Я считаю, что это произведение можно назвать сказкой. Ведь весь его сюжет строился, как настоящая сказка. Она очень интересная, загадочная, а самое главное она нравоученая. Четыре злых волшебника, главная цель жизни которых — делать людям пакости, однажды осознают, что уже постарели и не могут заниматься своим делом так, как прежде. Они решают вернуть себе молодость. Для этого достаточно найти нескольких юных лентяев, собрать бездарно растраченное ими время, сделать с ним лепёшки и съесть их. Волшебники отправляются на поиски лентяев. Им удалось найти детей, теряющих время зря (среди них был и Петя Зубов), и собрать их потерянное время в мешки. После этого дети мгновенно постарели. А волшебники из муки, в которую добавили собранное время, сделали лепёшки. Однако они не смогли побороть жадность и съели больше лепёшек, чем надо, в результате чего превратились в детей. Только придя в школу, Петя Зубов видит, что постарел. Однако он думает, что просто ещё спит. Подумав об этом, он решает пока не просыпаться. Повидав свой класс и представившись при этом дедушкой Пети Зубова, он вновь отправляется в город, где пробует себя в разных взрослых ролях, которые оканчиваются для него неудачей из-за того, что он ничего не умеет. В конце концов, он решает проснуться, но осознаёт, что не может этого сделать. Петя в печали. Выясняется, что его не может узнать даже собственная мама. Только его пёс Дружок пришёл к нему. Из-за отсутствия денег Петя решает отправиться вместе со своим псом в лес, где не ступала нога человека. Таким образом он попадает в Волшебный лес, где живут злые волшебники. Дойдя до их жилища, Петя никого не застаёт дома. Войдя в пустой дом, он разговаривает с волшебной кукушкой на настенных часах. Петя поит кукушку водой (чего волшебники никогда не делали), и за это кукушка соглашается ему снова стать мальчиком. Она объясняет Пете, что для этого нужно лишь повернуть часовую стрелку на часах волшебников на три круга назад, сказав при этом заклинание. Заклятие будет снято, а волшебники исчезнут. Это нужно сделать до захода солнца, после него снять заклинание будет невозможно. Но Петя узнаёт от кукушки и о том, что в городе есть ещё две девочки и один мальчик, превращённые в стариков, и если Петя повернёт стрелку без их присутствия, то он превратится в мальчика, а они уже никогда не превратятся. Петя решает сначала найти ребят, а потом снять заклинание. Пока волшебники делали пакости среди детей своего возраста, Петя при Дружка разыскивал превращённых ребят. Его поиски увенчались успехом. Одновременно волшебники поняли, что их заклинание раскрылось, и заторопились домой, пытаясь обогнать стариков и спрятать часы. Завязывается погоня. К дому волшебников все прибыли практически одновременно. Но Петя и остальные заколдованные дети всё же смогли снять заклятие и стать снова детьми. А волшебники исчезли. Этим мы и можем сказать, что это произведение и есть настоящая СКАЗКА.
«Том сидів смирно, спершися на довгу низьку парту, і нібито старанно читав. Помалу на нього перестали звертати увагу, і клас знову наповнився звичайним гудінням. Тоді хлопець почав нишком поглядати на сусідку. Та помітила це, скривила рота і на хвилину повернулася до нього спиною. Коли ж вона знов обернулась до нього, перед нею лежав персик. Вона відсунула його; Том тихенько поклав його на те саме місце. Вона знов відсунула, але вже не так вороже. Том терпляче поклав персик знову на те саме місце, — і вона залишила його там. Том нашкрябав на грифельній дошці: «Будь ласка, візьміть, — у мене є ще». Дівчинка прочитала ці слова, але нічого не відповіла. Тоді він почав малювати на дошці, закриваючи свій малюнок лівою рукою. Деякий час дівчинка вдавала, ніби не помічає цього; але потім в ній почала виявлятися людська цікавість. Хлопець малював собі далі, ніби нічого не помічаючи. Дівчинка спробувала подивитись, що це він малює, але так, щоб не дуже себе видати. Том знов-таки ніби не помітив її цікавості. Нарешті вона здалась і нерішуче ла:
— Покажіть мені!
Том відкрив частину карикатурного будинку з похилою покрівлею і кільцями диму, що виходив з димаря. Дівчинка так зацікавилась його роботою, що забула про все на світі. Коли Том закінчив, вона хвилинку дивилася, потім ла:
— Ох, чудово! Тепер намалюйте людину.
Художник поставив на подвір'ї перед будинком людину, схожу на підйомний кран і таку високу, що вона могла б переступити через будинок. Але дівчинка не була занадто вибаглива. Вежа задовольнилася з тієї потвори ла:
— Як гарно! Тепер намалюйте мене поруч!
Том намалював пісковий годинник, приробив до нього зверху круглий місяць, солом'яні ручки й ніжки і в розчепірені пальці вклав величезне віяло. Дівчинка сказала:
— І це дуже красиво. Хотіла б я вміти малювати!
— Це легко в Том. — Я вас навчу.
— Ну, невже? Коли?
— На великій перерві. Ви підете додому обідати?
— Не піду, якщо хочете.
— Добре. Як вас звуть?
— Беккі Течер. А вас? Ага, я знаю, — Томас Сойєр.
— Мене так звуть перед тим, як карають. Коли я добре поводжуся, мене звуть просто Том. Ви звіть мене Томом, гаразд?
«Том сидів смирно, спершися на довгу низьку парту, і нібито старанно читав. Помалу на нього перестали звертати увагу, і клас знову наповнився звичайним гудінням. Тоді хлопець почав нишком поглядати на сусідку. Та помітила це, скривила рота і на хвилину повернулася до нього спиною. Коли ж вона знов обернулась до нього, перед нею лежав персик. Вона відсунула його; Том тихенько поклав його на те саме місце. Вона знов відсунула, але вже не так вороже. Том терпляче поклав персик знову на те саме місце, — і вона залишила його там. Том нашкрябав на грифельній дошці: «Будь ласка, візьміть, — у мене є ще». Дівчинка прочитала ці слова, але нічого не відповіла. Тоді він почав малювати на дошці, закриваючи свій малюнок лівою рукою. Деякий час дівчинка вдавала, ніби не помічає цього; але потім в ній почала виявлятися людська цікавість. Хлопець малював собі далі, ніби нічого не помічаючи. Дівчинка спробувала подивитись, що це він малює, але так, щоб не дуже себе видати. Том знов-таки ніби не помітив її цікавості. Нарешті вона здалась і нерішуче ла:
— Покажіть мені!
Том відкрив частину карикатурного будинку з похилою покрівлею і кільцями диму, що виходив з димаря. Дівчинка так зацікавилась його роботою, що забула про все на світі. Коли Том закінчив, вона хвилинку дивилася, потім ла:
— Ох, чудово! Тепер намалюйте людину.
Художник поставив на подвір'ї перед будинком людину, схожу на підйомний кран і таку високу, що вона могла б переступити через будинок. Але дівчинка не була занадто вибаглива. Вежа задовольнилася з тієї потвори ла:
— Як гарно! Тепер намалюйте мене поруч!
Том намалював пісковий годинник, приробив до нього зверху круглий місяць, солом'яні ручки й ніжки і в розчепірені пальці вклав величезне віяло. Дівчинка сказала:
— І це дуже красиво. Хотіла б я вміти малювати!
— Це легко в Том. — Я вас навчу.
— Ну, невже? Коли?
— На великій перерві. Ви підете додому обідати?
— Не піду, якщо хочете.
— Добре. Як вас звуть?
— Беккі Течер. А вас? Ага, я знаю, — Томас Сойєр.
— Мене так звуть перед тим, як карають. Коли я добре поводжуся, мене звуть просто Том. Ви звіть мене Томом, гаразд?
— Гаразд.»
Ось так вони познайомилися.