Всеми цветами радуги одарила природа ирис: розовым и бронзово-багряным, лазоревым и сапфировым, пурпурно-вишневым и сиреневым, лимонным и оранжево-желтым, небесно-голубым, снежно-белым и иссиня-черным. Наверное поэтому древние греки назвали его по имени богини радуги Ириды. Ирису посвящены легенды многих народов мира, и в них воздается должное его прекрасным цветкам. Это растение известно как древнейшая садовая культура. На острове Крит среди развалин Кносского дворца быта найдена фреска, датируемая началом 3-го тысячелетия до нашей эры, на которой изображен юноша, а рядом с ним поле ирисов. Изображения ириса на царском скипетре найдены в Древнем Вавилоне, в Ассирии, Египте. Всюду он означал силу светской власти и внушал страх и почтение подданным. В средневековой Европе изображение ириса часто встречалось на оружии, печатях, монетах. Такой популярностью цветок обязан королю франков Хлодвигу Меро-вингу. Историческая легенда свидетельствует, что в IV веке ирис воевавшего с глотами Хлодвига от поражения. Войска короля франков попали в западню на Рейне. Заметив, что река в одном месте заросла ирисами, Хлодвиг провел своих людей по мелководью на другой берег. В ознаменование король сделал своей эмблемой золотой ирис, который с тех пор у французов считается символом власти. В России ирисы стали разводить в садах с XVII века. За красоту цветка ему дали нежное и ласковое имя «касатик».
По книге: С. Красиков "Легенды о цветах": Первый ирис расцвел несколько миллионов лет назад. Он был так прекрасен, что полюбоваться им собрались не только все звери, птицы и насекомые, но даже вода и ветер, которые затем и разнесли созревшие семена цветка по всему миру. В Древнем Египте его разводили ещё в 16-15 вв. до н.э., и он был там символом красноречия Вокруг этрусского поселения (будущей Флоренции) в своё время в изобилии росли ирисы, а дословный перевод с латинского на русский (слова) "флоренция" означает "цветущий" Бледно-атласные цветы касатика флорентийского как бы любуются собой и на фоне темно-зеленой травы очень схожи с выцветающей радугой. Древние греки называли радугу ирисом, считали цветы осколками упавшей за землю радуги. "Цветом его цветы подобны небесной Ириде. Он иллирийским зовётся, поскольку родится обильно в крае Иллирии" (Одо из Мена) На Руси ирисы называют касатиком, что значит - милый, дорогой, любимый и желанный Ирисы хороши в любое время года, но особенно очаровательны в лунном озарении: в зависимости от собственной фантазии в них можно увидеть и искрящийся снег, и блики зари, и золотистое солнце, и морскую гладь, и красный закат, и наступление ночи В любой японской семье, имеющей сыновей, в традиционный праздник мальчиков 5 мая изображения ирисов красуются на многих предметах.
Двужон: історія Вареника — Притики — Хруща — Хрущова.
Дитячі літа: важке дитинство Чіпки.
Жив-жив! Чіпка в наймах, потім підпасич із Грицьком у діда Уласа.
Тайна-невтайна: Чіпка-вівчар, смерть баби Оришки, розкриття таємниці про батька.
Дознався: знайомство з Галею.
Хазяїн: зростання Грицька як доброго господаря.
Частина друга
Січовик: історія села Піски (перехід козаків у хлібороби; історія родини Мирона Ґудзя).
Піски в неволі: приїзд генерала Польського до Пісок; реєстрація селян; шинкарювання Лейби; смерть Мирона Ґудзя в 99-річному віці.
Пани Польські: приїзд у Піски пані генеральші, вечірки, одруження її дочок; «котяче царство» генеральші, доведення до смерті генеральші красивою й веселою дівкою Уляною; приїзд старшого панича — поручика Василя Семеновича, пізніше — молодшого панича Степана; розростання роду панів Польських.
Махамед: дитинство й молодість Максима Ґудзя, смерть його батьків.
У москалях: служба Максима-москаля.
Максим — старшим: отримання Максимом звання фельдфебеля, одруження з Явдохою; отримання «чистої» й повернення в Піски.
Частина третя
Нема землі: звістка про те, що якийсь Луценко — справжній хазяїн Чіпчиної землі; Чіпка в Пороха.
З легкої руки: Чіпка в суді, спілкування із секретарем Чижиком, який просить хабара 50 рублів, щоб «поправити діло»; пиятика Чіпки в Пороха; повернення додому.
Товариство: знайомство й дружба Чіпки з Матнею, Лушнею й Пацюком; пияцтво; Мотря в приймах у сусідки; «пропивання» нажитого Чіпкою (крім снопів пшениці).
Сповідь і покута: сповідь Чіпки в Грицька Чупруненка й Христі; дарування снопів Грицькові; докори Матні, Лушні й Пацюка.
Перший ступінь: розробка Матнею, Лушнею й Пацюком плану пограбування хліба в пана; угода з Гершком щодо продажу вкраденого.
Слизька дорога: убивство Чіпкою сторожа; Чіпка зі своїм товариством у чорній; хвилювання Христі за Чіпку; Чіпка і його товариші на волі.
На волі: звільнення від кріпацтва піщан і звістка про відпрацювання панові ще два роки; обурення селян через їхню «дармову» дворічну працю на пана; звинувачення паном селян у «бунті»; приглушення селянського бунту становим.
Сон у руку: сон Чіпки про вбивство сторожа; докори сумління Чіпки.
Наука не йде до бука: повернення Мотрі додому; щоденна праця Чіпки по господарству; дружба Чіпки з Грицьком; чутки в Пісках про крадіжки.
Частина четверта
Невзначай свої: нічні збіговиська злодіїв (і Чіпки з його товариством) у Максима Ґудзя.
Розбишацька дочка: розмова Чіпки з Галею, з якої він дізнається про те, що Максим Ґудзь віддає Галю за москаля Сидора.
Козак — не без щастя, дівка — не без долі: Чіпка вмовляє Сидора за гроші відмовитися від Галі, виставляє всій роті могорич і домовляється з Грицьком про сватання Галі.
На своїм добрі: сватання Галі, оглядини в Чіпки; вінчання й бучне весілля; переїзд Галі до Чіпки; радісне життя молодих; дружба Чіпчиної й Грицькової родин; зведення Чіпкою нового будинку; новий промисел Чіпки (перепродування полотна).
Новий вік: нове пореформене життя; історія життя Шавкуна, який прибрав до рук цілий повіт (після смерті пана Василя Семеновича Польського); піщани поважають Чіпку як господаря; вибори Чіпки в земство.
Старе — та поновлене: обрання Чіпки в управу; компромат на Чіпку за колишні злодіяння (у нерозкритій давній судовій справі підозра за крадіжку пшениці в пана Польського й убивство сторожа); відсторонення Чіпки губернатором від управи «по неблагонадежности»; гнів Чіпки; смерть Максима Ґудзя.
Лихо не мовчить: Явдоха Ґудзь, продавши свій хутір, переїздить після смерті чоловіка до Чіпки; сварки Явдохи з матір’ю Чіпки; повернення Чіпки «до старого» (пияцтво з товариством Лушні, Матні й Пацюка); смерть Явдохи.
Так оце та правда! Чіпка і його товариство вирізає Хоменкову родину («вісім безневинних душ»); смерть Галі; повідомлення Мотрі про скоєний сином злочин у волость; арешт Чіпки; конвой Чіпки до Сибіру через Піски.
По книге: С. Красиков "Легенды о цветах": Первый ирис расцвел несколько миллионов лет назад. Он был так прекрасен, что полюбоваться им собрались не только все звери, птицы и насекомые, но даже вода и ветер, которые затем и разнесли созревшие семена цветка по всему миру. В Древнем Египте его разводили ещё в 16-15 вв. до н.э., и он был там символом красноречия
Вокруг этрусского поселения (будущей Флоренции) в своё время в изобилии росли ирисы, а дословный перевод с латинского на русский (слова) "флоренция" означает "цветущий"
Бледно-атласные цветы касатика флорентийского как бы любуются собой и на фоне темно-зеленой травы очень схожи с выцветающей радугой. Древние греки называли радугу ирисом, считали цветы осколками упавшей за землю радуги.
"Цветом его цветы подобны небесной Ириде. Он иллирийским зовётся, поскольку родится обильно в крае Иллирии" (Одо из Мена)
На Руси ирисы называют касатиком, что значит - милый, дорогой, любимый и желанный
Ирисы хороши в любое время года, но особенно очаровательны в лунном озарении: в зависимости от собственной фантазии в них можно увидеть и искрящийся снег, и блики зари, и золотистое солнце, и морскую гладь, и красный закат, и наступление ночи
В любой японской семье, имеющей сыновей, в традиционный праздник мальчиков 5 мая изображения ирисов красуются на многих предметах.
Частина перша
Польова царівна: зустріч Чіпки з Галею.
Двужон: історія Вареника — Притики — Хруща — Хрущова.
Дитячі літа: важке дитинство Чіпки.
Жив-жив! Чіпка в наймах, потім підпасич із Грицьком у діда Уласа.
Тайна-невтайна: Чіпка-вівчар, смерть баби Оришки, розкриття таємниці про батька.
Дознався: знайомство з Галею.
Хазяїн: зростання Грицька як доброго господаря.
Частина друга
Січовик: історія села Піски (перехід козаків у хлібороби; історія родини Мирона Ґудзя).
Піски в неволі: приїзд генерала Польського до Пісок; реєстрація селян; шинкарювання Лейби; смерть Мирона Ґудзя в 99-річному віці.
Пани Польські: приїзд у Піски пані генеральші, вечірки, одруження її дочок; «котяче царство» генеральші, доведення до смерті генеральші красивою й веселою дівкою Уляною; приїзд старшого панича — поручика Василя Семеновича, пізніше — молодшого панича Степана; розростання роду панів Польських.
Махамед: дитинство й молодість Максима Ґудзя, смерть його батьків.
У москалях: служба Максима-москаля.
Максим — старшим: отримання Максимом звання фельдфебеля, одруження з Явдохою; отримання «чистої» й повернення в Піски.
Частина третя
Нема землі: звістка про те, що якийсь Луценко — справжній хазяїн Чіпчиної землі; Чіпка в Пороха.
З легкої руки: Чіпка в суді, спілкування із секретарем Чижиком, який просить хабара 50 рублів, щоб «поправити діло»; пиятика Чіпки в Пороха; повернення додому.
Товариство: знайомство й дружба Чіпки з Матнею, Лушнею й Пацюком; пияцтво; Мотря в приймах у сусідки; «пропивання» нажитого Чіпкою (крім снопів пшениці).
Сповідь і покута: сповідь Чіпки в Грицька Чупруненка й Христі; дарування снопів Грицькові; докори Матні, Лушні й Пацюка.
Перший ступінь: розробка Матнею, Лушнею й Пацюком плану пограбування хліба в пана; угода з Гершком щодо продажу вкраденого.
Слизька дорога: убивство Чіпкою сторожа; Чіпка зі своїм товариством у чорній; хвилювання Христі за Чіпку; Чіпка і його товариші на волі.
На волі: звільнення від кріпацтва піщан і звістка про відпрацювання панові ще два роки; обурення селян через їхню «дармову» дворічну працю на пана; звинувачення паном селян у «бунті»; приглушення селянського бунту становим.
Сон у руку: сон Чіпки про вбивство сторожа; докори сумління Чіпки.
Наука не йде до бука: повернення Мотрі додому; щоденна праця Чіпки по господарству; дружба Чіпки з Грицьком; чутки в Пісках про крадіжки.
Частина четверта
Невзначай свої: нічні збіговиська злодіїв (і Чіпки з його товариством) у Максима Ґудзя.
Розбишацька дочка: розмова Чіпки з Галею, з якої він дізнається про те, що Максим Ґудзь віддає Галю за москаля Сидора.
Козак — не без щастя, дівка — не без долі: Чіпка вмовляє Сидора за гроші відмовитися від Галі, виставляє всій роті могорич і домовляється з Грицьком про сватання Галі.
На своїм добрі: сватання Галі, оглядини в Чіпки; вінчання й бучне весілля; переїзд Галі до Чіпки; радісне життя молодих; дружба Чіпчиної й Грицькової родин; зведення Чіпкою нового будинку; новий промисел Чіпки (перепродування полотна).
Новий вік: нове пореформене життя; історія життя Шавкуна, який прибрав до рук цілий повіт (після смерті пана Василя Семеновича Польського); піщани поважають Чіпку як господаря; вибори Чіпки в земство.
Старе — та поновлене: обрання Чіпки в управу; компромат на Чіпку за колишні злодіяння (у нерозкритій давній судовій справі підозра за крадіжку пшениці в пана Польського й убивство сторожа); відсторонення Чіпки губернатором від управи «по неблагонадежности»; гнів Чіпки; смерть Максима Ґудзя.
Лихо не мовчить: Явдоха Ґудзь, продавши свій хутір, переїздить після смерті чоловіка до Чіпки; сварки Явдохи з матір’ю Чіпки; повернення Чіпки «до старого» (пияцтво з товариством Лушні, Матні й Пацюка); смерть Явдохи.
Так оце та правда! Чіпка і його товариство вирізає Хоменкову родину («вісім безневинних душ»); смерть Галі; повідомлення Мотрі про скоєний сином злочин у волость; арешт Чіпки; конвой Чіпки до Сибіру через Піски.