Роман «Злочин і кара» Федора Достоєвського один із самих відомих у всьому світі. Реакція на цей твір може бути різною, як позитивною, так і негативною, проте байдужим цей роман нікого точно не залишить. Перше, що можна сказати після його прочитання, це те, що автор дуже майстерно поєднав детективний сюжет з надзвичайно глибоким реалізмом і психологізмом.
Питання, які підіймає цей роман, це одвічні образи добра і зла, а також ті поняття, які кожна людина вкладає в ці образи. Для когось це абсолютно різні категорії, між якими не може бути нічого
спільного, а для когось межа між добром і злом буває досить тонкою.
Раскольніков постає як персонаж, який не хоче просто сидіти і чекати, він обирає активність, дієвість. Проблеми накривають героя одна за одною: закинуте навчання в університеті, відсутність роботи, прохання матері про матеріальну до а також улюблена сестра, яка зради родини готова провести усе життя з ненависною людиною.
Борги та злидні оточують Раскольніков на кожному кроці: родина Мармеладова, доля Соні, що продає себе заради добробуту родини, та багатьох інших, що втратили будь-яку надію на краще життя. Увесь цей біль і розпач
приводить Раскольнікова до думки, що один злочинний вчинок можна пробачити, якщо він коштуватиме сотні добрих справ. Саме такі ідеї штовхають його на вбивство лихварки.
Думки та дії виявилися нетотожні: реальній вчинок – вбивство – змінив усе. Гроші уже не здаються такими необхідними, але головне, що герой стратив і те, що мав раніше – самоповагу, спокій, розуміння самого себе. Проти Раскольнікова не висунуто обвинувачень, кроте його самокатування гірші за в’язницю, врешті-решт змушує його здатися.
Роман змушує задуматися над пріоритетами у житті, вічними цінностями, моральними принципами та межею між дозволеним та недозволеним, яку кожна людина визначає для себе сама.
Відповідь:
Калам! Ты нашей мысли скороход.
Превысил ты высокий небосвод.
Конь вороной воображенья! Нет, —
Быстрей Шебдиза ты, но мастью гнед. [1]
Неутомим твой бег, твой легкий скок,
А палец мой — державный твой седок.
Гора иль пропасть — как чрез мост, несешь.
Ты скачешь — и, как знамя, хвост несешь.
Нет, ты не конь, а птица-чудо ты:
Летать без крыльев можешь всюду ты.
Из клюва мелкий сыплешь ты агат.
Нет, не агат, — рубинов щедрый град!
Сокровищницу мыслей носишь ты,
О птица человеческой мечты!
Так рассыпал сокровища в стихах
Тот, чей в Гяндже лежит священный прах. [2]
Он мир засыпал жемчугом своим, —
Как звезды, жемчуг тот неисчислим.
Но не растопчет грубая нога
Великого гянджинца жемчуга.
В ушах людей играет жемчуг тот,
Но, как серьга, он в грязь не упадет:
Сквозь ухо проникая в глубь сердец,
Обогащает сердца он ларец.
Нет! Жемчуг тот — по сути говоря —
Наполнить может до краев моря
Так, чтоб его веками черпал всяк
И чтоб запас жемчужный не иссяк.
Кого с тобой в сравненье ни возьми,
Никто тебе не равен, Низами!
А впрочем, был среди людей один —
На Инде певший соловей один. [3]
Не соловей, а Хызр. Ведь знаем мы:
Был Индустан ему страною тьмы,
А речь была той звонкой, той живой
Им найденной во тьме водой живой.
Но на ристалище со мной не он, —
Я с Низами бороться принужден.
Рукой схватив такую «Пятерню»,
В руке надолго ль силу сохраню?
У всех трещали пальцы до сих пор,
Кто с Низами вступал в подобный спор.
Быть надо львом, чтоб рядом сесть со львом,
Тем более чтоб в драку лезть со львом.
Иль не слоном таким же надо быть,
Чтоб с хоботом слоновым хобот свить?
И мушка хоботком наделена,
Но муха не соперница слона.
А предо мной слоны: гянджинский слон
Поистине — он исполинский слон!
Да и второй — не столь гигантский слон,
Но слон, однако, индустанский слон!
Обоих ты в молитвах помяни,
Обоих милосердьем опьяни.
Побольше мощи Навои прибавь —
И рядом с ними ты его поставь!
* * *
Эй, кравчий, видишь, как смятен мой дух, —
Налей две чары в память этих двух!
За них две чары эти осушу,
А за Джами я третью осушу!
О ДЖАМИ
Хосров и Низами — слоны, но нам
Предстал Джами, подобный ста слонам.
Вино любви он пьет и меж людьми
Прославился, как Зиндепиль, Джами. [4]
Вином единства также опьянен
И прозван Зиндепиль-Хазратом он.
Он чашу неба выпил бы до дна,
Будь чашею познания она.
Плоть в духе утопив, Джами велик, —
Скажи, что он великий материк. [5]
Нет, — целый мир! Но как вообразить,
Что точка может мир в себе носить?
Он макрокосмом, а не миром стал!
Для двух миров Джами кумиром стал. [6]
В убогий плащ дервиша он одет,
Но богача такого в мире нет.
Бушующее море мысли в нем.
А жемчуга ты и не числи в нем!
Жемчужин столько, сколько скажет слов.
В каком же море столь богат улов?
Дивись его словам, его делам:
Смотри — возник из пенных волн калам!
Тростник морской! Тут чудо не одно:
Что сахар в тростнике — не мудрено,
Но чтоб ронял жемчужины тростник, [7]
Таких чудес один Джами достиг!..
Я, Навои, навек слуга Джами.
Дай сахар мне, дай жемчуга Джами:
Тем сахаром уста я услащу,
Тот жемчуг в самом сердце помещу.
* * *
Эй, кравчий! Понимай слова гуляк! [8]
Пусть первым пьет Джами — глава гуляк!
Пусть небо превратится в пиалу —
Я буду пить и петь Джами хвалу!
ПОЯСНЕНИЕ К ПОЭМЕ
П
Роман «Злочин і кара» Федора Достоєвського один із самих відомих у всьому світі. Реакція на цей твір може бути різною, як позитивною, так і негативною, проте байдужим цей роман нікого точно не залишить. Перше, що можна сказати після його прочитання, це те, що автор дуже майстерно поєднав детективний сюжет з надзвичайно глибоким реалізмом і психологізмом.
Питання, які підіймає цей роман, це одвічні образи добра і зла, а також ті поняття, які кожна людина вкладає в ці образи. Для когось це абсолютно різні категорії, між якими не може бути нічого
спільного, а для когось межа між добром і злом буває досить тонкою.
Раскольніков постає як персонаж, який не хоче просто сидіти і чекати, він обирає активність, дієвість. Проблеми накривають героя одна за одною: закинуте навчання в університеті, відсутність роботи, прохання матері про матеріальну до а також улюблена сестра, яка зради родини готова провести усе життя з ненависною людиною.
Борги та злидні оточують Раскольніков на кожному кроці: родина Мармеладова, доля Соні, що продає себе заради добробуту родини, та багатьох інших, що втратили будь-яку надію на краще життя. Увесь цей біль і розпач
приводить Раскольнікова до думки, що один злочинний вчинок можна пробачити, якщо він коштуватиме сотні добрих справ. Саме такі ідеї штовхають його на вбивство лихварки.
Думки та дії виявилися нетотожні: реальній вчинок – вбивство – змінив усе. Гроші уже не здаються такими необхідними, але головне, що герой стратив і те, що мав раніше – самоповагу, спокій, розуміння самого себе. Проти Раскольнікова не висунуто обвинувачень, кроте його самокатування гірші за в’язницю, врешті-решт змушує його здатися.
Роман змушує задуматися над пріоритетами у житті, вічними цінностями, моральними принципами та межею між дозволеним та недозволеним, яку кожна людина визначає для себе сама.
https://ukrtvory.ru/mo%D1%97-rozdumi-nad-romanom-zlochin-i-kara.html