Прочитайте отрывок дайте развернутые ответы на вопросы. Вот с ребятишками-то дяди Левонтия и отправился я по землянику, чтобы трудом своим заработать пряник. Ребятишки несли бокалы с отбитыми краями, старые, наполовину изодранные на растопку, берестяные туески, а у одного парнишки был ковшик без ручки. Левонтьевские орлы бросали друг в друга посудой, барахтались, раза два принимались драться, плакали, дразнились. По пути они заскочили в чей-то огород и, поскольку там ещё ничего не поспело, напластали беремя луку-батуна, наелись до зелёной слюны, а недоеденный побросали. Оставили всего несколько пёрышек на свистульки. В обкусанные перья они пищали всю дорогу, и под музыку мы скоро пришли в лес, на каменистый увал.

Тут все перестали пищать, рассыпались по увалу и начали брать землянику, только-только ещё поспевающую, белобокую, редкую и потому особенно радостную и дорогую.

Я брал старательно и скоро покрыл дно аккуратненького туеска стакана на два-три. Бабушка говаривала: главное, мол, в ягодах – закрыть дно посудины. Вздохнул я с облегчением и стал собирать ягоды скорее, да и попадалось их выше по увалу больше и больше.

Левонтьевские ребятишки сначала ходили тихо. Лишь позвякивала крышка, привязанная к медному чайнику. Чайник этот был у старшого парнишки, и побрякивал он, чтобы мы слышали, что старшой тут, поблизости, и бояться нам нечего и незачем.

ответьте на вопросы:

1. Озаглавьте этот фрагмент рассказа.

2. Что описано в данном отрывке? Какие важные детали вы отметили в описании дороги на увал?

3. Почему герой-рассказчик «попался на уду»? Как вы понимаете это выражение?

4. Найдите в полном тексте «Конь с розовой гривой», как автор ещё называет детей дяди Левонтия.

5. Какими словами описано состояние героя в момент поедания ягод «левонтьевскими»? Какие детали его душевного состояния выделены автором?

Любовь к Маше смягчила даже отношение Гринева к Швабрину: он с ним помирился в первые же дни после выздоровления. Гринев слишком был счастлив, чтоб хранить в сердце неприязнь: «будучи от природы не злопамятен» , он искренне простил Швабрину ссору и рану, которую от него получил: «В клевете его видел я досаду оскорбленного самолюбия и отвергнутой любви и великодушно извинял своего несчастного соперника» . 

Сомнения Гринева в том, что отец запретит ему жениться, были обоснованными. Отец ответил, что нужно защищать отечество, а не устраивать дуэли. Думая, что это Савельич сообщил родителям о поединке, Гринев «напрасно оскорбил его упреком и подозрением» и потом просил у него прощения. Савельич защищал Петра перед его отцом: «А что с ним случилась такая оказия, то бы молодцу не укора, конь и о четырех ногах, да спотыкается» . 

Когда Гринев предложил Маше соединить свои судьбы вопреки благословению его родителей, Маша не согласилась, заплакала и пожелала Гриневу счастья в жизни. 

Любовь Гринева «разгоралась в уединении и час от часу становилась.. . тягостнее» , и только дальнейшие события, «имевшие важное влияние на всю жизнь» Петра, дали его душе «сильное и благое потрясение ему сохранить свою честь и достоинство и прожить достойную жизнь вместе с любимой.

Мені подобаються книги Стівенсона. Я дуже люблю перечитувати “Острів скарбів” про піратів і море. Але Стівенсон писав ще й вірші. Я прочитав його вірш “Вересовий трунок” і хочу розповісти, що я думаю. У вірші розповідається про стародавній напій, який пили крихітки – медовари. Вони жили в древній країні, і їх називали пікти. Я запитав у батьків, хто такі пикти. Виявляється, що пікти – це стародавній народ, який жив в Англії. їх називали піктами або “розмальованими”, тому що вони були всі в татуюваннях. Вересковий трунок був дуже смачним напієм:

“З вересу напій

Забуто давним-давно.

А був він солодше меду,

П’яніший, ніж вино”.

Для нього брали нектар з квітів вересу. Але народ медоварів знищили вороги. Вони вміли воювати і завоювали землі піктів, вони вбили всіх, кого знайшли. Але вересовий мед вони варити не вміли. Потім, коли навесні зацвів верес, смачний напій варити стало нікому:

“Літо в країні настало,

Вереск знову цвіте,

Але нікому готувати

Вересковий мед.

У своїх могилках тісних,

У горах рідної землі

Крихітки – медовари

Притулок собі знайшли”.

І тоді король воїнів наказав катувати двох, хто залишився в живих, тому що хотів спробувати смачного меду. Мені було дуже шкода їх, тому що вони обидва померли. Хлопчик і його старий батько не видали таємницю меду. Я думаю, що
вони це зробили не даремно. Вони залишилися лише вдвох, і нікого з їх рідних більше не було. Всі лежали в могилах. Хлопчику і його батькові потрібно було не віддати ворогам останній секрет – все, що залишилося від їхнього народу. Старий сказав королю, що видасть секрет меду, але йому соромно перед сином. Тому нехай сина вб’ють, а він все розповість:

“Таємницю давно б я видав,

Якби син не заважав!

Хлопчику життя не шкода,

Загибель йому дарма.

Мені продавати свою совість

Совісно буде при ньому.

Нехай його міцно зв’яжуть

І кинуть у безодню вод,

А я навчу шотландців

Готувати старовинний мед!”.

Він обдурив короля, бо не збирався видавати йому таємницю і помер. Але мені здається, що старий батько вчинив неправильно. Чому він думав, що його син видасть таємницю? Усі завжди лають тих, хто молодший. Це неправильно. Адже, коли вони виростуть, вони стануть такими ж, як ті, хто їх лаяв.

Про що може бути цей вірш? Я думаю, що Стівенсон розповідає про тих, хто любить Батьківщину і свій народ і не боїться померти за них. У вірші дуже запам’ятовуються хлопчик і його батько. І ще я думаю, що кожен повинен вміти захищати себе і своїх рідних, тому що завжди є ті, хто сильніший і для кого всі чужі – вороги. А король завойовників мені не сподобався. Він був неправий, коли вбивав усіх піктів. Люди повинні жити між собою мирно, і тоді не зникнуть з землі давні таємниці, які люди передають своїм дітям і онукам.