ответьте на вопросы по литературе
Действие третье
1. Кем и зачем затеян нелепый бал?
2. Кто произносит в пьесе слово «недотепа»? Кого из героев «Вишневого сада» можно назвать недотепами?
3. Почему Лопахин покупает сад? Актер Леонидов, первый исполнитель роли Лопахина, вспоминал: «Когда я допытывался у Чехова, как надо играть Лопахина, он мне ответил: «В желтых ботинках». Содержится ли в этом шуточном ответе разгадка характера Лопахина? Наверное, не случайно Чехов упоминает о желтых башмаках Лопахина, скрипящих сапогах Епиходова, калошах Трофимова... Прокомментируйте поведение Лопахина в действие третьем.
Действие четвертое
1. Вишневый сад куплен, судьба его решена еще в третьем действии. Почему необходимо еще одно действие?
2. В финале четвертого действия соединяются в один аккорд все мотивы. Что значит стук топора по дереву? Что значит странный, словно с неба, звук, похожий на звук лопнувшей струны? Почему в финале появляется забытый в запертом доме Фирс? Какое значение вкладывает Чехов в заключительную реплику Фирса?
3. Читая пьесу, обратите внимание на то, какую роль выполняет в ней музыкальное оформление. Заметим, что в первом действии «далеко за садом пастух играет на свирели», во втором действии Епиходов играет на гитаре и поет «Что мне до шумного света...», в кульминационной сцене третьего играет еврейский оркестр, а в четвертом действии музыки нет, но слышен стук топора. Можем ли мы только по музыкальным символам судить, как будут развиваться события?
с литературой
Сказка знаменитого немецкого писателя Вильгельма Гауфа "Маленький Мук" мне очень нравится с детства. Она начинается с рассказа молодого человека, купца из города Никеи по имени Мулей. Как-то давно, когда он был еще ребенком, Мулей с товарищами дразнил карлика по прозвищу Маленький Мук. Мук отцу Мулея, и тот наказал сына, но зато потом рассказал ему историю жизни Маленького Мука.
Объяснение:
Жизнь маленького Мука была тяжелой: когда он осиротел, родственники выгнали его из дома. На его долю выпало много испытаний, но он в конце концов все преодолел и даже наказал своих обидчиков. И пусть в начале жизни ему было трудно, потом Мукра стал уважаемым человеком.
У 1938-1954 було репресовано майже 238 українських письменників, хоча багато з них були прихильниками радянської влади, воювали за неї, відбулися як письменники вже після революції. За підрахунками істориків літератури, з них 17 розстріляні, 8 покінчили життя самогубством, 16 пропали безвісти, 7 померли в ув’язненні. Зазнавав арешту М. Рильський, 10 років провів у таборах за обвинуваченням в участі у міфічній Українській військовій організації Остап Вишня, були розстріляні Г. Косинка, М. Зеров, М. Семенко. Покінчив життя самогубством М. Хвильовий, який мужньо намагався врятувати багатьох товаришів.
Важким випробуванням для українського народу стала Друга світова війна. Особливості культурних процесів воєнних років повністю диктувалися екстремальними умовами часу. На службу фронту була поставлена наука. Вірші, статті українських літераторів на захист Вітчизни з’явилися в газетах вже в перші дні війни. Це такі твори, як «Ми йдемо на бій» П. Тичини, «Клятва» М. Бажана, вірші Л. Первомайського.
Частина письменників перебувала в евакуації, деякі залишилися на окупованій території, більшість же була на фронті, активно співробітничали в армійській, фронтовій, республіканській періодиці («За Радянську Україну!, «За честь Батьківщини!»). З Москви українською вела передачі радіостанція «Радянська Україна» (П. Панч, О. Копиленко, Д. Білоус). У Саратові була організована робота радіостанції ім. Т. Шевченка (Я. Галан, К. Гордієнко, В. Владко). Діяла пересувна прифронтова радіостанція «Дніпро». У воєнні роки одним з головних жанрів стала публіцистика.
Офіційні органи, зокрема Спілка письменників України, деякі редакції знаходились в Уфі. Там видавався тижневик «Література і мистецтво», з 1943 р. поновився випуск журналів «Україна» і «Перець». Було випущено декілька книг: «Україна у вогні», «Україна звільняється». Видавнича діяльність не обмежувалася сучасністю. Великими тиражами вийшли твори українських класиків.
У роки війни українські письменники створили такі твори, як «Україна у вогні» О. Довженка, який виявив себе як талановитий публіцист, «Похорони друга» П. Тичини, «Мандрівка в молодість» М. Рильського, «Ярослав Мудрий» І. Кочерги, поетичний цикл «Україно моя!». Переваги цих творів були очевидні в порівнянні з риторично-офіційним тоном більшості поетичних і прозаїчних творів 30-х років.
Трагічною помилкою стали спроби налагодити видавничу діяльність, оживити літературне життя в умовах окупації у Києві, Харкові, Львові. Деякі письменники вважали, що співпраця з окупаційною владою ослабить тиск на національну культуру. Однак ці надії не виправдалися. Так, у Києві були закриті «Українське слово» і «Литаври», а їх організатори, члени ОУН, О. Теліга та І. Ірлявський страчені гестапо.
Тема війни ніколи вже не залишала літературу і мистецтво. Роман «Прапороносці» прославив ім’я О. Гончара. Війні присвячені найяскравіші твори українського художнього кіно.
У 1951 р. була розгорнута бучна кампанія проти вірша В. Сосюри «Любіть Україну», в якому нібито повністю був відсутній класовий підхід. Критики зазнавала з цих же позицій творчість М. Рильського, а С. Голованівського звинувачували в «безрідному буржуазному космополітизмі».
Після війни поступально, але суперечливо розвивалися всі сфери художньої творчості. Найбільш повно характерні риси епохи відобразила література. З одного боку, в художній прозі стали утверджуватися аналітичність, проблемність, відхід від описовості, звернення до сфери тонких почуттів, співвідношення морального і духовного. Насамперед це стосується творчості О. Гончара, П. Загребельного, Ю. Збанацького, В. Козаченка. 60-70-ті роки, за оцінкою авторів «Історії української літератури ХХ століття», були періодом «плідним, хоч і суперечливим, періодом поглиблення її гуманістичних основ, посилення аналітичного й синтезуючого начал, утвердження нових форм, стилів, засобів». На повний голос заявили про себе Іван Драч, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Микола Вінграновський. Склалася школа українського літературного перекладу, яка має високий міжнародний авторитет.
У той же час творчість продовжувала жорстко регламентуватися, зазнавати цензури, новаторство часто діставало негативну оцінку у офіційній критиці. Українські читачі, як і раніше, були відлучені від творчості письменників, які емігрували з України і продовжували писати за кордоном. Особливе місце серед письменників-емігрантів займає Іван Багряний. До війни він зазнавав репресій, у Німеччині в 1948 р. організував Українську революційно-демократичну партію, яка боролася за національне звільнення України. Романи І. Багряного «Тигролови», «Сад Гетсиманський», «Людина біжить над проваллям», його повісті, поеми, публіцистика тільки в наші дні стали надбанням читача, були оцінені критиками як серйозний внесок в українську культуру.
Объяснение: