Роман джонатана свіфта подорожі гуллівера складається з чотирьох частин, в кожній описується одна з чотирьох подорожей головного героя. головним героєм романа є лемвдель гуллівер, хірург, а після - і капітан декількох кораблів. перша частина романа описує відвідини гуллівером ліліпутії. само назва країни говорить читачеві про те, як її мешканці. на початку жителі ліліпути зустрічають гуллівера цілком привітно. йому ім’я людина гори, житло, забезпечують живленням - що особливо важко - адже йогораціон рівний раціону сімсот двадцяти восьми ліліпутів. з гуллівером привітно розмовляє сам імператор, надає йому безліч почестей. одного разу гулліверу дарують навіть титул нардака, найвищий титул в державі. це відбувається після того, як гуллівер пішки притягає через протоку весь флот ворожої держави влефуську. поступово гуллівер все докладніше знайомиться з життям ліліпутії і дізнається, що в цій країні існують дві партії - тремексени і слемексени, кожна з них відрізняється тим, що одні є прихильниками низьких каблуків, а інші - прихильники високих. на цьому грунті між ними виникають жорстокі спори. ще банальніша-причина війни між ліліпутієй і блефуську: вона полягає в питанні про тому^ з якого боку розбивати яйця - з гострого або тупого кінця.у результаті гуллівер збігає з ліліпутії на блефуську, звідки на спеціально збудованому ним човні відпливає, і зустрічає купецьке судно. він повертається до ії і привозить з собою мініатюрних овечок, які незабаром розповсюджуються повсюдно. друга частина романа оповідає читачеві про те, як головний герой проводить час на бробдінгнеге - острові велетнів. тепер його сприймають, як карлика. він зазнає безліч пригод, поки не опиняється біля королівського двору. гуллівер стає улюбленим співбесідником самого короля. у одній з бесід він розповідає, що історія ії - ні що інше, як купа змов, смути, вбивств, революцій і висилок. тим часом гулліві’р відчуває себе в цій країні все більш принизливо: положення ліліпута в країні велетнів йому неприємне. він виїжджає геть, але удома, в ії, довгий час все навколо йому здається дуже маленьким. у частині третьою гуллівер потрапляє спочатку на острів лапуту, що літає. далі з цього острова він спускається на континент і потрапляє в місто лагадо. тут його приголомшують поєднання безмежного розорення і якихось оазисів процвітання. ці оазиси - все, що залишилося від минулого, нормального життя, до того, як з’явилися прожектори. прожектори - це люди, що побували на острові лапуту і вирішили, що і на землі так само слід перестворювати всю науку, мистецтво, закони, мови. стомившись від цих чудес, гуллівер має намір відплисти на батьківщину, але по дорозі додому виявляється спочатку на острові глаббдобдріб, а потім в королівстві лаггнегг. у четвертій, завершальній частині роману, автор оповідає про те, як гуллівер опинився в країні гуїнгнмів. гуїнгнми - це коні, але саме в них герой знаходить цілком людські риси: доброту, порядність, чесність. у служінні у гуїнгнмів знаходяться злобні і мерзенні істоти - йеху. йеху зовні дуже схожі на людину, але по характеру і поведінці є породженням мерзоти. проте чудово прожити свої дні головний герой тут не може. доброчесні і виховані гуингнмн виганяють його до йеху - тільки за те, що зовні він схожий на них. гуллівер повертається до ії, щоб більше вже не здійснювати подорожей ніколи. так завершується роман джонатане свіфта подорожі гуллівера.
Вмае 1820 г. пушкин был выслан из столицы и отправлен в фактическую ссылку на юг (официально – переведен на новое место службы).южный период отчетливо разделялся на два временных отрезка – до и после кризиса 1823 г. период южной ссылки справедливо считается периодом почти полного господства романтизма. на юге пушкин знакомится с поэзией байрона, и это усиливает волновавшие его романтические настроения. южный период творчества связан с воплощением романтического характера байроновского типа («современного человека», представленного чайльд-гарольдом) в его интерпретации – вольнолюбивого мечтателя и разочарованного индивидуалиста. пушкин овладевает романтической темой, романтической проблематикой и романтическим стилем. он окончательно сводит воедино стили двух течений романтизма – психологического и гражданского, или социального[85]. и, что существенно, этот синтез предстал в больших лироэпических жанрах. именно в романтической лирике и в романтических поэмах пушкин преодолевает жанровое мышление.итак, влияние байрона и чтение его поэм определили устремленность к романтизму и творческое содержание южного периода. и все-таки связывать южный период только с воздействием байрона было бы опрометчиво. для понимания творческого развития пушкина в суждение о будто бы полном господстве романтизма в южный период нужно внести существенные коррективы. на юге пушкин испытал не только влияние байрона, но пережил глубокий интерес к французскому поэту-классику андре шенье, со стихотворениями которого, только что вышедшими (1819), он познакомился перед отъездом на юг. том стихотворений андре шенье стал любимым чтением пушкина в южный период. шенье с его пластикой, сдержанностью, гармонией явился для пушкина прямым и оберегающим противовесом байроновской безудержной и часто алогичной эмоциональности. к этому нужно добавить, что в пушкине не угасли ни наследие парни и просвещенного xviii в., ни вольтеровский скептицизм: именно на юге, следуя этим традициям, он написал шутливую, сладострастную и богохульную, но вовсе не антирелигиозную поэму «гавриилиада» (1821).
