Основная проблема романа Лермонтова «Герой нашего времени» чётко определена автором в предисловии: он рисует «современного человека, каким он его понимает». Его герой – «портрет, составленный из пороков всего нашего поколения». Внутренний мир персонажа раскрывается в его непосредтвенном развитии, во всей последовательности происходящих в жизни героя событий. «История души человеческой раскрытия внутреннего мира героя. Произведение интересно в композиционном плане. Структура «Героя нашего времени» - тонкий художественный приём, который, наряду с системой образов героев, особенностями языка, подчинён раскрытию образа Григория Александровича Печорина – героя своего времени.. Роман составляют пять самостоятельных глав, объединённых фигурой Печорина, авторской идеей. Лермонтов не случайно нарушает хронологическую последовательность повествования. Подчёркнутая «разорванность» повествования и смена рассказчика (автор – Максим Максимыч - Печорин) постепенно открывают героя читателю, постепенно переходя от внешнего к внутреннему. По какой же причине автор завершает произведение новеллой «Фаталист»? Название определяет главную мысль заключительной части: речь пойдёт о вере в судьбу. Фатализм (в словаре Даля) - судьба, рок в смысле предопределенья, неизбежной, предназначенной провиденьем будущности.Фатали?сты отрицают свободу воли человека и ответ его за дела. Повествование в этой главе ведётся от лица главного героя. Печорин, размышляя о предопределении, вспоминая юношеские мечты или принимая решение в момент опасности, обнажает перед читателем свою душу, раскрывает свой сложный и противоречивый внутренний мир. Кто может точнее описать сокровенные мысли человека, кроме него самого? Оставаясь наедине с собой, нет необходимости лгать, маскировать чувства, играть роль. Новеллу условно можно разделить на две основные части. Первая посвящена игре в русскую рулетку. «Может ли человек своевольно располагать своею жизнью, или каждому из нас заранее назначена роковая минута» - вот главный вопрос спора. Основное внимание здесь уделено поручику Вуличу. В поступках и высказываниях Печорина, как и в предыдущих главах, есть то, что кажется жестоким и эгоистичным. Так, он предлагает пари, ставкой которого становится жизнь поручика Вулича. Ощущая печать смерти на лице Вулича, Печорин с хладнокровной уверенностью делится своей мыслью: «Вы ненче умрёте!» Во второй части главным героем выступает Печорин. Он с тем же присущим его характеру хладнокровием, смелостью сам решает бросить вызов судьбе и, рискуя жизнью, обезвреживает разъярившегося казака. Смерть Вулича предначертана. То есть рок отрицать нельзя Но как бы ни была сильна вера в судьбу, нужно всегда пытаться действовать. Человек вмешаться в ход задуманного свыше. Иначе не будет развития. То же касается всего общества. Именно в этой главе мы отчётливо слышим голос автора, отражающийся в мыслях героя. Печорин, размышляя о своей жизни, находит в ней много общего с судьбой целого поколения: «мы не более к великим жертвам ни для блага человечества, ни даже для собственного нашего счастья, потому что знаем его невозможность и равнодушно переходим от сомнения к сомнению». Печорин, как нигде более, предстаёт здесь глубоко мыслящим человеком, ищущим в своей душе ответы на вопросы. Не случайно повесть «Фаталист» завершает роман. Она более остальных наполнена глубочайшими философским смыслом.
Катерина – центральний образ поеми, образ жінки-страдниці, яка уособлює нещасливу долю багатьох дівчат, що за словами поета «кохалися з москалями». Ставлення до Катерини може бути і негативним, і позитивним, залежно з якого боку подивитись на її вчинки. Звичайно, її можна засуджувати за те, що покохала москалика, який обезчестив її, зганьбив дівочу честь і підступно покинув, обіцяючи повернутися. Також Катерину можна засуджувати за те, що вона не слухала своїх батьків, рідних людей, які ніколи поганого своїй дочці не хочуть і цим самим порушила одну із головних Божих Заповідей, виконання якої забезпечує довге і щасливе життя. Але Катерина, оскільки була доброю, довірливою і чесною дівчиною, так щиро полюбила москаля, не підозрюючи його не дотримання слова, підступність і брутальність. Катря гідно вислухала і виконала вирок батьків, які відцуралися від неї, хоча і не мали більше дітей. Також її можна зрозуміти тому, що всі її діла були плодами любові і вона достойно виконувала роль матері, хоча ця радісна для багатьох жінок подія була для неї тягарем, з яким вона мала змиритися на все життя. Катерина піклується за свою дитину, зичивши 1 шеляг у чумаків для медяника для сина. За ради своєї дитини, при зустрічі зі зрадником-батьком ладна стати наймичкою лише, щоб він прийняв сина і не псував йому долю. Адже краще бути сиротою, а не сином-безбатченком. Оскільки поема написана в романтичному стилі і від Катерини відцурався весь світ починаючи від батьків і рідного села і закінчуючи глузливими промовами москалів – вона обирає для себе втечу : топиться у ставку знесилена від страшних душевних мук, плачу, ворожінь і принижень.
Проблема Катерини актуальна і в наш час, адже і в сьогоднішньому суспільстві знаходяться такі «москалики», які вміють лише улесливо говорити гарні слова, а потім не відповідають за свої вчинки. Проте, можливо, сьогодні Катерина не була б так суворо покарана від батьків, а вони б поділили її горе.
Катерина – центральний образ поеми, образ жінки-страдниці, яка уособлює нещасливу долю багатьох дівчат, що за словами поета «кохалися з москалями». Ставлення до Катерини може бути і негативним, і позитивним, залежно з якого боку подивитись на її вчинки. Звичайно, її можна засуджувати за те, що покохала москалика, який обезчестив її, зганьбив дівочу честь і підступно покинув, обіцяючи повернутися. Також Катерину можна засуджувати за те, що вона не слухала своїх батьків, рідних людей, які ніколи поганого своїй дочці не хочуть і цим самим порушила одну із головних Божих Заповідей, виконання якої забезпечує довге і щасливе життя. Але Катерина, оскільки була доброю, довірливою і чесною дівчиною, так щиро полюбила москаля, не підозрюючи його не дотримання слова, підступність і брутальність. Катря гідно вислухала і виконала вирок батьків, які відцуралися від неї, хоча і не мали більше дітей. Також її можна зрозуміти тому, що всі її діла були плодами любові і вона достойно виконувала роль матері, хоча ця радісна для багатьох жінок подія була для неї тягарем, з яким вона мала змиритися на все життя. Катерина піклується за свою дитину, зичивши 1 шеляг у чумаків для медяника для сина. За ради своєї дитини, при зустрічі зі зрадником-батьком ладна стати наймичкою лише, щоб він прийняв сина і не псував йому долю. Адже краще бути сиротою, а не сином-безбатченком. Оскільки поема написана в романтичному стилі і від Катерини відцурався весь світ починаючи від батьків і рідного села і закінчуючи глузливими промовами москалів – вона обирає для себе втечу : топиться у ставку знесилена від страшних душевних мук, плачу, ворожінь і принижень.
Проблема Катерини актуальна і в наш час, адже і в сьогоднішньому суспільстві знаходяться такі «москалики», які вміють лише улесливо говорити гарні слова, а потім не відповідають за свої вчинки. Проте, можливо, сьогодні Катерина не була б так суворо покарана від батьків, а вони б поділили її горе.
Объяснение: