образ тетяни ларіної за романом олександра пушкіна "євгеній онєгін"
є такі твори в художній літературі, в яких зустріч з героєм осяє душу і сповнить її радістю й тривогою. таке відчуття дарує нам образ тетяни ларіної з роману о. с. пушкіна "євгеній онєгін". вона, як шекспірівська джульетта, стала символом жіночності, безмежної любові й порядності.
якщо подивитися на історію кохання героїні пушкіна очима неупередженого читача, то вона може здатися сентиментально-простою: неподілена любов дівчини, а потім — запізніле прозріння та каяття юнака. та за цією фабулою ми відчуваємо возвеличення у вірші незвичайної особистості (я б сказала — іскри серед попелу). у звичайному селі серед обмежених поміщиків і пригноблених ними бідняків, серед банальних сільських панночок виріс характер яскравий, сильний, здатний на щастя неподіленого кохання: "були чужі їй пустотливі розваги", "вона любила на і стрічати сонце в тишині", "їй романи ще з юних літ".
поет неначе готує нас до чогось незвичайного, адже недарма він змальовує образ дівчини у контрасті до інших. змальовує так, що ми розуміємо: пушкін гаряче любить свою тетяну, співчуває їй, але не може відвернути біди. і раптом ти теж починаєш хвилюватися, розуміючи, наскільки прекрасна й беззахисна дівчина у своєму світі!
— онєгін? чому не хтось інший, адже тетяна росла в і рівних поміщицьких родин? відповідь проста: адже онєгін — теж незвичайна особистість, яка виділяється на тлі інших. тетяна підсвідомо розуміє це, тягнеться до нього, розкриваючи і починається моральний двобій незвичайних сердець: люблячого й холоднокровного. саме любов возвеличує одне і кидає у прірву інше.тетяна піднялася над забобонами, перша освідчилася в коханні, подавши разом зі своїм листом серце на довірливо простягнутій долоні. та євгеній зневажливо-гордо відводить цю долоню і неначе з розмаху б'є дівчину: "учіться володіть собою". але тетяна із понівеченими надіями все одно залишається на п'єдесталі свого кохання. а от онєгін морально падає, і падіння це ускладнюється вбивством ленського. двобій двох сердець закінчується перемогою тетяни.
і це доводять наступні події, у яких змальовується раптова зустріч онєгіна з тетяною у будинку її чоловіка. перед нами — та ж сама тетяна: "зберігся в неї рівний тон, смаку хорошого закон". а ми, неначе німі свідки, розуміємо: це — жінка, що встояла після тяжкого удару долі, приниження, зневіри, поховання дівочої надії.
чи це тільки здається, що кохання поховане назавжди? звісно, воно живе; і пушкін це підтверджує:
хто б слід її на самотині
в цю бистру мить не розгадав!
хто б тані бідної в княгині,
смутної тані не впізнав!
але вороття немає так в образі тетяни ми відкриваємо ще одну рису — вірність родинному обов'язку над вірністю почуттям, збереження власної гідності. численні покоління читачок знаходять в героїні риси для наслідування, намагаються бути на неї схожі, вчаться на її вчинках.
я, звісно, погоджуюся з думкою літературознавців, що головним героєм твору є онєгін. але особисто для мене такою стала "печальна, дика, мовчазлива, неначе сарна, полохлива" тетяна ларіна, тому що сам роман я сприймаю як оду коханню, яке не можна зломити ніякими силами людей і обставин. і тільки "душі прекрасні поривання" тетяни в змозі не дати загинути святому людському почуттю. почуттю, що втілює саме життя.
1) характеристика митрофана 2) его отношения с родителями 3) его отношения с учителями и учёбой 4) итог митрофанушка, или же митрофан терентьевич простаков - 15-летний молодой человек, недоросль. он дворянин, отпрыск помещиков гражданина простакова и его , госпожи простаковой. не обращая внимания на собственные 15 лет митрофан уже давным-давно желает повенчаться. имя митрофан с греческого значит – дитя собственной мамы. тип митрофанушки и само понятие «недоросль» стало нарицательным. в данный момент например беседуют о несведущих и бессмысленных людях. 1-ые впечатлении, собственно что вызывает митрофан – улыбка. наш ключевой герой – маменькин сын, который ведет себя так, как ему заблагорассудится. впрочем безраздельная матушки сделала его не лишь только в эгоиста, но и в опытного манипулятора. его мама – простакова – необразованная, безжалостная, деспотичная , для которой ключевыми ценностями считаются вещественные блага и администрация. собственные взоры на вселенная она переняла у опекунов – адептов давнего дворянства, этих же необразованных и несведущих помещиков как она сама. не обращая внимания на безбрежную мамы, митрофанушка в конце концов и с мамой обращается дерзко: " отвяжись, матушка, как ". к основателю он относится без должного уважения. это довольно ярко показано в сцене, где маменькин сын сожалеет родительницу по причине такого, собственно что та " утомилась, колотя батюшку". митрофан еще оскорбляет и "лается" на собственных учителей: " доску, гарнизонна крыса! задавай, собственно что ". простаков уже 4 года обучается различным наукам, но учеба не выделяет итогов. германец вральман учит митрофана французскому языку и иным наукам. естественно, германец вральман не имеет возможность обучить митрофана французскому, которого сам не понимает. наставник цыфиркин преподает митрофану 2 года, но недоросль чуть умеет считать до 3-х. учеба митрофана не едет вперед. уже некоторое количество лет он топчется на пространстве. митрофан осознает, собственно что он глуповат, но это его абсолютно не печалит: " и сам, матушка, до умниц-то не доброволец. личный брат завсегда чем какого-либо " . состав учителей такой, собственно что не имел возможность надоумить ему почтения ни к науке, ни к ее адептам. грустные жрецы науки, призванные одержать победу классическое невежество и природную леность митрофанушки.
ответ:
образ тетяни ларіної за романом олександра пушкіна "євгеній онєгін"
є такі твори в художній літературі, в яких зустріч з героєм осяє душу і сповнить її радістю й тривогою. таке відчуття дарує нам образ тетяни ларіної з роману о. с. пушкіна "євгеній онєгін". вона, як шекспірівська джульетта, стала символом жіночності, безмежної любові й порядності.
якщо подивитися на історію кохання героїні пушкіна очима неупередженого читача, то вона може здатися сентиментально-простою: неподілена любов дівчини, а потім — запізніле прозріння та каяття юнака. та за цією фабулою ми відчуваємо возвеличення у вірші незвичайної особистості (я б сказала — іскри серед попелу). у звичайному селі серед обмежених поміщиків і пригноблених ними бідняків, серед банальних сільських панночок виріс характер яскравий, сильний, здатний на щастя неподіленого кохання: "були чужі їй пустотливі розваги", "вона любила на і стрічати сонце в тишині", "їй романи ще з юних літ".
поет неначе готує нас до чогось незвичайного, адже недарма він змальовує образ дівчини у контрасті до інших. змальовує так, що ми розуміємо: пушкін гаряче любить свою тетяну, співчуває їй, але не може відвернути біди. і раптом ти теж починаєш хвилюватися, розуміючи, наскільки прекрасна й беззахисна дівчина у своєму світі!
— онєгін? чому не хтось інший, адже тетяна росла в і рівних поміщицьких родин? відповідь проста: адже онєгін — теж незвичайна особистість, яка виділяється на тлі інших. тетяна підсвідомо розуміє це, тягнеться до нього, розкриваючи і починається моральний двобій незвичайних сердець: люблячого й холоднокровного. саме любов возвеличує одне і кидає у прірву інше.тетяна піднялася над забобонами, перша освідчилася в коханні, подавши разом зі своїм листом серце на довірливо простягнутій долоні. та євгеній зневажливо-гордо відводить цю долоню і неначе з розмаху б'є дівчину: "учіться володіть собою". але тетяна із понівеченими надіями все одно залишається на п'єдесталі свого кохання. а от онєгін морально падає, і падіння це ускладнюється вбивством ленського. двобій двох сердець закінчується перемогою тетяни.
і це доводять наступні події, у яких змальовується раптова зустріч онєгіна з тетяною у будинку її чоловіка. перед нами — та ж сама тетяна: "зберігся в неї рівний тон, смаку хорошого закон". а ми, неначе німі свідки, розуміємо: це — жінка, що встояла після тяжкого удару долі, приниження, зневіри, поховання дівочої надії.
чи це тільки здається, що кохання поховане назавжди? звісно, воно живе; і пушкін це підтверджує:
хто б слід її на самотині
в цю бистру мить не розгадав!
хто б тані бідної в княгині,
смутної тані не впізнав!
але вороття немає так в образі тетяни ми відкриваємо ще одну рису — вірність родинному обов'язку над вірністю почуттям, збереження власної гідності. численні покоління читачок знаходять в героїні риси для наслідування, намагаються бути на неї схожі, вчаться на її вчинках.
я, звісно, погоджуюся з думкою літературознавців, що головним героєм твору є онєгін. але особисто для мене такою стала "печальна, дика, мовчазлива, неначе сарна, полохлива" тетяна ларіна, тому що сам роман я сприймаю як оду коханню, яке не можна зломити ніякими силами людей і обставин. і тільки "душі прекрасні поривання" тетяни в змозі не дати загинути святому людському почуттю. почуттю, що втілює саме життя.
ответ:
1) характеристика митрофана 2) его отношения с родителями 3) его отношения с учителями и учёбой 4) итог митрофанушка, или же митрофан терентьевич простаков - 15-летний молодой человек, недоросль. он дворянин, отпрыск помещиков гражданина простакова и его , госпожи простаковой. не обращая внимания на собственные 15 лет митрофан уже давным-давно желает повенчаться. имя митрофан с греческого значит – дитя собственной мамы. тип митрофанушки и само понятие «недоросль» стало нарицательным. в данный момент например беседуют о несведущих и бессмысленных людях. 1-ые впечатлении, собственно что вызывает митрофан – улыбка. наш ключевой герой – маменькин сын, который ведет себя так, как ему заблагорассудится. впрочем безраздельная матушки сделала его не лишь только в эгоиста, но и в опытного манипулятора. его мама – простакова – необразованная, безжалостная, деспотичная , для которой ключевыми ценностями считаются вещественные блага и администрация. собственные взоры на вселенная она переняла у опекунов – адептов давнего дворянства, этих же необразованных и несведущих помещиков как она сама. не обращая внимания на безбрежную мамы, митрофанушка в конце концов и с мамой обращается дерзко: " отвяжись, матушка, как ". к основателю он относится без должного уважения. это довольно ярко показано в сцене, где маменькин сын сожалеет родительницу по причине такого, собственно что та " утомилась, колотя батюшку". митрофан еще оскорбляет и "лается" на собственных учителей: " доску, гарнизонна крыса! задавай, собственно что ". простаков уже 4 года обучается различным наукам, но учеба не выделяет итогов. германец вральман учит митрофана французскому языку и иным наукам. естественно, германец вральман не имеет возможность обучить митрофана французскому, которого сам не понимает. наставник цыфиркин преподает митрофану 2 года, но недоросль чуть умеет считать до 3-х. учеба митрофана не едет вперед. уже некоторое количество лет он топчется на пространстве. митрофан осознает, собственно что он глуповат, но это его абсолютно не печалит: " и сам, матушка, до умниц-то не доброволец. личный брат завсегда чем какого-либо " . состав учителей такой, собственно что не имел возможность надоумить ему почтения ни к науке, ни к ее адептам. грустные жрецы науки, призванные одержать победу классическое невежество и природную леность митрофанушки.
источник: