Родина: батько — провінційний урядовець невисокого рангу.
Заняття: посадовець при дворі, китайський поет епохи Тан.
Основні твори: «Три правителі»,
«Три розлуки», «Вірші в 500 слів про те, що було у мене на душі, коли я зі столиці прямував у Фінсяиь», усього приблизно 1500 віршів.
Ду Фу — онук поета Ду Шень-яня. Ду Фу походив із давнього занепалого роду. Поет з’явився на світ у сім’ї незаможного чиновника. Замолоду мандрував, виношував мрію про великий будинок, у якому б знайшли притулок усі бідняки. Ду Фу не вдалося збудувати ані такого великого будинку, ані домівки для своєї родини. Проте він звів храм власної поезії.
Майбутній поет рано втратив батьків, його виховала тітонька Пей. Вона оточила хлопця турботою і любов’ю, дбаючи про нього, як про рідного сина. Свій перший вірш написав у 7 років,
1 його високо оцінили знавці поезії. Намагався скласти державні іспити, щоб, за сімейною традицією, дістати посаду державного службовця, проте службовцем не став. У 20-35 років багато подорожував Китаєм. 741 року прибув до столиці імперії Чан’ань. Там мешкав майже 10 років, мав при дворі незначну посаду. Під час бунту Апь Лушаня втік зі столиці разом із почтом імператора, а його родина залишилась у Чап’ані; поет довго не мав від них жодної звістки. Був ув’язнений бунтівниками та пробув у полоні
2 роки. Після придушення бунту Ду Фу було наближено до імператора, і 757 року він став радником молодого імператора Суцзу-иа і навіть отримав привілей критикувати сина Піднебесної. Але щойно Ду Фу скористався цим привілеєм, його було ув’язнено. Комісія, яка розслідувала цю справу, визнала його винним лише в тому, що вій справді вважав, що може критикувати імператора. Зрештою його було виправдано, і імператор навіть пробачив поетову зухвалість та залишив коло себе на тій самій посаді. Проте 759 року Ду Фу облишив службу та оселився зі своєю родиною на півдні, у нижній течії Яицзи. Значну' роль у його житті зіграли дружба та співпраця з Лі Бо.
Рассказ, большая часть которого посвящена изображению блистательного бала, не случайно называется «После бала». Чудовищное событие, сыгравшее решающую роль в судьбе Ивана Васильевича, произошло именно после него.
Но для того чтобы полнее воплотить свою идею, Толстой построил рассказ как последовательное и контрастное изображение сцен мазурки и экзекуции со множеством противопоставляющих деталей.
Без эпизода истязания солдата картина бала, с его грациозностью, красивыми и нарядными женщинами, восторженными чувствами и нежными бело-розовыми красками, потеряла бы всякий смысл. И сцена экзекуции не показалась бы студенту такой страшной, если бы ей не предшествовал бал.
Чем более праздничным и блистательным представлял себе окружающий мир молодой человек вначале, тем неожиданнее, трагичнее оказалось его прозрение, показавшее мир с совершенно другой, жестокой и крайне неприглядной, стороны.
Во время бала молодой человек испытывал к полковнику, отцу Вареньки, особое «восторженно-нежное чувство». Он видел перед собой очень красивого, статного, высокого и свежего старика с румяным лицом и той же ласковой радостной улыбкой, как и у дочери.
Когда же отец пригласил Вареньку на танец, все вокруг смотрели на них с восторженным умилением. Танцуя, полковник «бойко топнул одной ногой», «фигура его то тихо и плавно, то шумно и бурно… задвигалась вокруг залы»; «он ловко два круга»; «нежно, мило обхватил дочь руками…». А сам рассказчик, «обнимая весь мир своей любовью», боялся только одного: «чтобы что-нибудь не испортило» этого счастья.
И конечно, он и предположить не мог, что это «что-нибудь» окажется настолько страшным. Утром на площади он увидел отца любимой девушки в совершенно ином обличье: полковник шел… подрагивающей походкой»; «втягивал в себя воздух, раздувая щеки, и медленно выпускал его через оттопыренную губу »; «сильной рукой в замшевой перчатке бил по лицу испуганного малорослого слабосильного солдата за то, что он недостаточно сильно опустил свою палку» на спину беглого татарина.
Объяснение:
Выбери только то что надо
Ім’я: Ду Фу. Друге ім’я — Цзимей, «священномудрий», «шишен» («свя-щенномудрий піїт»).
Роки життя: 712-770 рр.
Місце народження: Хенань.
Родина: батько — провінційний урядовець невисокого рангу.
Заняття: посадовець при дворі, китайський поет епохи Тан.
Основні твори: «Три правителі»,
«Три розлуки», «Вірші в 500 слів про те, що було у мене на душі, коли я зі столиці прямував у Фінсяиь», усього приблизно 1500 віршів.
Ду Фу — онук поета Ду Шень-яня. Ду Фу походив із давнього занепалого роду. Поет з’явився на світ у сім’ї незаможного чиновника. Замолоду мандрував, виношував мрію про великий будинок, у якому б знайшли притулок усі бідняки. Ду Фу не вдалося збудувати ані такого великого будинку, ані домівки для своєї родини. Проте він звів храм власної поезії.
Майбутній поет рано втратив батьків, його виховала тітонька Пей. Вона оточила хлопця турботою і любов’ю, дбаючи про нього, як про рідного сина. Свій перший вірш написав у 7 років,
1 його високо оцінили знавці поезії. Намагався скласти державні іспити, щоб, за сімейною традицією, дістати посаду державного службовця, проте службовцем не став. У 20-35 років багато подорожував Китаєм. 741 року прибув до столиці імперії Чан’ань. Там мешкав майже 10 років, мав при дворі незначну посаду. Під час бунту Апь Лушаня втік зі столиці разом із почтом імператора, а його родина залишилась у Чап’ані; поет довго не мав від них жодної звістки. Був ув’язнений бунтівниками та пробув у полоні
2 роки. Після придушення бунту Ду Фу було наближено до імператора, і 757 року він став радником молодого імператора Суцзу-иа і навіть отримав привілей критикувати сина Піднебесної. Але щойно Ду Фу скористався цим привілеєм, його було ув’язнено. Комісія, яка розслідувала цю справу, визнала його винним лише в тому, що вій справді вважав, що може критикувати імператора. Зрештою його було виправдано, і імператор навіть пробачив поетову зухвалість та залишив коло себе на тій самій посаді. Проте 759 року Ду Фу облишив службу та оселився зі своєю родиною на півдні, у нижній течії Яицзи. Значну' роль у його житті зіграли дружба та співпраця з Лі Бо.
Рассказ, большая часть которого посвящена изображению блистательного бала, не случайно называется «После бала». Чудовищное событие, сыгравшее решающую роль в судьбе Ивана Васильевича, произошло именно после него.
Но для того чтобы полнее воплотить свою идею, Толстой построил рассказ как последовательное и контрастное изображение сцен мазурки и экзекуции со множеством противопоставляющих деталей.
Без эпизода истязания солдата картина бала, с его грациозностью, красивыми и нарядными женщинами, восторженными чувствами и нежными бело-розовыми красками, потеряла бы всякий смысл. И сцена экзекуции не показалась бы студенту такой страшной, если бы ей не предшествовал бал.
Чем более праздничным и блистательным представлял себе окружающий мир молодой человек вначале, тем неожиданнее, трагичнее оказалось его прозрение, показавшее мир с совершенно другой, жестокой и крайне неприглядной, стороны.
Во время бала молодой человек испытывал к полковнику, отцу Вареньки, особое «восторженно-нежное чувство». Он видел перед собой очень красивого, статного, высокого и свежего старика с румяным лицом и той же ласковой радостной улыбкой, как и у дочери.
Когда же отец пригласил Вареньку на танец, все вокруг смотрели на них с восторженным умилением. Танцуя, полковник «бойко топнул одной ногой», «фигура его то тихо и плавно, то шумно и бурно… задвигалась вокруг залы»; «он ловко два круга»; «нежно, мило обхватил дочь руками…». А сам рассказчик, «обнимая весь мир своей любовью», боялся только одного: «чтобы что-нибудь не испортило» этого счастья.
И конечно, он и предположить не мог, что это «что-нибудь» окажется настолько страшным. Утром на площади он увидел отца любимой девушки в совершенно ином обличье: полковник шел… подрагивающей походкой»; «втягивал в себя воздух, раздувая щеки, и медленно выпускал его через оттопыренную губу »; «сильной рукой в замшевой перчатке бил по лицу испуганного малорослого слабосильного солдата за то, что он недостаточно сильно опустил свою палку» на спину беглого татарина.