Сміхом крізь сльози звучать окремі місця твору. У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького). Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.
Война-это страшное время. Сейчас мы не можем говорить о ней, так как не знаем через что наши деды и прадеты, но остаётся только память о этом трагическом минулом. Это память-книги. Книги написаны сорок, пятьдесят, лет назад… Все их авторы войну рядовыми или офицерами и были тогда очень молодыми людьми. Эти книги — не для детей.Их надо читать когда человек и хочет стать взрослым. Читатели вынуждены пережить войну заново. И этими отвжными и талантливыми писателями были: Балтер Б.И. До свидания, мальчики!, Воробьёв К.Д. Убиты под Москвой, Бакланов Г.Я. Пядь земли, Казакевич Э.Г. Звезда, Богомолов В.О. Иван; Зося,Носов Е.И. Красное вино победы,Астафьев В.П. Где-то гремит война.
всем героям, которые подарили нам эту замечательную жизнь! Мы их никогда не забудем!
У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького).
Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.
Война-это страшное время. Сейчас мы не можем говорить о ней, так как не знаем через что наши деды и прадеты, но остаётся только память о этом трагическом минулом. Это память-книги. Книги написаны сорок, пятьдесят, лет назад…
Все их авторы войну рядовыми или офицерами и были тогда очень молодыми людьми.
Эти книги — не для детей.Их надо читать когда человек и хочет стать взрослым. Читатели вынуждены пережить войну заново. И этими отвжными и талантливыми писателями были: Балтер Б.И. До свидания, мальчики!, Воробьёв К.Д. Убиты под Москвой, Бакланов Г.Я. Пядь земли, Казакевич Э.Г. Звезда, Богомолов В.О. Иван; Зося,Носов Е.И. Красное вино победы,Астафьев В.П. Где-то гремит война.
всем героям, которые подарили нам эту замечательную жизнь! Мы их никогда не забудем!