiдмiчати. Забуяла нова весна, i Капуш розповiв юнаковi, яке зiлля допомагає людинi й худобi, а яке — шкодить. Учив, що свiт тримається на любовi й терпiннi. А ще — думаннi. Мати сказала, що тепер хлопець має братися за плуга. Коли той рано виïхав у поле, все село смiялося — безголовий. Травень був без дощiв: хто пiзно посiяв, у того не вродило. А в нього вродило. Наступного року iз сiянням не спiшив: знав за прикметами, що ще будуть морози. Знову в нього вродило, i всi в селi вирiшили, що вiн знається з нечистою силою. Юнаковi було кривдно за тупу й слiпу заздрiсть людей. Влiтку гроза знищила весь урожай, i юнак був дуже злий. Знову з'явився Капуш i сказав, що вiн — людина, повинен боротися, пiзнавати, шукати правди у трьох коренях — у землi, у небi й у самому собi, в своïй душi. Хоче осiдлати хмару, бути Планетником — хай спробує! Пiсля зливи почалася спека, все горiло. Юнак вирiшив викликати дощовi хмари. I в нього це вийшло! Планетник весь час працював — вiдводив зайву воду, садив дерева, сiяв, орав. Усе село по ньому звiрялося. Умiв усе — ковалював, шив, лiкував худобу, дiтям робив iграшки. I нiколи не ходив до корчми. Над усе любив землю й хлiборобство. I земля йому щиро вiдповiдала тим же. Юнак усе думав, як йому осiдлати хмару. Пiдкидав капелюха, прив'язував до чотирьох кiнцiв хустинки камiнець гав, як вони лiтають. Вирiшив пошити з полотна великий мiшок, наповнити його вiтром i полiтати. Але повiтря не трималося, тому Планетник вирiшив просмолити мiшок. Нiхто й не здогадувався, що вiн готується до польоту. Настав березень. Подули сильнi вiтри, все висохло. Люди благали Планетника накликати дощу. I вiн прикликав. Пiсля того знову взялася спека. Надумав Планетник летiти, та люди його випередили. Прийшли й в усiх нещастях звинуватили. Ледь не вбили. Пан наказав заарештувати Планетника. А на всiх людських обличчях одне — ненависть i нетерпець. Стара мати побивається з горя. Коли сторожа поснула, перед матiр'ю розцвiв нарцис i сказав, щоб вона вiдчинила дверi холодноï i випустила сина. Планетник взяв нарцис, мати його благословила, i вiн простився з нею — пiшов ставати над громом. Серед ночi на горi спалахнуло вогнище. З вогню пiднiмалася куля. Задзвонили дзвони. Вдень Планетника шукали, але не знайшли. Чи в небо злетiв, чи в землю запався — нiхто не знає. Повiсть-притча Б. Харчука «Планетник» має в собi багато казкових, фантастичних елементiв. Але головна думка ïï ясна: треба навчитися жити в гармонiï з природою, безнастанно трудитися, боротися за здiйснення своєï мрiï. У життi часто буває, що талановитих, неординарних людей ображають, цураються, зневажають. А тi все одно не вiдступаються вiд своïх принципiв добра й справедливостi, людинолюбства. Одвiчною мрiєю людини було навчитися лiтати. I ця мрiя здiйснилася завдяки таким, як Планетник.
Одного разу Капуш покликав чередника свистом, повiв його на гiрський шпиль, показав на зоряне небо i сказав, що все на землi залежить вiд небес, вiд життя сонця. I хай не боïться: мороку немає, є тiльки недоступне, незвiдане.
Вiдтодi чередник став ще задуманiший. Але жодноï злоï думки не було в його головi. Йому хотiлося бiльше дiзнатися про свiт.
Несподiвано з'явився Капуш i став розказувати про зелену книгу землi. Усi залежать вiд зерна: людина, звiр, пташка. Краси людини без землi i краси землi без людини немає. Найвища радiсть людини — орати й сiяти. Сила кожного таïться в силi його душi. У лiсi живуть Лiсовики й Лiсовки, Полiсун — пастух вовкiв, у водi — Водяник. Землянi духи стережуть скарби землi. Лiто — молода дiвчина, а Зима — стара баба. Земля — найпривiтнiша людська домiвка, i кращоï не знайти. Чередник запитав, чому вiн усього цього не бачить, а Капуш вiдповiв, що то через байдужiсть i недбальство. Треба вчитися гати, все пiдмiчати.
Забуяла нова весна, i Капуш розповiв юнаковi, яке зiлля допомагає людинi й худобi, а яке — шкодить. Учив, що свiт тримається на любовi й терпiннi. А ще — думаннi.
Мати сказала, що тепер хлопець має братися за плуга. Коли той рано виïхав у поле, все село смiялося — безголовий. Травень був без дощiв: хто пiзно посiяв, у того не вродило. А в нього вродило.
Наступного року iз сiянням не спiшив: знав за прикметами, що ще будуть морози. Знову в нього вродило, i всi в селi вирiшили, що вiн знається з нечистою силою. Юнаковi було кривдно за тупу й слiпу заздрiсть людей.
Влiтку гроза знищила весь урожай, i юнак був дуже злий. Знову з'явився Капуш i сказав, що вiн — людина, повинен боротися, пiзнавати, шукати правди у трьох коренях — у землi, у небi й у самому собi, в своïй душi. Хоче осiдлати хмару, бути Планетником — хай спробує! Пiсля зливи почалася спека, все горiло. Юнак вирiшив викликати дощовi хмари. I в нього це вийшло!
Планетник весь час працював — вiдводив зайву воду, садив дерева, сiяв, орав. Усе село по ньому звiрялося. Умiв усе — ковалював, шив, лiкував худобу, дiтям робив iграшки. I нiколи не ходив до корчми.
Над усе любив землю й хлiборобство. I земля йому щиро вiдповiдала тим же. Юнак усе думав, як йому осiдлати хмару. Пiдкидав капелюха, прив'язував до чотирьох кiнцiв хустинки камiнець гав, як вони лiтають.
Вирiшив пошити з полотна великий мiшок, наповнити його вiтром i полiтати. Але повiтря не трималося, тому Планетник вирiшив просмолити мiшок. Нiхто й не здогадувався, що вiн готується до польоту.
Настав березень. Подули сильнi вiтри, все висохло. Люди благали Планетника накликати дощу. I вiн прикликав. Пiсля того знову взялася спека. Надумав Планетник летiти, та люди його випередили. Прийшли й в усiх нещастях звинуватили. Ледь не вбили.
Пан наказав заарештувати Планетника. А на всiх людських обличчях одне — ненависть i нетерпець. Стара мати побивається з горя. Коли сторожа поснула, перед матiр'ю розцвiв нарцис i сказав, щоб вона вiдчинила дверi холодноï i випустила сина. Планетник взяв нарцис, мати його благословила, i вiн простився з нею — пiшов ставати над громом. Серед ночi на горi спалахнуло вогнище. З вогню пiднiмалася куля. Задзвонили дзвони. Вдень Планетника шукали, але не знайшли. Чи в небо злетiв, чи в землю запався — нiхто не знає.
Повiсть-притча Б. Харчука «Планетник» має в собi багато казкових, фантастичних елементiв. Але головна думка ïï ясна: треба навчитися жити в гармонiï з природою, безнастанно трудитися, боротися за здiйснення своєï мрiï. У життi часто буває, що талановитих, неординарних людей ображають, цураються, зневажають. А тi все одно не вiдступаються вiд своïх принципiв добра й справедливостi, людинолюбства. Одвiчною мрiєю людини було навчитися лiтати. I ця мрiя здiйснилася завдяки таким, як Планетник.
где встретились Жилин и Костылин?
Опишите Жилина
Опишите Костылина.
Почему рассказ называется "Кавказский пленник", а не "Кавказские пленники"?
Как оказались Жилин и Костылин на опасной дороге?
Какие события натолкнули Л.Н.Толстого на создание рассказа "Кавказский пленник"?
Какова идея рассказа?
Какой представилась Жилину татарская деревня?
Что увидел Жилин в доме татар?
Какие обычаи татар Жилин наблюдал?
Как себя вели в плену Жилин и Костылин?
Почему Дина Жилину?
Как относились к Жилину татары?
Почему не удался первый побег?
Кто Жилину со вторым побегом?
Почему Костылин не стал бежать во второй раз?
Какой выкуп просили татары?
Почему Жилин не мог дать весь выкуп?