Собака — это даже громко сказано, это «белый борзой щенок с острой мордой и желтые пятном на спине. В слезящихся глазах его выражение тоски и ужаса» . Щенок сам испуган шумом и большим количеством народа.
Чья собака — неизвестно. Очумелов ругается, что собак так распустили, грозится оштрафовать хозяина собаки: «Как оштрафуют его, мерзавца, так он узнает у меня, что значит собака и прочий бродячий скот! Я ему покажу кузькину мать! » Очумелов собирается истребить собаку, думает, что она бешеная. Он вообще не стесняется в выражениях, ведет себя по-хамски.
Но как только высказывается предположение, что это собака генерала Жигалова, надзирателя сразу бросает в жар («Ужас, как жарко!») , и он сразу становится на защиту собаки: «… как она могла тебя укусить?. .Нешто она достанет до пальца? Она маленькая, а ты ведь вон какой здоровила! » Виноватым сразу оказывается Хрюкин: «Ты, должно быть, расковырял палец гвоздиком… Знаю вас, чертей! » Выясняется, что действительно виноват сам потерпевший: он ткнул собаке в морду зажженной сигаретой — и собака укусила мучителя. Хрюкин пытается защищаться, но опять высказывается предположение, что это не генеральская, а все-таки бродячая собака. И Очумелов, как хамелеон, меняет свой цвет, при к окружающей среде, в третий раз меняет свое мнение. Раз собака не генеральская — «нужно проучить!» , это не собака, а «черт знает что! » Надзиратель советует Хрюкину дела этого так не оставлять.
Городовой продолжает рассуждать: «А может быть, и генеральская… На морде у ней не написано… Намедни во дворе у него такую видел» . У Очумелова от страха мороз пошел по коже: «Надень-ка, брат Елдырин, на меня пальто… Что-то ветром подуло… Знобит... » И в угоду генералу ругает Хрюкина: «Нечего свой дурацкий палец выставлять! Сам виноват!.. » И собачка опять, «может быть, дорогая… Собака — нежная тварь... » И в очередной раз Очумелов меняет свое мнение и самоуправствует: после того как генеральский повар Прохор сказал, что «этаких у нас отродясь не бывало» , не дослушав Прохора до конца, надзиратель смело командует «Нечего тут долго разговаривать… Ежели сказал, что бродячая, стало быть, и бродячая… Истребить, вот и все! » И Очумелов трусит, когда выясняется, что собака «генералова брата» , «все лицо его заливается улыбкой умиления» : «Так это ихняя собачка? Очень рад… Собачонка ничего себе… Шустрая такая… Ну, чего дрожишь, цуцык этакий... »
Заблукавши на випаленій рівнині, що опинилася на шляху до їх нової гасієнди, сім'я Пойндекстерів знайомиться з Морісом Джеральдом, мустангером, що живе недалеко від військового форту Індж, але є уродженцем північної Ірландії. Моріс відразу ж справив враження на всіх членів сім'ї, але на кожного — своє. Гордий Вудлі поставився до свого рятівника з повагою, його син Генрі майже відразу полюбив його братньою любов'ю, сестра молодого плантатора Луїза відразу полюбила мустангера, навіть незважаючи на його скромний соціальний статус.
Племінник старого Пойндекстера, відставний капітан Кассій Колхаун в ту ж мить зненавидів нового героя, почасти через те, що хотів сам одружитися з Луїзою, а почасти через своє боягузтво і зарозумілість.
Незабаром після того, як Пойндекстери влаштувалися в Каса-дель-Корво, плантатор влаштовує великий прийом, присвячений вдалому переїзду і більш близького знайомству з елітою Техаса. На цьому прийомі присутній і Моріс Джеральд, який згодився доставити сім'ї плантатора два десятки диких коней. За ірландським звичаєм, він дарує рідкісну, плямисту лошицю, дочці плантатора, чим ще сильніше розпалює любов в її серці і ненависть в душі її кузена. Тепер той вже твердо вирішує прибрати молодого мустангера зі свого шляху. Побачивши що Луїза ще більше закохалась в Моріса Джеральда, він вирішує піти напитись в барі селища, який утворився біля форту Індж. В барі він зустрічає Моріса Мустангера(так місцеві називали Моріса Джеральда). Вирішивши не стримувати свої емоції він, п'яний, виголошує тост: «Хай живе Америка для американців, і хай згинуть усякі зайди, а надто ірландці!». Після виголошення тосту він нібито ненароком штовхає ірландця, той відповідає йому тим же. Виникла сварка швидко переросла в дуель. Колхаун явно недооцінив свого супротивника, чим і поплатився, залишившись живим лише завдяки великодушності Моріса. Таким чином, перемігши в цій сутичці, мустангер завоював повагу місцевих жителів і офіцерів форту, а також змусив відставного капітана панічно боятися його.
Собака — это даже громко сказано, это «белый борзой щенок с острой мордой и желтые пятном на спине. В слезящихся глазах его выражение тоски и ужаса» . Щенок сам испуган шумом и большим количеством народа.
Чья собака — неизвестно. Очумелов ругается, что собак так распустили, грозится оштрафовать хозяина собаки: «Как оштрафуют его, мерзавца, так он узнает у меня, что значит собака и прочий бродячий скот! Я ему покажу кузькину мать! » Очумелов собирается истребить собаку, думает, что она бешеная. Он вообще не стесняется в выражениях, ведет себя по-хамски.
Но как только высказывается предположение, что это собака генерала Жигалова, надзирателя сразу бросает в жар («Ужас, как жарко!») , и он сразу становится на защиту собаки: «… как она могла тебя укусить?. .Нешто она достанет до пальца? Она маленькая, а ты ведь вон какой здоровила! » Виноватым сразу оказывается Хрюкин: «Ты, должно быть, расковырял палец гвоздиком… Знаю вас, чертей! » Выясняется, что действительно виноват сам потерпевший: он ткнул собаке в морду зажженной сигаретой — и собака укусила мучителя. Хрюкин пытается защищаться, но опять высказывается предположение, что это не генеральская, а все-таки бродячая собака. И Очумелов, как хамелеон, меняет свой цвет, при к окружающей среде, в третий раз меняет свое мнение. Раз собака не генеральская — «нужно проучить!» , это не собака, а «черт знает что! » Надзиратель советует Хрюкину дела этого так не оставлять.
Городовой продолжает рассуждать: «А может быть, и генеральская… На морде у ней не написано… Намедни во дворе у него такую видел» . У Очумелова от страха мороз пошел по коже: «Надень-ка, брат Елдырин, на меня пальто… Что-то ветром подуло… Знобит... » И в угоду генералу ругает Хрюкина: «Нечего свой дурацкий палец выставлять! Сам виноват!.. » И собачка опять, «может быть, дорогая… Собака — нежная тварь... » И в очередной раз Очумелов меняет свое мнение и самоуправствует: после того как генеральский повар Прохор сказал, что «этаких у нас отродясь не бывало» , не дослушав Прохора до конца, надзиратель смело командует «Нечего тут долго разговаривать… Ежели сказал, что бродячая, стало быть, и бродячая… Истребить, вот и все! » И Очумелов трусит, когда выясняется, что собака «генералова брата» , «все лицо его заливается улыбкой умиления» : «Так это ихняя собачка? Очень рад… Собачонка ничего себе… Шустрая такая… Ну, чего дрожишь, цуцык этакий... »
Объяснение:
Заблукавши на випаленій рівнині, що опинилася на шляху до їх нової гасієнди, сім'я Пойндекстерів знайомиться з Морісом Джеральдом, мустангером, що живе недалеко від військового форту Індж, але є уродженцем північної Ірландії. Моріс відразу ж справив враження на всіх членів сім'ї, але на кожного — своє. Гордий Вудлі поставився до свого рятівника з повагою, його син Генрі майже відразу полюбив його братньою любов'ю, сестра молодого плантатора Луїза відразу полюбила мустангера, навіть незважаючи на його скромний соціальний статус.
Племінник старого Пойндекстера, відставний капітан Кассій Колхаун в ту ж мить зненавидів нового героя, почасти через те, що хотів сам одружитися з Луїзою, а почасти через своє боягузтво і зарозумілість.
Незабаром після того, як Пойндекстери влаштувалися в Каса-дель-Корво, плантатор влаштовує великий прийом, присвячений вдалому переїзду і більш близького знайомству з елітою Техаса. На цьому прийомі присутній і Моріс Джеральд, який згодився доставити сім'ї плантатора два десятки диких коней. За ірландським звичаєм, він дарує рідкісну, плямисту лошицю, дочці плантатора, чим ще сильніше розпалює любов в її серці і ненависть в душі її кузена. Тепер той вже твердо вирішує прибрати молодого мустангера зі свого шляху. Побачивши що Луїза ще більше закохалась в Моріса Джеральда, він вирішує піти напитись в барі селища, який утворився біля форту Індж. В барі він зустрічає Моріса Мустангера(так місцеві називали Моріса Джеральда). Вирішивши не стримувати свої емоції він, п'яний, виголошує тост: «Хай живе Америка для американців, і хай згинуть усякі зайди, а надто ірландці!». Після виголошення тосту він нібито ненароком штовхає ірландця, той відповідає йому тим же. Виникла сварка швидко переросла в дуель. Колхаун явно недооцінив свого супротивника, чим і поплатився, залишившись живим лише завдяки великодушності Моріса. Таким чином, перемігши в цій сутичці, мустангер завоював повагу місцевих жителів і офіцерів форту, а також змусив відставного капітана панічно боятися його.
Объяснение: