Пишем сочинение по роману И.С.Тургенева «Отцы и дети». Критик и публицист В. П. Буренин, размышляя над характером главного героя романа И. С. Тургенева, писал: «...В выдающемся представителе «детей», Базарове, он признал известную нравственную силу, энергию характера, выгодно отличающую этот твердый тип реалиста от жиденького, бесхарактерного и безвольного типа прежнего поколения; но, признав положительные стороны молодого типа, он не мог не развенчать его, не мог не указать его несостоятельности перед жизнью, перед народом». Опираясь на приведённый фрагмент, подтвердите или опровергните эту точку зрения.

Всю цитату переписывать не надо, просто сошлитесь на нее, формулируя тезис.
Успехов!

Що таке щастя? У кожного своя відповідь. На мою думку, щастя – то відчуття задоволення людиною своїх успіхів у праці, житті, приємні почуття від пізнанного, пережитого, побаченого, відчутого. Кожна людина цінує своє щастя і намагається утримати його подовше. Скільки людей – стільки думок. Одні вважають, що щастя у багатстві: шикарні особняки і домашній персонал в Одесі, дорогі авто і прибутковий бізнес – все це для них складові щасливого життя. Для інших щастя у здоров’ї рідних та близьких, у пізнанні світу, прилученні до мистецтва. Я вважаю, щаслива та людина, яка вміє бути успішною, духовно зростати – сама здобуває своє щастя, яким би воно не було. У оповіданні Олекси Стороженка “Скарб” щастя само прийшло до лежня Павлуся, який нічого не робив, а тільки спав. Але то умовне щастя, за ним стояла важка праця інших людей ради задоволення Павлуся. У наш час діти сучасних скоробагатьків і акул бізнесу і є такими “павлусями-лежнями”, які часто ведуть паразитичний споживацький б життя. Чи позаздриш Павлусеві? Особисто я – ні! Нічого не робити і “пухнути” від їжі – то не природно для людини розумної. А от в оповіданні “Цвіт щастя” Б.Лепкого маленький хлопчик сам вирішив шукати загадкову квітку щастя, хоч вона, за розповідями матусі, далеко. Він глибоко вірить у чарівну силу квітки щастя, прагне її знайти, не боїться жодних перешкод; він мрійник. Герой пізнає життя, не залишає надії знайти квітку щастя. Вже сам пошук робить його щасливим. Щастя не приходить саме, а дістається часто важкою працею. Оті для мене щастя – то своєрідний пошук чарівної квітки пізнання і натхнення. З насіннячка я рощу цю квітку, пізнаючи світ і людей. Я щаслива, що мною пишаються мама і тато, радію усмішкам своїх сестричок, досягненням рідних. Дякую Богові за сонячний день і пташиний спів, за здоров’я рідних і достаток у родині, за успішно прожитий день, за зроблені справи. Отже, щастя для мене в успішному поступі життя. Уявляю людське щастя як ясне сонечко, що світить для всіх і усміхається. Тільки ті, що бояться яскравого проміння, не пізнають шасливих хвилин. Щаслива людина випромінює позитивну енергію, обдаровує нею інших. Григорій Сковорода писав: “Щасливий той, кому вдалося знайти щасливе життя; але щасливіший той, хто вміє користуватися ним”. Так користуймося ним!

Рассказы о жизни Люси Синициной хорошо знакомы не одному поколению читателей. У нее, как и у всякой третьеклассницы, полно забот и проблем, от которых голова просто идет кругом. Ей необходимо помириться с лучшей подругой, избавиться от уроков игры на пианино и уговорить родителей купить новый самокат. Кроме того, надо узнать, кто из мальчишек написал романтическую записку, где искать пропавшую собаку редкой породы, и придумать, как другу помириться с бабушкой. 
А ведь в мире еще так много интересного, особенно когда за окном весна, во дворе ждут одноклассники, папа возвращается из командировки с гостинцами и мама разрешает оставить дома найденную собаку.