атрена Васильевна Григорьева - крестьянка в деревне Тальново, одинокая женщина лет 60-ти, по болезни освобожденная от работы в колхозе. М чужим людям бесплатно», а сама «за обзаводом не гналась»: не заводила «добра», не старалась заполучить квартиранта. Главным богатством М. были кадки и горшки с любимыми фикусами, а также старая колченогая кошка, подобранная на улице, грязно-белая коза с кривыми рогами, мыши да тараканы. Еще до революции М. вышла замуж потому, что «мать у них умерла…рук у них не хватало». Мужем М. был младший брат Ефим, хотя любила она старшего – Фаддея. Но тот ушел на войну и пропал. Три года М. ждала Фаддея, но немного не дождалась - он вернулся к уже замужней М. У героини было 6 детей, но все они умерли маленькими. Во время Великой Отечественной войны пропал муж М., и она осталась одна. Поэтому взяла на воспитание младшую дочь Фаддея – Киру. Вставала М в 4-5 часов утра, работала до позднего вечера, но как бы ни уставала, всегда была доброжелательна и приветлива. Всегда М. боялась обременить собой. Когда героиня болела (а это случалось регулярно, 2 раза в месяц), она не жаловалась, лишний раз боялась вызвать врача. Героиня верила в Бога, каждое дело начинала с маленькой молитвы – «С Богом!» Когда выросла воспитанница Кира, М. решила отдать ей свою горницу. Для этого пришлось разделить дом. М. бросилась перевозить имущество вещи Фаддея, застрявшие на санях на железнодорожном переезде, М. попала под поезд. Ее отсутствие в этом мире тут же стало заметно: к кому теперь обращаться за На фоне смерти М. проявляются алчные характеры ее сестер, Фаддея, подруги Маши, которые на похоронах начинают делить нищий скарб героини. Видя все это, рассказчик понимает, что «не стоит село без праведника», т.е. без М.
Для Тараса Шевченка жіноча недоля була не просто однією з тем його творчості, а особистими переживаннями. Доля жінки-кріпачки для нього — насамперед доля його рідної матері, котра передчасно померла Це, зрештою, його перша юнацька любов — Оксана Коваленко. Отже, жіноча доля для нього не тільки була соціальною, а й особистою трагедією. А доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Хто тільки над нею не знущався?! На панщині вона працювала однаково з чоловіками, вдома виконувала всю хатню роботу, народжувала, годувала і виховувала дітей. А скільки жінок ставали жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки! жіночі образи Шевченка — це насамперед невигойна, найболючіша рана кріпацтва. Згадаймо назви його творів про жінок: "Наймичка", "Відьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця". Ці назви не випадкові. Саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві. Десятки "благородних" поетів того часу вважали б неестетичним такий образ у своїй творчості, відвернулися б, побачивши таку жінку у житті. Шевченко не тільки не відвернувся і не тільки увів її у високий храм поезії, а назвав її своєю, рідною. Шевченкові поеми кликали до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя. А балади: "Причинна", "Тополя", "Русалка", "Утоплена", "Лілея" - у кожній з нихсвоя, окрема історія нещасливого кохання, нещасливого з вини соціальних умов. Кожна з них — це прокляття тим, хто загубив жіночу долю, знівечив красу, спаплюжив гідність. Образи Шевченкових дівчат та жінок не лише багатостраждальні, а й, як правило, високоморальні. І найбільша заслуга Шевченка в тому, що він підніс жінку-кріпачку, жінку-матір на найвищий п'єдестал чистоти, глибини і вірності почуттів, моральної краси і материнської величі. Це Ганна з поеми "Наймичка", Оксана з поеми "Слепая", Катерина і Марія з однойменних поем, Сова і багато інших, чиїх імен яких ми не знаємо. Мати з дитиною завжди була для Шевченка найсвітлішим образом, уособленням краси, ніжності і благородства.
атрена Васильевна Григорьева - крестьянка в деревне Тальново, одинокая женщина лет 60-ти, по болезни освобожденная от работы в колхозе. М чужим людям бесплатно», а сама «за обзаводом не гналась»: не заводила «добра», не старалась заполучить квартиранта. Главным богатством М. были кадки и горшки с любимыми фикусами, а также старая колченогая кошка, подобранная на улице, грязно-белая коза с кривыми рогами, мыши да тараканы. Еще до революции М. вышла замуж потому, что «мать у них умерла…рук у них не хватало». Мужем М. был младший брат Ефим, хотя любила она старшего – Фаддея. Но тот ушел на войну и пропал. Три года М. ждала Фаддея, но немного не дождалась - он вернулся к уже замужней М. У героини было 6 детей, но все они умерли маленькими. Во время Великой Отечественной войны пропал муж М., и она осталась одна. Поэтому взяла на воспитание младшую дочь Фаддея – Киру. Вставала М в 4-5 часов утра, работала до позднего вечера, но как бы ни уставала, всегда была доброжелательна и приветлива. Всегда М. боялась обременить собой. Когда героиня болела (а это случалось регулярно, 2 раза в месяц), она не жаловалась, лишний раз боялась вызвать врача. Героиня верила в Бога, каждое дело начинала с маленькой молитвы – «С Богом!» Когда выросла воспитанница Кира, М. решила отдать ей свою горницу. Для этого пришлось разделить дом. М. бросилась перевозить имущество вещи Фаддея, застрявшие на санях на железнодорожном переезде, М. попала под поезд. Ее отсутствие в этом мире тут же стало заметно: к кому теперь обращаться за На фоне смерти М. проявляются алчные характеры ее сестер, Фаддея, подруги Маши, которые на похоронах начинают делить нищий скарб героини. Видя все это, рассказчик понимает, что «не стоит село без праведника», т.е. без М.
Це, зрештою, його перша юнацька любов — Оксана Коваленко. Отже, жіноча доля для нього не тільки була соціальною, а й особистою трагедією. А доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Хто тільки над нею не знущався?! На панщині вона працювала однаково з чоловіками, вдома виконувала всю хатню роботу, народжувала, годувала і виховувала дітей. А скільки жінок ставали жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки!
жіночі образи Шевченка — це насамперед невигойна, найболючіша рана кріпацтва. Згадаймо назви його творів про жінок: "Наймичка", "Відьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця". Ці назви не випадкові. Саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві.
Десятки "благородних" поетів того часу вважали б неестетичним такий образ у своїй творчості, відвернулися б, побачивши таку жінку у житті. Шевченко не тільки не відвернувся і не тільки увів її у високий храм поезії, а назвав її своєю, рідною.
Шевченкові поеми кликали до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя.
А балади: "Причинна", "Тополя", "Русалка", "Утоплена", "Лілея" - у кожній з нихсвоя, окрема історія нещасливого кохання, нещасливого з вини соціальних умов. Кожна з них — це прокляття тим, хто загубив жіночу долю, знівечив красу, спаплюжив гідність.
Образи Шевченкових дівчат та жінок не лише багатостраждальні, а й, як правило, високоморальні. І найбільша заслуга Шевченка в тому, що він підніс жінку-кріпачку, жінку-матір на найвищий п'єдестал чистоти, глибини і вірності почуттів, моральної краси і материнської величі. Це Ганна з поеми "Наймичка", Оксана з поеми "Слепая", Катерина і Марія з однойменних поем, Сова і багато інших, чиїх імен яких ми не знаємо. Мати з дитиною завжди була для Шевченка найсвітлішим образом, уособленням краси, ніжності і благородства.