Діккенс Чарльз — Різдвяна пісня у прозі, або Різдвяне оповідання з привидами (скорочено)
Цитата:
Марлей помер. Скрудж зоставив Марлеве йменна на вивісці. І після Марлевої смерті над дверима при вході в контору було написано: Скрудж і Марлей. Всі знали торгову спілку, що звалася "Скрудж і Марлей".
Якось, перед одним з найкращих днів року, перед Різдвом, старий Скрудж сидів і працював у своїй конторі. Година була холодна, похмура.
— Будьте здорові, зі Святим вечором, з веселим Різдвом, дядечку! Щасти вам, Боже! — залунав зненацька радісний голос. То говорив Скруджів племінник, хутко ввійшовши в кімнату.
— Що за дурниці! — відказав Скрудж.
— Ну, та не гнівайтеся ж, дядечку! — сказав племінник.
— Як же мені не гніватися, — бурчав дядько, — коли той світ, де я живу, заселений Такими дурнями, як ти! "Радісне Різдво"! Не говори мені такого. На Різдво платять борги без грошей; воно показує, що чоловік став на рік старший і ні на одну годину Не став багатший; це той час, коли треба лічити по книгах і бачити, що кожна стаття за всі дванадцять місяців була проти нас.
— Коли б я міг робити так, як бажаю, — скрикнув Скрудж з лютістю, — то я б кожного дурня, що шляється та славить Христа, зварив разом з його різдвяною стравою й поховав би, застромивши йому ялинку в серце!
— Дядечку! — благав племінник.
— Племіннику, — одказав суворо дядько, — святкуй собі Різдво по-своєму і не заважай мені святкувати його, як я хочу.
— Прощавай, — сказав ще раз Скрудж.
— І щасливого Нового року бажаю вам!
— Прощавай, — знов промовив Скрудж. Але, незважаючи на все це, племінник вийшов із хати, не промовивши жодного гнівного слова. Він зупинився коло вхідних дверей, щоб побажати й Писареві щасливих свят, той, хоч уже мало не зовсім замерз, але був тепліший від Скруджа, від щирого серця відповів на привітання.
Переказ:
Так само Скрудж не відповів на щирість джентельменів, що збирали гроші для бідних, і різдвяну пісню хлопчика, що колядував під вікнами.
Коли Скрудж повернувся додому, то замість молотка-колотушки побачив обличчя колишнього компаньйона — Марлі.
Цитата:
— Дурниці! — сказав знов Скрудж. — Не хочу цьому вірити.
Але він таки змінився в лиці, як привид, не спиняючися, перейшов крізь двері, увійшов у кімнату і встав перед ним. Коли він входив, згасаюче полум'я спалахнуло, немов хотіло сказати: "Я знаю, це — Марлеєва тінь!" — і знов померкло.
Своим появление картина «Портрет сказителя былин» кисти И.Н. Крамского обязана народничеству. Это течение возродило в высших слоях общества интерес к родной культуре, фольклору, корням земли русской. Многие художники писали портрет мастерового Василия Щеголёнка, который славился феноменальной памятью и умением рассказывать былины. Перемежая ремесло с фольклором, он стал очень популярен среди писателей, режиссеров, художников. Его колоритная и богатая натура словно просилась на холст.
Портрет Крамского показывает нам простого, нелегкой судьбы человека. Световой акцент, сделанный в манере портретиста на лице, позволяет всмотреться в высокий мудрый лоб, изрезанный морщинами, грустные глаза, седины волос и бороды. Взгляд сказителя обращен куда-то вглубь, губы сомкнуты, и кажется, что он вспоминает фрагмент бесконечной летописи веков. Зипун мастера стар и потерт. Именно в таком он работал в своей сапожной мастерской, рассказывая подмастерьям и ожидающим клиентам былины да сказки. Где-то там, за нижним краем картины, натруженные руки, что кропотливо и монотонно выполняли работу.
Художник не стал приукрашивать портрет. Сказитель его получился живым, существующим в реальности человеком. Теплая коричневая гамма картины подчеркивают связь сказителя с землей, из которой произрастает его талант. Эта связь нерушима. Мастер не сменил ремесло на сцену, хотя и приглашался десятки раз. Мудрость, труд, любовь к людям и родной земле навечно вплелись в его образ.
Портрет великого живописца прославляет талант. Талант художника, талант сказителя. Талант зрителя, что сумеет разглядеть в образе простого и умного человека суть русской души.
Діккенс Чарльз — Різдвяна пісня у прозі, або Різдвяне оповідання з привидами (скорочено)
Цитата:
Марлей помер. Скрудж зоставив Марлеве йменна на вивісці. І після Марлевої смерті над дверима при вході в контору було написано: Скрудж і Марлей. Всі знали торгову спілку, що звалася "Скрудж і Марлей".
Якось, перед одним з найкращих днів року, перед Різдвом, старий Скрудж сидів і працював у своїй конторі. Година була холодна, похмура.
— Будьте здорові, зі Святим вечором, з веселим Різдвом, дядечку! Щасти вам, Боже! — залунав зненацька радісний голос. То говорив Скруджів племінник, хутко ввійшовши в кімнату.
— Що за дурниці! — відказав Скрудж.
— Ну, та не гнівайтеся ж, дядечку! — сказав племінник.
— Як же мені не гніватися, — бурчав дядько, — коли той світ, де я живу, заселений Такими дурнями, як ти! "Радісне Різдво"! Не говори мені такого. На Різдво платять борги без грошей; воно показує, що чоловік став на рік старший і ні на одну годину Не став багатший; це той час, коли треба лічити по книгах і бачити, що кожна стаття за всі дванадцять місяців була проти нас.
— Коли б я міг робити так, як бажаю, — скрикнув Скрудж з лютістю, — то я б кожного дурня, що шляється та славить Христа, зварив разом з його різдвяною стравою й поховав би, застромивши йому ялинку в серце!
— Дядечку! — благав племінник.
— Племіннику, — одказав суворо дядько, — святкуй собі Різдво по-своєму і не заважай мені святкувати його, як я хочу.
— Прощавай, — сказав ще раз Скрудж.
— І щасливого Нового року бажаю вам!
— Прощавай, — знов промовив Скрудж. Але, незважаючи на все це, племінник вийшов із хати, не промовивши жодного гнівного слова. Він зупинився коло вхідних дверей, щоб побажати й Писареві щасливих свят, той, хоч уже мало не зовсім замерз, але був тепліший від Скруджа, від щирого серця відповів на привітання.
Переказ:
Так само Скрудж не відповів на щирість джентельменів, що збирали гроші для бідних, і різдвяну пісню хлопчика, що колядував під вікнами.
Коли Скрудж повернувся додому, то замість молотка-колотушки побачив обличчя колишнього компаньйона — Марлі.
Цитата:
— Дурниці! — сказав знов Скрудж. — Не хочу цьому вірити.
Але він таки змінився в лиці, як привид, не спиняючися, перейшов крізь двері, увійшов у кімнату і встав перед ним. Коли він входив, згасаюче полум'я спалахнуло, немов хотіло сказати: "Я знаю, це — Марлеєва тінь!" — і знов померкло.
Своим появление картина «Портрет сказителя былин» кисти И.Н. Крамского обязана народничеству. Это течение возродило в высших слоях общества интерес к родной культуре, фольклору, корням земли русской. Многие художники писали портрет мастерового Василия Щеголёнка, который славился феноменальной памятью и умением рассказывать былины. Перемежая ремесло с фольклором, он стал очень популярен среди писателей, режиссеров, художников. Его колоритная и богатая натура словно просилась на холст.
Портрет Крамского показывает нам простого, нелегкой судьбы человека. Световой акцент, сделанный в манере портретиста на лице, позволяет всмотреться в высокий мудрый лоб, изрезанный морщинами, грустные глаза, седины волос и бороды. Взгляд сказителя обращен куда-то вглубь, губы сомкнуты, и кажется, что он вспоминает фрагмент бесконечной летописи веков. Зипун мастера стар и потерт. Именно в таком он работал в своей сапожной мастерской, рассказывая подмастерьям и ожидающим клиентам былины да сказки. Где-то там, за нижним краем картины, натруженные руки, что кропотливо и монотонно выполняли работу.
Художник не стал приукрашивать портрет. Сказитель его получился живым, существующим в реальности человеком. Теплая коричневая гамма картины подчеркивают связь сказителя с землей, из которой произрастает его талант. Эта связь нерушима. Мастер не сменил ремесло на сцену, хотя и приглашался десятки раз. Мудрость, труд, любовь к людям и родной земле навечно вплелись в его образ.
Портрет великого живописца прославляет талант. Талант художника, талант сказителя. Талант зрителя, что сумеет разглядеть в образе простого и умного человека суть русской души.