пишу вот сочинение на литературу, и короче тема *о каком наказании идет речь в романе Преступление и наказание*. Один аргумент у меня готов,мол душевные терзания, муки совести.А второй аргумент я не могу подобрать!Потому что каторга-это даже что то вроде исцеления для него я спать уже хочу(((

«Умри, Денис, лучше не напишешь!»: эту фразу, как принято считать, сказал Денису Ивановичу Фонвизину после премьеры «Недоросля» генерал Григорий Александрович Потёмкин — фаворит Екатерины II, основатель Черноморского флота и основатель нескольких городов, в числе которых Севастополь и Херсон, — в общем, очень влиятельная фигура в России второй половины XVIII века. Ряд историков, впрочем, считает, что в действительности Потёмкин ничего такого не говорил: его, мол, и в Петербурге на первой постановке не было, и вообще Фонвизина он недолюбливал. Но, как бы то ни было, пьеса «Недоросль» в далёком 1782 году была встречена овациями — даже несмотря на то, что автор этого произведения на протяжении всего своего творческого пути только и делал, что рушил порядки и обычаи, принятые в тогдашнем театре. Так что вполне понятно, каким образом комедия оказалась в школьной программе.

На нынешних учеников это произведение, впрочем, частенько навевает скуку — и основные претензии вызывает сюжетная составляющая. Начнём, как водится, с неё

ответ: Автор – Дж. Байрон.

Рік написання – 1807.

Збірка – «Години дозвілля» (Hours of idleness).

Тема – протест проти загальноприйнятних норм моралі тогочасної Англії.

Ідея – втеча з сьогодення до радісного світу минулого дитинства. Це внутрішній монолог поета, який живе у духовній пустці, без любові та друзів. Такі самі ідеї турбували його сучасників. Тому поезія Байрона віддзеркалює основні проблеми того часу. Автор послідовно розвінчує жадані для багатьох людей життєві блага: високе становище в суспільстві, багатство, кохання, спілкування в колі друзів. Він вважає, що ці блага дають лише ілюзію щастя, але забирають те, що має справжню цінність, — свободу, волю. “Хотів би жити знов у горах” художні засоби

Епітети: дітям безжурним, в морях суворих, хвиль розбурханих, Англії пихатій, грізний океан,   вертепний галас,  втіх нещирих, дух похмурий мій, небо грозове.

Метафори: серце стало крижаним; тамує келих скорботу й біль; я серцем завжди сирота; в серці в мене стільки льоду;  світ лукавства і облуди.

Порівняння: душа, мов птах прип’ятий;  як мені з душного світу, мов голуб до свого кубла, у небо грозове злетіти.

Риторичні звертання: дай утекти мені, талане, на лано урвищ і горбів;  То, Правдо, промінь твій жорстокий вернув мене у ниций світ;  А ти, о Жінко, світоч вроди.

Риторичні запитання: Навіщо ж темрява ховає той знак останньої межі? Де ж друзів коло? Чом не склалась та приязнь вірна і свята?

Самотність, розчарування відчувається у вірші. Поет був романтиком, тож і вабили його “темні урвища і хребти”, “пустка дика й хмура”, “небо грозове”. Саме дика, незаймана природа, грізна й велична у своїй первозданності, вабить ліричного героя. Він ладен проміняти вищий світ, де людина не може лишатися собою, а вимушена лукавити, брехати, пристосовуватися, на життя наодинці з природою, де виявляються кращі риси людини, відбувається перевірка на міцність Вірш Байрона «Хотів би жити знов у горах…» завжди актуальний, оскільки в ньому показані складні духовні шукання особистості, осмислюється місце людини у світі й утверджуються волелюбні ідеї. Автор протестує проти ницого, бездуховного суспільства, прагнучи у світ мрії, свободи, високих ідеалів .

Объяснение: