• Почему король предложил портному «поступить в службе у короля. ответы на вопросы.
о
королевское войско на службу»?
• Какое задание дал король портному и почему?
• Как портной одержал победу над двумя великанами
• В чём состояло второе задание короля?
• Каким было третье задание?
• Каков финал сказки?
1937 год.. . Москвич Пименов пишет программный холст, в котором раскрывает перед зрителем новый пейзаж столицы, - «Новая Москва».. . Летний день, Жара. В сизом мареве тают новые дома Охотного ряда.. . Сегодня, когда двадцатиэтажных махин в Москве десятки, эти первые стройки тех лет кажутся, может быть, небольшими. Но в те далекие дни реконструкция Охотного ряда была символом московской нови. Навеки сгинули лабазы и лавки и уступили место белым зданиям, вызывавшим чувство гордости у тогдашних москвичей.
«Новая Москва».. . Широко открытое окно в жизнь.. . Легко бежит машина по асфальту площади Свердлова. Пестрый калейдоскоп людской толпы, верениц машин разворачивается перед глазами водителя - молодой женщины с короткой прической (как видите, моды через треть века вернулись на круги своя) , в легком летнем платье. Во всем полотне Пименова разлито чувство увлеченности жизнью. Оно в цветах гвоздики, пунцовой и белой, прикрепленных к раме ветрового стекла. В блеске асфальта и в трепете алых флажков на Колонном зале Дома Союзов. В бликах солнца, играющих на полированных кузовах автомобилей, и в пестрой мозаике толпы пешеходов.. . Тайна очарования пименовского полотна - в движении, которое пронизывает каждый мазок в картине.
Я живу у Харкові. У мальовничих гаях поблизу міста, біля річок і ставків у середині травня можна почути спів соловейка. Я не раз бував з батьками о цій порі за містом. Ми слухали спів солов'я, але я жодного разу не бачив цю пташку, скільки не придивлявся до зелених хащів. Соловейко наче кепкував з мене: і не відлітав далі, і залишався невидимим. Я ж так старався його розгледіти. Мені було цікаво, яке воно, те загадкове створіння, здатне так гарно, так натхненно співати. У Костянтини Малицької в художньому описі я знайшла відповіді на мої роздуми про загадкову сіру пташку весни. Авторка опису розповіла про солов'я так, ніби вона розповідала про людину. Читати її твір цікаво й корисно.
Прилітають солов'ї з вирію тихо і непомітно. Вони не галасують про свій приліт як дикі гуси чи журавлі. їх не чути й не видно до того часу, коли тихого травневого надвечір'я навколишній світ не наповниться солодким неперевершеним співом.
Солов'їна пісня — це не лише гімн весні, це гімн коханню. Адже співає соловей тоді, коли його подруга висиджує у гніздечку солов'ят. Багато цікавого розповіла авторка опису про характер солов'я, про його звички. Виявляється, співають солов'ї і в клітці. Але пісня в неволі зовсім інша: "Ся піснь — піснь неволі, сумна, уривиста, наче та думка в'язня, що, відбившись об мури таємниці, назад глухим гомоном повертає в грудь невільника. Лиш піснь на свободі справжньою є піснею!"
Я люблю весну, люблю наші родинні поїздки за місто. Я люблю милуватися сосновими лісами і березовими гаями, люблю дивитися на дзеркальну гладь ставків і озер. Люблю слухати солов'їний спів. Мені досі не пощастило побачити дзвінкоголосого птаха весни. Можливо; я його колись і побачу, але твердо знаю, що ніколи в житті не триматиму солов'я у клітці. Нехай собі співає на волі, подалі від гамірливих вулиць міста.