ответ: Людська душа незбагнена. Її можна порівняти з храмом, у якому живе духовність, витає дух любові, ридає навколішках каяття. Її можна порівняти з новобудовою, де нема ні вікон, ні дверей, де завиває вітер і лютує холод. Її можна порівняти з розкішною віллою, у якій царює багатство, сміється безтурботність, але нема місця для добра, жертовності, щирості. Якою ж була душа Федька? Я можу порівняти її з храмом, який тільки почали будувати. Будівельник Федько старанно закладає фундамент. Цеглина покірності тулиться до цеглини любові, цеглина дружби горнеться до цеглини жертовності, цеглина правди лягає у парі з цеглиною безкорисливості. І так день у день хлопчина трудиться, та, на жаль, не відчуває від цієї нелегкої праці радості в душі. Надто багато тріщин знаходить у фундаменті. Чому? Хто винен у цьому? А винуватців не злічити. Найбільшим руйнівником є тогочасне суспільство, яке породило таких нікчем, як Толя і його батьки. Ці люди позбавлені усього людського; це егоїсти, які, крім себе самих, не помічають довкола нікого. Від їхніх учинків, розмов, думок страждають душі невинних, передусім — батьки Федька, які бояться втратити дах над головою через постійні сутички між їхнім сином і Толею. Сім’я останнього перетворила батька Федька на ката. Він приходить втомлений з роботи, дізнається, що син вкотре завинив перед «благородним» Толею, і, не маючи сили виясняти, хто ж винен насправді, лупцює у черговий раз нещасного Федька. У розпачі й матір. Вона щодень вислуховує від усіх про сина лише погане. Та найбільше докоряють їй батьки Толі. Мати у безвиході, тому підтримує чоловіка, який шмагає хлопця. Батьки Федька — це загублені душі в земному світі. Толя і його «папа» з мамою — це ниці створіння, у душах яких ніколи не зів’ють гніздечко совість, співчуття, жаль. Крім лукавої цікавості, брехні, підлості, у серці Толі нема місця для чогось доброго: «Йому було цікаво подивитися, як будуть ховати Федька-халамидника».
Автор называет Настю ласково "золотая курочка", подчеркивая сказочную прелесть. Эффект усиливают уменьшительно-ласкательные суффиксы в словах: курочка, ножки, монетки, носик. чистенький, веснушки, Детям некогда было играть, на их плечи легла забота о большом хозяйстве. Настя, "как и покойная мать", "вставала далеко до солнца", "выгоняла свое любимое стадо", топила печь, готовила обед, "Хлопотала по хозяйству до ночи". Настя ведет себя подобно покойной матери: не спорит с Митрашей, улыбается, тот "начинает злиться и хорохориться". Настя сначала поддразнивает, потом ласково гладит брата по затылку. маленькая перепалка заканчивается примирением и дружной работой. У нее свои, женские, хозяйственные заботы. Она рассудительная и потому пошла по широкой, плотной тропе. Она набрела на палестинку, обсыпанную красной клюквой, и забыла обо всем на свете. Автор спрашивает: "Откуда же у человека при его могуществе берется жадность даже к кислой ягоде клюкве? " Он как будто не осуждает Настю, а только удивляется. Что сделала Настя с собранной клюквой? Она отдала ее эвакуированным детям. Оказалось, что девочка "мучилась про себя за свою жадность". И в этом поступке-победа Насти над собой, самая трудная победа.
ответ: Людська душа незбагнена. Її можна порівняти з храмом, у якому живе духовність, витає дух любові, ридає навколішках каяття. Її можна порівняти з новобудовою, де нема ні вікон, ні дверей, де завиває вітер і лютує холод. Її можна порівняти з розкішною віллою, у якій царює багатство, сміється безтурботність, але нема місця для добра, жертовності, щирості. Якою ж була душа Федька? Я можу порівняти її з храмом, який тільки почали будувати. Будівельник Федько старанно закладає фундамент. Цеглина покірності тулиться до цеглини любові, цеглина дружби горнеться до цеглини жертовності, цеглина правди лягає у парі з цеглиною безкорисливості. І так день у день хлопчина трудиться, та, на жаль, не відчуває від цієї нелегкої праці радості в душі. Надто багато тріщин знаходить у фундаменті. Чому? Хто винен у цьому? А винуватців не злічити. Найбільшим руйнівником є тогочасне суспільство, яке породило таких нікчем, як Толя і його батьки. Ці люди позбавлені усього людського; це егоїсти, які, крім себе самих, не помічають довкола нікого. Від їхніх учинків, розмов, думок страждають душі невинних, передусім — батьки Федька, які бояться втратити дах над головою через постійні сутички між їхнім сином і Толею. Сім’я останнього перетворила батька Федька на ката. Він приходить втомлений з роботи, дізнається, що син вкотре завинив перед «благородним» Толею, і, не маючи сили виясняти, хто ж винен насправді, лупцює у черговий раз нещасного Федька. У розпачі й матір. Вона щодень вислуховує від усіх про сина лише погане. Та найбільше докоряють їй батьки Толі. Мати у безвиході, тому підтримує чоловіка, який шмагає хлопця. Батьки Федька — це загублені душі в земному світі. Толя і його «папа» з мамою — це ниці створіння, у душах яких ніколи не зів’ють гніздечко совість, співчуття, жаль. Крім лукавої цікавості, брехні, підлості, у серці Толі нема місця для чогось доброго: «Йому було цікаво подивитися, як будуть ховати Федька-халамидника».
Джерело: https://dovidka.biz.ua/fedko-halamidnik-harakteristika-fedka/
Автор называет Настю ласково "золотая курочка", подчеркивая сказочную прелесть. Эффект усиливают уменьшительно-ласкательные суффиксы в словах: курочка, ножки, монетки, носик. чистенький, веснушки, Детям некогда было играть, на их плечи легла забота о большом хозяйстве. Настя, "как и покойная мать", "вставала далеко до солнца", "выгоняла свое любимое стадо", топила печь, готовила обед, "Хлопотала по хозяйству до ночи". Настя ведет себя подобно покойной матери: не спорит с Митрашей, улыбается, тот "начинает злиться и хорохориться". Настя сначала поддразнивает, потом ласково гладит брата по затылку. маленькая перепалка заканчивается примирением и дружной работой. У нее свои, женские, хозяйственные заботы. Она рассудительная и потому пошла по широкой, плотной тропе. Она набрела на палестинку, обсыпанную красной клюквой, и забыла обо всем на свете. Автор спрашивает: "Откуда же у человека при его могуществе берется жадность даже к кислой ягоде клюкве? " Он как будто не осуждает Настю, а только удивляется. Что сделала Настя с собранной клюквой? Она отдала ее эвакуированным детям. Оказалось, что девочка "мучилась про себя за свою жадность". И в этом поступке-победа Насти над собой, самая трудная победа.