Істину про те, що краса врятує світ важко заперечити. Проте слід не забувати про те, що розуміння краси у кожного різне і залежить воно від того, у чому саме людина вбачає силу краси. А її сила може бути у всьому – у шедеврах мистецтва, материнській любові, мальовничих краєвидах рідної батьківщини, любові до ближнього, обличчі немовляти чи дівчини з глянцевого журналу, моральному вчинку або ж у благородній справі.
Та напевно ніхто не заперечить того, що в першу чергу нас приваблює зовнішня краса. А потім ми уже намагаємось заглянути «всередину». Яка ж з них важливіша? Зовнішня краса чи внутрішня?Думаю, що внутрішня. Чому? А все доволі просто. Пам’ятаєте, ще Екзюпері сказав, що «найголовніше те, чого очима не побачиш». І це дійсно так. Спробую довести.Уявіть собі красиву людину, з якої витягнули душу. Що ми побачимо замість неї? Порожнечу. Порожнечу, яку має заповнювати те, що керує нами та нашою сутністю, нашими вчинками та вибором у житті. Саме вона, внутрішня краса, приховує милосердя, чуйність, здатність любити, прощати та йти по життю... Саме у ній «ховається» те, за що ми любимо і поважаємо людину.Тільки шкода, що зараз мало таких людей – людей з великої літери та вмінням цінувати внутрішню красу інших. Але вони є, і це вселяє оптимізм. А той, хто не оцінить цю красу, не оцінить уже нічого в людині, навіть привабливу зовнішність... мне ответить на мой вопрос!
Рассказ Ивана Сергеевича Тургенева "Муму" меня очень поразил. Когда Герасим убил собачку, я не могла сдержать слез. А как же было тяжело ему самому! Ведь он вырастил Муму из маленького щеночка. Это единственное существо, которое любило Герасима, да и он успел привязаться к собачонке. Но Герасим был крепостным и вынужден исполнять все приказы и капризы своей госпожи.
Я задаю себе вопрос: "Почему же Герасим не ушел в деревню с Муму?" Он не посмел ослушаться барыни, но и не захотел существовать в доме, где распоряжаются жестокие и бесчеловечные люди. А барыня опять нашла виноватых, чтобы выгородить себя. Крепостное право унижало не только крестьян, но губило и самих помещиков, приучало их к безнаказанности.
В рассказе Тургенева "Муму" мы видим барыню, которая думала только о себе, своем покое, а другие люди должны были ей угождать, выполняя любую ее прихоть. Против такого порядка вещей выступает писатель. Он был честным человеком и не мог мириться с крепостным правом.
Та напевно ніхто не заперечить того, що в першу чергу нас приваблює зовнішня краса. А потім ми уже намагаємось заглянути «всередину». Яка ж з них важливіша? Зовнішня краса чи внутрішня?Думаю, що внутрішня. Чому? А все доволі просто. Пам’ятаєте, ще Екзюпері сказав, що «найголовніше те, чого очима не побачиш». І це дійсно так. Спробую довести.Уявіть собі красиву людину, з якої витягнули душу. Що ми побачимо замість неї? Порожнечу. Порожнечу, яку має заповнювати те, що керує нами та нашою сутністю, нашими вчинками та вибором у житті. Саме вона, внутрішня краса, приховує милосердя, чуйність, здатність любити, прощати та йти по життю... Саме у ній «ховається» те, за що ми любимо і поважаємо людину.Тільки шкода, що зараз мало таких людей – людей з великої літери та вмінням цінувати внутрішню красу інших. Але вони є, і це вселяє оптимізм. А той, хто не оцінить цю красу, не оцінить уже нічого в людині, навіть привабливу зовнішність...
мне ответить на мой вопрос!
Я задаю себе вопрос: "Почему же Герасим не ушел в деревню с Муму?" Он не посмел ослушаться барыни, но и не захотел существовать в доме, где распоряжаются жестокие и бесчеловечные люди. А барыня опять нашла виноватых, чтобы выгородить себя.
Крепостное право унижало не только крестьян, но губило и самих помещиков, приучало их к безнаказанности.
В рассказе Тургенева "Муму" мы видим барыню, которая думала только о себе, своем покое, а другие люди должны были ей угождать, выполняя любую ее прихоть. Против такого порядка вещей выступает писатель. Он был честным человеком и не мог мириться с крепостным правом.