Гринёва отец отправил туда, чтобы "послужил он в армии, да потянул лямку, да понюхал пороху... ". Швабрин же, по словам "капитаншы" Василисы Егоровны "...вот уж пятый год как к нам переведён за смертоубийство" . Гринёв и Швабрин по-разному понимают выражение "воинский долг". Это мы можем увидеть из их отношения к Пугачёву. Швабрин, забыв о своей присяге, перешёл на сторону Пугачёва. Гринёв же находится с Пугачёвым в "странных приятельских отношениях". Заячий тулупчик и стакан вина, которыми когда-то молодой дворянин одарил мужика во время бурана выведшего кибитку к умёту, были восприняты этим мужиком, то есть Пугачёвым, как "добродетель". За доброту и искренонность чувств Пугачёв также платит благодарностью. По-разному относятся главные герои и к Марье Ивановне. Гринёв влюбляется в Машу и пишет стихи, посвящённые ей. Эти стихи он показал Швабрину, а тот раскритиковал и посмеялся над этими стихами: "Тут он взял от меня тетрадку и начал немилосердно разбирать каждый стих, каждое слово, издеваясь надо мною самым колким образом ". Всё дело в том, что Швабрин тоже влюблён в Машу. Но разве может позволить себе любящий человек сказать "...чтоб Маша Миронова ходила к тебе в сумерки, то вместо нежных стишков подари ей пару серег " ? Итак, Пётр Гринёв - мужественный человек, обладающий чувством долга, умеющий любить. Он живёт по совету "береги плать снову, честь смолоду". Это действительно "природный дворянин" в лучшем смысле этого слова. Швабрин же лишь называется дворянином, по своим душевным качествам он уступает даже подручным Пугачёва: Хлопуше и Белобородову. И Пушкин, на контрасте давая счастливого будущего Гринёва и того, что предстоит Швабрину, показывает обречённость такого типа людей.
Коли я дочитала роман «Айвенго» я навіть засмутилася. Ось роман лежить на столі і вже дочитаний. Що залишив він у мені? Часи змальовані в романі дуже далекі від нас. Але образи твору настільки живі й яскраві що мимохіть починаєш хвилюватися, боятися й радіти за них неначе ці герої-реальні знайомі. Ребека-одна з головних героїнь роману. Надзвичайно вродлива гурія, з блиском очей причарувала усіх хто дивився на неї. Шляхетні обриси брів, гарний орлиний ніс, білі, мов перлини зуби, та густі хвилі чорного волосся, що дрібними кучерями спадало на чудову шию, легкий серпажок з найрозкішнішого перського шовку, розшитий по червоному полю немов живими квітками-все це робило її справді чарівною. Ребека – дочка старого єврея Ісака. Її плем’я постійно зазнавало гонінь та принижень. І хоча дівчина виросла не знаючи ні в чому відмови, ви ж розумієте, що їй потрібна велика сила волі, знання щоб вижити в цьому жорстокому світі. Вона навчилася лікувати, допомагати всім хто цього потребував. У критичні хвилини шукала виходу і не знайшовши його віддала перевагу смерті, а не безчестю. Вона дуже сильна натура. Не знайшовши відповіді на свої сердечні почуття, Ребека лікує й допомагає страдникам. Та незважаючи на численні багатства батька-чужинка прецтавниця нації, яку зневажають, її може образити простий йомен чи раб. «Ніхто не наважився виявити жаль до полонянки, боячись щоб його не запідозрили у співчутті до євреїв» - тільки вдячний лицар взявся виконати її доручення. Хоча героїня наділена автором найкращими рисами, але прірву яку розділяє її з Айвенгом залишається нездоланою і додає роману більшої достовірності і життєвості. Образ Ревеки допомагає глибше розкрити характери головних героїв, «облагороджує» жорстокий світ. На мою думку Ребека най романтична героїня роману. Остання сторінка роману перегорнута. Але я неначе й досі в полоні далеких часів. А славетна Ребека гадаю назавжди залишиться у моєму серці.
Гринёв и Швабрин по-разному понимают выражение "воинский долг". Это мы можем увидеть из их отношения к Пугачёву. Швабрин, забыв о своей присяге, перешёл на сторону Пугачёва. Гринёв же находится с Пугачёвым в "странных приятельских отношениях". Заячий тулупчик и стакан вина, которыми когда-то молодой дворянин одарил мужика во время бурана выведшего кибитку к умёту, были восприняты этим мужиком, то есть Пугачёвым, как "добродетель". За доброту и искренонность чувств Пугачёв также платит благодарностью.
По-разному относятся главные герои и к Марье Ивановне. Гринёв влюбляется в Машу и пишет стихи, посвящённые ей. Эти стихи он показал Швабрину, а тот раскритиковал и посмеялся над этими стихами: "Тут он взял от меня тетрадку и начал немилосердно разбирать каждый стих, каждое слово, издеваясь надо мною самым колким образом ". Всё дело в том, что Швабрин тоже влюблён в Машу. Но разве может позволить себе любящий человек сказать "...чтоб Маша Миронова ходила к тебе в сумерки, то вместо нежных стишков подари ей пару серег " ?
Итак, Пётр Гринёв - мужественный человек, обладающий чувством долга, умеющий любить. Он живёт по совету "береги плать снову, честь смолоду". Это действительно "природный дворянин" в лучшем смысле этого слова. Швабрин же лишь называется дворянином, по своим душевным качествам он уступает даже подручным Пугачёва: Хлопуше и Белобородову. И Пушкин, на контрасте давая счастливого будущего Гринёва и того, что предстоит Швабрину, показывает обречённость такого типа людей.
Часи змальовані в романі дуже далекі від нас. Але образи твору настільки живі й яскраві що мимохіть починаєш хвилюватися, боятися й радіти за них неначе ці герої-реальні знайомі. Ребека-одна з головних героїнь роману. Надзвичайно вродлива гурія, з блиском очей причарувала усіх хто дивився на неї. Шляхетні обриси брів, гарний орлиний ніс, білі, мов перлини зуби, та густі хвилі чорного волосся, що дрібними кучерями спадало на чудову шию, легкий серпажок з найрозкішнішого перського шовку, розшитий по червоному полю немов живими квітками-все це робило її справді чарівною.
Ребека – дочка старого єврея Ісака. Її плем’я постійно зазнавало гонінь та принижень. І хоча дівчина виросла не знаючи ні в чому відмови, ви ж розумієте, що їй потрібна велика сила волі, знання щоб вижити в цьому жорстокому світі. Вона навчилася лікувати, допомагати всім хто цього потребував. У критичні хвилини шукала виходу і не знайшовши його віддала перевагу смерті, а не безчестю. Вона дуже сильна натура. Не знайшовши відповіді на свої сердечні почуття, Ребека лікує й допомагає страдникам. Та незважаючи на численні багатства батька-чужинка прецтавниця нації, яку зневажають, її може образити простий йомен чи раб. «Ніхто не наважився виявити жаль до полонянки, боячись щоб його не запідозрили у співчутті до євреїв» - тільки вдячний лицар взявся виконати її доручення.
Хоча героїня наділена автором найкращими рисами, але прірву яку розділяє її з Айвенгом залишається нездоланою і додає роману більшої достовірності і життєвості.
Образ Ревеки допомагає глибше розкрити характери головних героїв, «облагороджує» жорстокий світ.
На мою думку Ребека най романтична героїня роману.
Остання сторінка роману перегорнута. Але я неначе й досі в полоні далеких часів. А славетна Ребека гадаю назавжди залишиться у моєму серці.