Прoкoммeнтируйте известную строку из оды Г.Р. Державина «Памятник», содержащей оценку собственно-
го творчества: «В сердечной простоте беседовать о Боге..», —
и попытайтесь доказать, что поэт имел здесь в виду совершен-
но конкретное своё произведение- оду «Бог».
В «Словах назидания» Абая раскрывается и философская тема. Он пишет о необходимости углубленного познания явлений, тайн природы и общества, окружающего мира.
Ряд «Слов назидания» представляет собой наставление мудреца, по-знавшего законы жизни. Много и страстно пишет мыслитель о труде, нау-ке, знании, культуре, о родном и русском языках. О чем бы ни писал, о чем бы ни размышлял Абай в «Словах назидания» , мы видим образ граждани-на-мыслителя, просветителя, который горячо любил свой народ и был глу-боко встревожен его судьбой. Глубокая печаль, скорбь поэта, вызванная бесправием и тиранией, невежеством народа, соединились у Абая с любо-вью к народу, родной стране.
Хотя Абай не смог указать, как, каким путем народ может взять в руки свою судьбу, но он верил в его будущее, в благодетельные, грядущие перемены. «Кто не испытывал зла? — писал Абай. — Теряет надежду лишь безвольный. Ведь истина, что в мире нет ничего постоянного, значит, и зло не вечно. Разве после суровой, многоснежной зимы не приходит весна — цветущая, многоводная, прекрасная? » Одно из «Слов» он заканчивает мыслью: «И думаю, что, может быть, и хорошо жить так, устремляя взор надежды на будущее»
Волана — повелитель тіней, злий дух, йому і його почту належить фантастичний світ, чистилище, де спокутує свій гріх Понтій Пілат.
Сучасність, у яку увірвалися Воланд і його почет, проходить важке випробування істинами. Москва — столиця держави, що проголошувала себе царством істини, але тут люди встигли натворити стільки зла, що на його тлі нечиста сила здається доброю. У романі вона справедлива, допомагає тим, хто причетний до вічності, і карає справжніх грішників, виводить їх на чисту воду.
Воланду у всіх справах допомагають його помічники: кіт Бегемот, Коров'єв, Азазелло.
Кіт Бегемот — майстер побешкетувати, розіграти якогось грішника; Коров'єв володіє усіма мовами й жаргонами; суворий Азазелло надзвичайно винахідливий, коли треба когось вигнати з квартири №50, із Москви чи перенести з цього світу в той. І то по черзі, то втрьох чи вдвох вони створюють або страшні, або комедійні ситуації, але підкоряються всі вони силі Воланда.
З приходом нечистої сили в Москві стали відбуватися дивні речі. Директора вар'єте Стьопу Лиходєсва асистенти Воланда викидають із Москви в Ялту за те, що він нічого не розуміє у дорученій справі, дарма державну машину ганяє; великому театральному начальнику Семплеярову, який страждає тими ж вадами, дістається грандіозний сімейний скандал; без важких наслідків закінчується зустріч з нечистою силою Никанора Івановича, який бере хабарі, бюрократів і ледарів.
Зате суворе покарання чекає людей без фантазії. Фіндиректору Римському Воланд і його почет організували гаку сцену жахів, що він за хвилину стає старим сивим дідом. Страшно карають вони і буфетника за його жадібність. Маючи купу грошей, він їх береже, і Воланд говорить, що такі чоловіки, які не люблять вина, жінок, розваги, або важко хворі, або таємно ненавидять усіх навкруги.
Та найбільше покарання отримав Берліоз, керівник письменницької організації. Він вільно цитує Канта і Шиллера, але при цьому залишається невиправним догматиком. Розповідь Воланда про Ієшуа Га-Ноцрі захоплює його, та все одно він наполягає на своєму: ніякого Ієшуа, ніякого Ісуса Христа не було. І ні обізнаність Воланда, ні поява із повітря незвичайної фігури не можуть примусити Берліоза відмовитися від своїх переконань. Воланд терпіти не може слів "цього не може бути". Особливо якщо ці слова говорить безнадійним догматик.
Можливо, й без участі Воланда Берліозу трамваєм відрізало голову, але перетворити похорон у фарс — це вже справа нечистої сили.
Воланд вражає своїм незвичним виглядом. "Праве око із золотою іскрою на дні, що сверлило будь-кого до дна душі, ліве — порожне та чорне... Обличчя Воланда було скривлене набік, правий кутик вуст відтягнений донизу, на високому полисілому лобі були прорізані паралельні до гострих брів зморшки. Шкіру на обличчі Воланда, здавалось, навіки спалила засмага".
Михайло Булгаков неначе грається словом, легко і невимушено придумує образи, розповідає про дії, вмотивовуючи їх незвичними поглядами нечистої сили на Добро і Зло, Бога і Диявола, Світло і Темряву. Але за фантастичним сюжетом, ховається складна філософська концепція роману.
Не тільки сучасність перевіряється вічними істинами, але й вічні істини, стикаючись із сучасністю, заставляють задуматися про складність їхнього втілення в реальному, а не в ідеальному світі. Реальність світу така, що вічні істини перевіряються не тільки Богом, а й нечистою силою.