Помагите
Николай Заболоцкий — Утро: Стих
Петух запевает, светает, пора!
В лесу под ногами гора серебра.
Там черных деревьев стоят батальоны,
Там елки как пики, как выстрелы — клены,
Их корни как шкворни, сучки как стропила,
Их ветры ласкают, им светят светила.
Там дятлы, качаясь на дубе сыром,
С утра вырубают своим топором
Угрюмые ноты из книги дубрав,
Короткие головы в плечи вобрав.
Рожденный пустыней,
Колеблется звук,
Колеблется синий
На нитке паук.
Колеблется воздух,
Прозрачен и чист,
В сияющих звездах
Колеблется лист.
И птицы, одетые в светлые шлемы,
Сидят на воротах забытой поэмы,
И девочка в речке играет нагая
И смотрит на небо, смеясь и мигая.
Петух запевает, светает, пора!
В лесу под ногами гора серебра.
Зосталася тільки надія одна».Леся Українка – неперевершений майстер політичного твору, поет боротьби. Вона мріє підняти народ, розбудити стихію, кинути іскри Прометея в збайдужілі серця людей. Фізично квола жінка, вона не лякалася тьми і лихомиття, уже з перших кроків свого творчого шляху заявивши:Я вийду сама проти бурі
І стану – поміряєм силу!Саме цим пафосом пройнята її збірка «На крилах пісень» (1883р.) і відомий цикл «Сльози - перли». Це не безсилі сльози над долею народу, вони викрешують з душі іскри помсти, стають пекучим вогнем, перетворюють жаль і тугу на прагнення боротьби за волю. Тому така категорична поетеса у своєму висновку: «Або погибель, або перемога – ці дві дороги перед нами стане». Особистий біль і скорбота ліричного героя поезії Лесі Українки переплітаються з народним горем. Але їй не закинеш «замилування» стражданнями народу («Товарищі на спомин»), оскільки вона справедливо докоряє за пасивність. Люди почуваються чужинцями на своїй землі, здатними лише поклонами спиняти панський гнів. Забуто славну історію, «за ворогів іде в огонь і в воду» народ. На думку автора, рабство свідоме – це рабство найганебніше. Але поетеса вірить, що повстане народ, змете ворожі сили, бо «вогонь Титана ще не згас».Уже в цих поезіях помічаємо одну з характерних особливостей творчості Л.У. – використання усіх здобутків попередньої літ., системи образів, які творчо переосмислюються і втілюють нові ідеї. Вона усвідомлює, що шлях митця у цьому вирі суспільних подій буде нелегким. В її уяві вимальовується алегоричний образ крутої крем’яної гори, на яку треба піднімати важкий камінь («Contra spem spero»). Символічні образи, що характеризують старе суспільство («Сумний переліг», «Невидна ніч»), надають твору сумного настрою. Однак авторка вірить у можливості слів - «барвистих квіток», які «зійдуть, і настане весела весна». Рефреном цього вірша і всієї творчості Лесі Українки стали рядки:Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надій таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!Ця тема продовжується поетесою у вірші «Слово, чому ти не твердая криця». Твір побудований на персоніфікації: до свого слова авторка звертається як до живої істоти, порівнюючи його з гострим мечем та іскристою зброєю. Система вдало дібраних епітетів допомагає створити образ, який став символом не лише поезії Лесіної поезії. Поетеса вважає, що її слово може бути «мечем на катів» не лише в її руках. І коли не залишиться сил у неї, нові месники підіймуть зброю і кинуться одважно до бою:«Зброя моя, послужи воякам краще, ніж служиш ти хворим рукам!»Леся Українка розуміє, що боротьба буде нелегкою, будуть поразки і страшні жертви, але це не лякає її. Віра у волелюбний дух народу і його прекрасне майбутнє звучить у поезії «Fiat nox!». Хаос і пітьма панують у світі, ніхто з богів не хоче дати людям світло. Поетеса знову використовує символічний образ легендарного Прометея. Вона звертається до нащадків героя, які намагалися здобути іскру длискучу. Тепер вони поховані в землянках, звідки не чути «брязкоту кайданів», непокірних слів і стогону. Іскра розпалається на сотні, тисячі, їх ховають у попелі, де вони тліють, не даючи світла і тепла. Такий метафоричний прийом дозволив авторці змалювати страшне зубожіння людей. Однак Л.У. висловлює надію, що залізна музика кайданів прозвучить гімном звільненого народу. А без волі – краще смерть.Як заклик і гасло нових часів, прозвучала поезія «Досвітні огні». Символічний образ, що дав їй назву, став одним із наскрізних у творчості Л.У. За силою художньої досконалості його можна порівняти з «Каменярями» І.Франка. Вірш будується на контрасті між темнотою і світлом, між ніччю і вогнем. Алегоричні образи лихих привидів та сили з чорними широкими крилами створюють похмурий лейтмотив, але із захватом поетеса зустрічае ранок, переможні й урочі досвітні огні. Їхнє світло прорізало темряву ночі як віра у кращий завтрашній день.
Відповідь:
Антон Павлович Чехов - настоящий гений названий. Своими названиями он отражает истинную суть своих произведений. Например, в "Маленькой трилогии" название первого рассказа уже значимо и дает понять, о чем будут два других. В этих произведениях происходит противостояние человека и случая. И если в первом рассказе трилогии тема "случая" раскрывается буквально, то в двух других она завуалирована, и ее не всегда можно разглядеть.
Учитывая, что "футляр" - главная тема всех трех произведений, можно ли вообще предположить, что кто-то из главных героев счастлив? Потому что я считаю, что человек в футляре - это несчастный человек, потому что этот самый футляр загоняет тебя в рамки и накрывает своей обыденностью. Попробую разобраться в этом вопросе. В рассказе "Человек в футляре" Беликову достаточно было поместить себя в футляр (что он и сделал в итоге), чтобы полностью отгородиться от мира. Это человек, которого поглотила обыденность и банальность. Я не думаю, что он был счастлив или несчастлив, потому что он просто существовал, а не жил, и даже не осознавал этого. Даже когда счастье было совсем рядом, когда любовь могла ему выйти из своего футляра, он не мог противостоять своей "футлярной" природе. Поэтому можно сказать, что Беликов стал счастливым только тогда, когда лег в гроб. В рассказе "Крыжовник" футлярная природа главного героя, Чимши-Гималайского, выражается в его никчемном сне. Этот человек, в силу своей ограниченности, мечтал иметь собственный дом, во дворе которого рос бы крыжовник, и всю свою жизнь он посвятил достижению этой мечты. В конце концов, он смог достичь ее, но его ожидания не оправдались. Он получил то, что хотел, но совсем не так, как представлял себе всю жизнь. Стал ли он счастлив от того, что его мечта сбылась? Нет, не стал. Он только притворялся счастливым человеком. И я думаю, что главным доказательством этого является то, что он ел свой кислый крыжовник и восхищался им, восклицая, что он очень вкусный. На самом деле Чимши-Гималайский был глубоко несчастен, но он не мог в этом признаться.
Пояснення: