Він писав вірші й подорожні нотатки, художньо обробляв фольклорний матеріал. Чимало письменник зробив для популяризації літературних і культурних надбань інших країн. Він перекладав європейську поезію з вісімнадцяти мов, випускав збірки зарубіжних авторів. Завдяки його зусиллям американські читачі долучилися до найзначніших досягнень світового письменства.
У своїх поетичних творах Лонгфелло часто звертався до теми минулого Америки, змальовуючи картини життя перших поселенців і принижене становище корінних народів. Головною пам’яткою самобутній індіанській культурі стала його поема «Пісня про Гайавату», написана на основі давніх легенд і переказів.
Літературознавча довідка
Поема — великий за обсягом віршований твір з ліричним або оповідним сюжетом.
Консультація професора філологова
З історичних джерел відомо, що вождь ірокезів1 Гайавата існував насправді. Він жив у XVI ст. й уславився, зокрема, тим, що об’єднав у міцний союз декілька ворогуючих племен. Однак у своїй поемі Лонгфелло змальовує не історичного Гайавату, а образ, створений народною фантазією. Подібно до багатьох міфічних персонажів, цей герой не є смертною людиною: його бабуся — донька нічних світил, а батько — Володар вітрів. Колись Володар вітрів покинув матір Гайавати, і вона померла від горя, тож хлопчика виростила бабуся. Змужнівши, Гайавата вирішив помститися батькові й вступив з ним у нерівний бій. Перемоги він не здобув, але Володар вітрів, високо оцінивши хоробрість сина, провістив йому життя, сповнене великих звершень.
У поемі Лонгфелло йдеться про численні подвиги Гайавати, який уособлює силу духу, непідкупність, мудрість та інші чесноти.
На початку твору Владика Життя, Гітчі-Маніто, збирає вождів різних племен на раду, під час якої закликає їх до миру та єднання. Цей заклик набуває в поемі значення узагальненої думки про те, що братерська любов, злагода і єдність є запорукою могутності й благополуччя нації.
1Ірокези — група корінних американських народів, що складалася з п’яти споріднених племен.
Мой самый любимый поэт это Рубцов. Он умер в 1971 году. Я люблю читать его больше Пушкина! Мой любимый рассказ Рубцова это Маэстро. Его не пугали мертвецы, он больше следил за оркестром. Играть Димке было не с кем, так как никого из детей там не было.
Он бродил среди могил, разглядывал фотографии, надгробные плиты, памятники, кресты. Вообщем ему было скучно. Оркестранты устраивали пикники и пили водку. Димка с интересом наблюдал, как главный в оркестре по фамилии Буздыганов – старик с костлявым серым лицом музыканты звали его «маэстро», – запрокинув голову, жадно пил из гранёного стакана и как на его изрезанной сеткой морщин жилистой шее, словно острый локоть, дёргался кадык.
Маэстро воевал и попал в плен к фашистам, его отправили в Бухенвальд. Папа объяснил что это лагерь, где убивали наших солдат и сжигали в печках.
Димка сразу понял это не пионерский лагерь.
Маэстро уже стоял в очереди в газовую камеру, а немецкий офицер, эсэсовец, ходил и спрашивал: нет ли музыкантов среди пленных? (Фашисты, оказывается, очень любили мучить и убивать людей под музыку.) Маэстро ещё до войны научился играть на трубе и, когда немец подошёл к нему, вышел из строя и сказал, что он трубач и знает ноты. Так Буздыганов и до конца войны играл в лагерном духовом оркестре. Вернулся он домой очень нервным, потому и щека у него всё время дёргается, и бояться стал много чего: не любит, когда громко кричат и собаки лают, ещё ненавидит композитора Вагнера, потом, когда слышит немецкую речь и когда труба дымит, костёр не любит и дым от костра.
Він писав вірші й подорожні нотатки, художньо обробляв фольклорний матеріал. Чимало письменник зробив для популяризації літературних і культурних надбань інших країн. Він перекладав європейську поезію з вісімнадцяти мов, випускав збірки зарубіжних авторів. Завдяки його зусиллям американські читачі долучилися до найзначніших досягнень світового письменства.
У своїх поетичних творах Лонгфелло часто звертався до теми минулого Америки, змальовуючи картини життя перших поселенців і принижене становище корінних народів. Головною пам’яткою самобутній індіанській культурі стала його поема «Пісня про Гайавату», написана на основі давніх легенд і переказів.
Літературознавча довідка
Поема — великий за обсягом віршований твір з ліричним або оповідним сюжетом.
Консультація професора філологова
З історичних джерел відомо, що вождь ірокезів1 Гайавата існував насправді. Він жив у XVI ст. й уславився, зокрема, тим, що об’єднав у міцний союз декілька ворогуючих племен. Однак у своїй поемі Лонгфелло змальовує не історичного Гайавату, а образ, створений народною фантазією. Подібно до багатьох міфічних персонажів, цей герой не є смертною людиною: його бабуся — донька нічних світил, а батько — Володар вітрів. Колись Володар вітрів покинув матір Гайавати, і вона померла від горя, тож хлопчика виростила бабуся. Змужнівши, Гайавата вирішив помститися батькові й вступив з ним у нерівний бій. Перемоги він не здобув, але Володар вітрів, високо оцінивши хоробрість сина, провістив йому життя, сповнене великих звершень.
У поемі Лонгфелло йдеться про численні подвиги Гайавати, який уособлює силу духу, непідкупність, мудрість та інші чесноти.
На початку твору Владика Життя, Гітчі-Маніто, збирає вождів різних племен на раду, під час якої закликає їх до миру та єднання. Цей заклик набуває в поемі значення узагальненої думки про те, що братерська любов, злагода і єдність є запорукою могутності й благополуччя нації.
1Ірокези — група корінних американських народів, що складалася з п’яти споріднених племен.
Объяснение:
ВНИМАНИЕ! ВЫДЕЛЕННОЕ ЭТО ВЗЯТОЕ ИЗ РАССКАЗА!
Мой самый любимый поэт это Рубцов. Он умер в 1971 году. Я люблю читать его больше Пушкина! Мой любимый рассказ Рубцова это Маэстро. Его не пугали мертвецы, он больше следил за оркестром. Играть Димке было не с кем, так как никого из детей там не было.
Он бродил среди могил, разглядывал фотографии, надгробные плиты, памятники, кресты. Вообщем ему было скучно. Оркестранты устраивали пикники и пили водку. Димка с интересом наблюдал, как главный в оркестре по фамилии Буздыганов – старик с костлявым серым лицом музыканты звали его «маэстро», – запрокинув голову, жадно пил из гранёного стакана и как на его изрезанной сеткой морщин жилистой шее, словно острый локоть, дёргался кадык.
Маэстро воевал и попал в плен к фашистам, его отправили в Бухенвальд. Папа объяснил что это лагерь, где убивали наших солдат и сжигали в печках.
Димка сразу понял это не пионерский лагерь.
Маэстро уже стоял в очереди в газовую камеру, а немецкий офицер, эсэсовец, ходил и спрашивал: нет ли музыкантов среди пленных? (Фашисты, оказывается, очень любили мучить и убивать людей под музыку.) Маэстро ещё до войны научился играть на трубе и, когда немец подошёл к нему, вышел из строя и сказал, что он трубач и знает ноты. Так Буздыганов и до конца войны играл в лагерном духовом оркестре. Вернулся он домой очень нервным, потому и щека у него всё время дёргается, и бояться стал много чего: не любит, когда громко кричат и собаки лают, ещё ненавидит композитора Вагнера, потом, когда слышит немецкую речь и когда труба дымит, костёр не любит и дым от костра.