Помітивши захоплення сина малюванням і ліпкою, батько Леонардо-П’єро да Вінчі віддає сина на навчання до знаменитого скульптора і живописця Андреа Верокіо. Майстерня Верокіо, де Леонардо створився, як художник і в значній мірі як учений, була в 70-х роках 15ст. головним художнім центром Флоренції. Тут виховували любов до природи, точного малюнку і точного моделювання.
У 20 років Леонардо да Вінчі був проголошений Майстром.
З 1472-1482 р. він живе і працює у Флоренції, з 1482-1499 р. - і Мілані, потім знову у Флоренції (1499-1506) і в Мілані (1506-1513). В 1516 році після трьох років роботи в Римі, Леонардо да Вінчі переїжджає до Франції по за французького короля і там проводить свої останні роки.
Для Леонардо мистецтво завжди було наукою. Займатися мистецтвом означало для нього створювати наукові викладки і досліди. Зв’язок живопису з оптикою і фізикою, з анатомією і математикою заставляла Леонардо ставати ученим. І часто учений віддаляв художника. Хоча в нього є картина відома всьому світові "Мона Ліза" – портрет молодої городянки.
Особливо високо цінив Леонардо математику. Він винайшов багато приладів призначених для розв’язування математичних задач (пропорційний циркуль, прилад для побудови параболи, параболічного дзеркала та ін.).
"Механіка" – рай математичних наук говорив Леонардо, багато часу і енергії віддаючи її вивченню.
Велике місце в працях Леонардо поєднував в гідравліці розробку теоретичних принципів з розв’язуванням конкретних прикладних задач. Він спроектував і частково здійснив побудову цілого ряду каналів (канал Піза-Флоренція, зрошувальні канали на річках По і Арно).
Леонардо да Вінчі вперше і багато займався питаннями польоту. Перші дослідження, малюнки і креслення, присвячені літальним апаратам, відносяться приблизно до 1487 року (перший Міланський період). В першому літальному апараті використовувались металеві частини; людина розміщувалась горизонтально, приводячи механізм у рух ногами і руками.
Пізніше Леонардо замінив метал деревом і тросником, мотузки – твердими з’єднаннями, а людину розмістив вертикально. Він намагався звільнити рухи людини: "Людина в своєму літальному апараті повинна зберігати свободу рухів від пояса і вище... У людини запас сили в ногах більший, ніж потрібно по її вазі".
Але відсутність упевненості в тому, що цієї сили досить для успішного польоту в будь-яких умовах, привело його до думки про використання пружини, як двигуна і про планер, з яким з яким можна здійснити, якщо не повний політ, то хоча б провисання в повітрі. Він побудував модель планера і готував його випробування. Намагання зберегти людину в процесі цих випробувань, побудило йог до винайдення парашуту.
Логічно до літальних апаратів Леонардо ішов від за тим, як літають птахи, метелики, літаючі миші, вважаючи, що крило для людини потрібно робити за типом крила літаючої миші.
В працях з оптики, більш ніж в іншій області, відбилось поєднання наукового генія Леонардо да Вінчі з даром великого художника.
Важко перерахувати всі інженерні проблеми, над якими працював допитливий розум Леонарда. Він винайшов багато видів станків для прядки, ткання та іншої мети.
Леонардо да Вінчі займався також питаннями геології і памонтології, фізіології рослин і анатомії людини, філології і агрономії. Можна лише дивуватися і пишатися багатогранністю інтересів і допитливістю розуму цього мислителя. Але Леонардо да Вінчі, як учений був відкритий лише в кінці 17 ст.
Це не дає нам можливості в достатній мірі визначити, яким був його вплив на сучасників і на вчених більш пізнього періоду. Леонардо робив свої записи дзеркальним письмом, багато слів він записував скорочено, з’єднував з іншими словами. Це дуже "затрудняло" розшифровку його рукописів. Їх почали розшифровувати і видавати в кінці 18 початку 20 ст.
Помер Леонардо да Вінчі в 1519 році в Франції. Любуючись сьогодні картинами Леонардо да Вінчі, розглядаючи його проекти різних споруд, людство вдячне цьому таланту із гігантів епохи Відродження.
Былины — русские народные эпические песни о подвигах богатырей. Основным сюжетом былины является какое-либо героическое событие, или примечательный эпизод русской истории (отсюда народное название былины — «ста́рина» , «старинушка» , подразумевающее, что действие, о котором идёт речь, происходило в
Былины написаны тоническим стихом, в котором может быть разное количество слогов, но приблизительно одинаковое количество ударений. Некоторые ударные слоги произносятся со снятым ударением. При этом не обязательно, чтобы во всех стихах одной былины сохранялось равное количество ударений: в одной группе их может быть по четыре, в другой — по три, в третьей — по два. В былинном стихе первое ударение, как правило, попадает на третий слог от начала, а последнее — на третий слог от конца.
Былины составляют одно из самых замечательных явлений русской народной словесности; по эпическому спокойствию, богатству подробностей, живости колорита, отчётливости характеров изображаемых лиц, разнообразию мифических, исторических и бытовых элементов они не уступают немецкому богатырскому эпосу и эпическим народным произведениям всех других народов.
Мне нравится былина "Илья Муромец и Соловей-разбойник". Она обладает признаками, характерными для художественного своеобразия былин. Это сюжетный жанр. События изображаются в развитии, персонажи – в действии. Былине присущи своеобразные выразительно-изобразительные средства: троекратные повторы (в описании силушки под Черниговым, посвиста богатырского) , гиперболы (изображение Соловья-разбойника, богатырского коня Ильи) , сравнения, метафоры, эпитеты (тёмный лес, травушки-муравы, лазоревы цветочки) , уменьшительно-ласкательные суффиксы и т. п. В былине переплетаются фантастические и реальные образы (Соловей – Илья).
Помітивши захоплення сина малюванням і ліпкою, батько Леонардо-П’єро да Вінчі віддає сина на навчання до знаменитого скульптора і живописця Андреа Верокіо. Майстерня Верокіо, де Леонардо створився, як художник і в значній мірі як учений, була в 70-х роках 15ст. головним художнім центром Флоренції. Тут виховували любов до природи, точного малюнку і точного моделювання.
У 20 років Леонардо да Вінчі був проголошений Майстром.
З 1472-1482 р. він живе і працює у Флоренції, з 1482-1499 р. - і Мілані, потім знову у Флоренції (1499-1506) і в Мілані (1506-1513). В 1516 році після трьох років роботи в Римі, Леонардо да Вінчі переїжджає до Франції по за французького короля і там проводить свої останні роки.
Для Леонардо мистецтво завжди було наукою. Займатися мистецтвом означало для нього створювати наукові викладки і досліди. Зв’язок живопису з оптикою і фізикою, з анатомією і математикою заставляла Леонардо ставати ученим. І часто учений віддаляв художника. Хоча в нього є картина відома всьому світові "Мона Ліза" – портрет молодої городянки.
Особливо високо цінив Леонардо математику. Він винайшов багато приладів призначених для розв’язування математичних задач (пропорційний циркуль, прилад для побудови параболи, параболічного дзеркала та ін.).
"Механіка" – рай математичних наук говорив Леонардо, багато часу і енергії віддаючи її вивченню.
Велике місце в працях Леонардо поєднував в гідравліці розробку теоретичних принципів з розв’язуванням конкретних прикладних задач. Він спроектував і частково здійснив побудову цілого ряду каналів (канал Піза-Флоренція, зрошувальні канали на річках По і Арно).
Леонардо да Вінчі вперше і багато займався питаннями польоту. Перші дослідження, малюнки і креслення, присвячені літальним апаратам, відносяться приблизно до 1487 року (перший Міланський період). В першому літальному апараті використовувались металеві частини; людина розміщувалась горизонтально, приводячи механізм у рух ногами і руками.
Пізніше Леонардо замінив метал деревом і тросником, мотузки – твердими з’єднаннями, а людину розмістив вертикально. Він намагався звільнити рухи людини: "Людина в своєму літальному апараті повинна зберігати свободу рухів від пояса і вище... У людини запас сили в ногах більший, ніж потрібно по її вазі".
Але відсутність упевненості в тому, що цієї сили досить для успішного польоту в будь-яких умовах, привело його до думки про використання пружини, як двигуна і про планер, з яким з яким можна здійснити, якщо не повний політ, то хоча б провисання в повітрі. Він побудував модель планера і готував його випробування. Намагання зберегти людину в процесі цих випробувань, побудило йог до винайдення парашуту.
Логічно до літальних апаратів Леонардо ішов від за тим, як літають птахи, метелики, літаючі миші, вважаючи, що крило для людини потрібно робити за типом крила літаючої миші.
В працях з оптики, більш ніж в іншій області, відбилось поєднання наукового генія Леонардо да Вінчі з даром великого художника.
Важко перерахувати всі інженерні проблеми, над якими працював допитливий розум Леонарда. Він винайшов багато видів станків для прядки, ткання та іншої мети.
Леонардо да Вінчі займався також питаннями геології і памонтології, фізіології рослин і анатомії людини, філології і агрономії. Можна лише дивуватися і пишатися багатогранністю інтересів і допитливістю розуму цього мислителя. Але Леонардо да Вінчі, як учений був відкритий лише в кінці 17 ст.
Це не дає нам можливості в достатній мірі визначити, яким був його вплив на сучасників і на вчених більш пізнього періоду. Леонардо робив свої записи дзеркальним письмом, багато слів він записував скорочено, з’єднував з іншими словами. Це дуже "затрудняло" розшифровку його рукописів. Їх почали розшифровувати і видавати в кінці 18 початку 20 ст.
Помер Леонардо да Вінчі в 1519 році в Франції. Любуючись сьогодні картинами Леонардо да Вінчі, розглядаючи його проекти різних споруд, людство вдячне цьому таланту із гігантів епохи Відродження.
Былины — русские народные эпические песни о подвигах богатырей. Основным сюжетом былины является какое-либо героическое событие, или примечательный эпизод русской истории (отсюда народное название былины — «ста́рина» , «старинушка» , подразумевающее, что действие, о котором идёт речь, происходило в
Былины написаны тоническим стихом, в котором может быть разное количество слогов, но приблизительно одинаковое количество ударений. Некоторые ударные слоги произносятся со снятым ударением. При этом не обязательно, чтобы во всех стихах одной былины сохранялось равное количество ударений: в одной группе их может быть по четыре, в другой — по три, в третьей — по два. В былинном стихе первое ударение, как правило, попадает на третий слог от начала, а последнее — на третий слог от конца.
Былины составляют одно из самых замечательных явлений русской народной словесности; по эпическому спокойствию, богатству подробностей, живости колорита, отчётливости характеров изображаемых лиц, разнообразию мифических, исторических и бытовых элементов они не уступают немецкому богатырскому эпосу и эпическим народным произведениям всех других народов.
Мне нравится былина "Илья Муромец и Соловей-разбойник". Она обладает признаками, характерными для художественного своеобразия былин. Это сюжетный жанр. События изображаются в развитии, персонажи – в действии. Былине присущи своеобразные выразительно-изобразительные средства: троекратные повторы (в описании силушки под Черниговым, посвиста богатырского) , гиперболы (изображение Соловья-разбойника, богатырского коня Ильи) , сравнения, метафоры, эпитеты (тёмный лес, травушки-муравы, лазоревы цветочки) , уменьшительно-ласкательные суффиксы и т. п. В былине переплетаются фантастические и реальные образы (Соловей – Илья).