Творчість Шарля Бодлера займає особливе місце у французькій поезії. Історія прижиттєвої і посмертної слави Бодлера найменше відповідає звичайному уявленню про долю класиків, хоча давно вже ніхто не сумнівається в тому, що Бодлер – класик, одна з “надвечних” вершин французької та європейської поезії.
Рідко чия творчість так упереджено сприймалась і так однобічно тлумачиться за життя поета і навіть в його подальшому поетичному безсмерті. Буржуазні сучасники сприйняли цього поета як якесь породження пекла, як монстра, котрий смакує найогидніше, що є в житті, як людину, одержимого болючою манією викриття і самовикриття, що ображає всі святині, всі моральні норми.
Цей вердикт був оформлений навіть юридично – в 1857 р. книзі Бодлера “Квіти зла” був винесений судовий вирок, який звинувачував поета в “злочинній образі суспільної моралі”, в аморальності, в “грубому і ображаючому сором’язливість реалізмі”. До речі, незадовго до цього паризький суд виніс аналогічний судовий вирок “Мадам Боварі” – раннього роману Флобера.
Через якесь десятиліття після того, як помер напівзлиденний, обмовлений молвою поет, у Франції і Європі запанував символізм. Декаданс став одночасно хворобою покоління і модою, і ім’я Бодлера було високо піднято на щит, стало одним з прапорів символізму. Але і нове століття по-своєму, може бути, частіше і мимоволі, спотворювало особистість і творчість Бодлера, відверто пристосовуючи їх до своїх смаків.
У поезії Бодлера ретельно відшукувалися всі можливості тлумачити його як предтечу символізму, як поета неясних, темних смислів і іносказань.
Дуже цікаво простежити, як, наприклад, в перекладах російських символістів, навіть в самих ретельних, мимоволі обволікались містичним туманом кристально ясні і чіткі думки і образи Бодлера, як цей справді класичний карбований стиль розпливався, як би сіпався містичним серпанком і позбавлявся своєї конкретності. Але й не тільки це – символістська традиція залишила нам односторонній образ Бодлера як співака виключно болючих, темних станів душі, як всесвітнього мізантропа, співака занепаду і смерті. Тепер це вже не засуджувалося; навпаки, це вважалося тепер його головною перевагою.
Описание картины: Персей освобождает Андромеду - Рубенс. 1620-1621. Масло, холст, 99,5x139 см Один из бесспорных шедевров Рубенса, созданный им в период 1620-21 годов. Взятый за основу античный сюжет о сыне Зевса Персее, победившем ужасную Медузу Горгону и прекрасной Андромеде, дочери царя Кефея и царицы Кассиопеи, обречённой стать жертвой морского чудовища, у великого фламандца приобретает совершенно новое звучание.
Принцесса Андромеда уже не классическая античная красавица с выверенными пропорциями - художник наделил её чертами пышнотелой, дородной фламандской девушки с золотистыми волосами и пылающим румянцем на щеках. Необычайно воздушные, светлые, лессирующие краски её почти обнаженного тела, звучно контрастируют со стальными доспехами Персея, его сверкающим щитом с прикреплённой головой Горгоны, со всей могучей фигурой героя, изображенного с множеством деталей: крылатыми сандалиями на ногах, венком над головой, шлемом-невидимкой в руках амура.
Ещё один амур держит под уздцы Пегаса, крылатого коня, родившегося из капли крови убитой Горгоны. И этот конь не тонконогий скакун из древних мифов, а крепкий, белогривый фламандский жеребец, весь под стать своему наезднику.
Крылатая богиня победы - Ника, держащая лавровый венок над головой Персея, придаёт всему полотну характер торжественного действия, даже аллегории, так любимой Рубенсом. Противопоставление двух центральных движений на картине: решительного, уверенного порыва героя Персея и смущенного, стыдливого, невероятно женственного, встречного порыва царевны Андромеды, создаёт тонкую и, вместе с тем, «обнаженную» игру зарождающихся чувств влюблённых. Для художника не так важно соблюдение древнего сюжета, как воспевание пышущего здоровьем, крепкого, уверенного тела в трепетном и таком естественном сближении.
Цветовой строй произведения насыщен жемчужно-розовыми, перламутровыми, телесными, ярко-красными, золотистыми, светло-зелёными, ярко-бордовыми пятнами, гармонирующими между собой и создающими величественное, торжественное настроение происходящего. Великий мастер Рубенс в этом шедевре настоящий, подлинный, как никогда!
Творчість Шарля Бодлера займає особливе місце у французькій поезії. Історія прижиттєвої і посмертної слави Бодлера найменше відповідає звичайному уявленню про долю класиків, хоча давно вже ніхто не сумнівається в тому, що Бодлер – класик, одна з “надвечних” вершин французької та європейської поезії.
Рідко чия творчість так упереджено сприймалась і так однобічно тлумачиться за життя поета і навіть в його подальшому поетичному безсмерті. Буржуазні сучасники сприйняли цього поета як якесь породження пекла, як монстра, котрий смакує найогидніше, що є в житті, як людину, одержимого болючою манією викриття і самовикриття, що ображає всі святині, всі моральні норми.
Цей вердикт був оформлений навіть юридично – в 1857 р. книзі Бодлера “Квіти зла” був винесений судовий вирок, який звинувачував поета в “злочинній образі суспільної моралі”, в аморальності, в “грубому і ображаючому сором’язливість реалізмі”. До речі, незадовго до цього паризький суд виніс аналогічний судовий вирок “Мадам Боварі” – раннього роману Флобера.
Через якесь десятиліття після того, як помер напівзлиденний, обмовлений молвою поет, у Франції і Європі запанував символізм. Декаданс став одночасно хворобою покоління і модою, і ім’я Бодлера було високо піднято на щит, стало одним з прапорів символізму. Але і нове століття по-своєму, може бути, частіше і мимоволі, спотворювало особистість і творчість Бодлера, відверто пристосовуючи їх до своїх смаків.
У поезії Бодлера ретельно відшукувалися всі можливості тлумачити його як предтечу символізму, як поета неясних, темних смислів і іносказань.
Дуже цікаво простежити, як, наприклад, в перекладах російських символістів, навіть в самих ретельних, мимоволі обволікались містичним туманом кристально ясні і чіткі думки і образи Бодлера, як цей справді класичний карбований стиль розпливався, як би сіпався містичним серпанком і позбавлявся своєї конкретності. Але й не тільки це – символістська традиція залишила нам односторонній образ Бодлера як співака виключно болючих, темних станів душі, як всесвітнього мізантропа, співака занепаду і смерті. Тепер це вже не засуджувалося; навпаки, це вважалося тепер його головною перевагою.
Объяснение:
Персей освобождает Андромеду - Рубенс. 1620-1621. Масло, холст, 99,5x139 см
Один из бесспорных шедевров Рубенса, созданный им в период 1620-21 годов. Взятый за основу античный сюжет о сыне Зевса Персее, победившем ужасную Медузу Горгону и прекрасной Андромеде, дочери царя Кефея и царицы Кассиопеи, обречённой стать жертвой морского чудовища, у великого фламандца приобретает совершенно новое звучание.
Принцесса Андромеда уже не классическая античная красавица с выверенными пропорциями - художник наделил её чертами пышнотелой, дородной фламандской девушки с золотистыми волосами и пылающим румянцем на щеках. Необычайно воздушные, светлые, лессирующие краски её почти обнаженного тела, звучно контрастируют со стальными доспехами Персея, его сверкающим щитом с прикреплённой головой Горгоны, со всей могучей фигурой героя, изображенного с множеством деталей: крылатыми сандалиями на ногах, венком над головой, шлемом-невидимкой в руках амура.
Ещё один амур держит под уздцы Пегаса, крылатого коня, родившегося из капли крови убитой Горгоны. И этот конь не тонконогий скакун из древних мифов, а крепкий, белогривый фламандский жеребец, весь под стать своему наезднику.
Крылатая богиня победы - Ника, держащая лавровый венок над головой Персея, придаёт всему полотну характер торжественного действия, даже аллегории, так любимой Рубенсом. Противопоставление двух центральных движений на картине: решительного, уверенного порыва героя Персея и смущенного, стыдливого, невероятно женственного, встречного порыва царевны Андромеды, создаёт тонкую и, вместе с тем, «обнаженную» игру зарождающихся чувств влюблённых. Для художника не так важно соблюдение древнего сюжета, как воспевание пышущего здоровьем, крепкого, уверенного тела в трепетном и таком естественном сближении.
Цветовой строй произведения насыщен жемчужно-розовыми, перламутровыми, телесными, ярко-красными, золотистыми, светло-зелёными, ярко-бордовыми пятнами, гармонирующими между собой и создающими величественное, торжественное настроение происходящего. Великий мастер Рубенс в этом шедевре настоящий, подлинный, как никогда!