ответьте на вопросы 60 .рассказ .в.гаршин то чего не было.1.опиши место и время событий. 2кто собрался на поляну? какие вопросы обсуждали? 3.кто считал себя самым трудолюбивым? почему? 4.какой вопрос задает ящерица? как на него отвечают герои рассказа 5.почему ящерица не успела сказать что с другой стороны? 6.объясни названия сказки? какой смысл вкладывает в названия автор?

Жил- был один ученик, который не хотел учиться. Звали его Перепёлкин Вова. На уроках он сидел и  ничего не делал, балдел и летал в облаках. Однажды он, как и всегда, после школы пошёл гулять, а наигравшись, нагулявшись, он, придя домой, лёг спать, не думая об уроках.

     Когда Вова он не поверил своим глазам. Вокруг него был необитаемый остров, со всех сторон окружённый водой. Сперва он подумал, что это сон, но потом он понял, что это не сон. Но всё равно продолжал лежать под деревом, пока не проголодался. Вова решил пойти вглубь острова. Там он  увидел деревья, на которых росли яблоки и груши. Вова захотел достать их, но яблоки и груши были очень высоко. Но Вова был очень голоден и поэтому все-таки  решил залезть на дерево. Много раз он пытался забраться на дерево, но каждый раз  падал. Тогда Вова решил потрясти дерево, чтобы яблоки упали вниз, но и это не получилось. Расстроился  Вова и пошёл дальше. Потом он увидел небольшое озеро,  подбежал к нему. А там  много разных рыб. Вова понял, что и рыбу ему не поймать. Уже стало темнеть, и Вова решил вернуться на то место, где он По пути к этому месту он нашёл оборванный кусок бумаги, и Вова  взял его на всякий случай.

       Наконец  Вова добрался до  места и  лёг спать голодный. Но так как  есть очень хотелось, Вова не мог уснуть. Тогда он решил почитать этот оборванный кусок бумаги. Этот обрывок был из кулинарной книги, и на нем  было написано, как приготовить пирог. Вова подумал  об этом пироге, и сам того не заметил, как проглотил этот кусок бумаги. Долго ещё ворочался Вова, и всё- таки уснул.  

       На  следующее утро ,как только  Вова сразу подумал о еде. Тогда он решил пойти к тем деревьям, на которых были яблоки и груши. Ему повезло, потому что под этими деревьями валялись яблоки и груши. Видно, пока он спал, они упали с деревьев. Вова наелся досыта.

    Несколько недель Вова уже жил на этом острове, за которые он научился  ловить рыбу, доставать плоды с деревьев и многое  другое. Но он тосковал по дому. Тогда решил построить плот и вернуться домой.

   В первый раз у Вовы получилась груда брёвен. Во второй раз уже было похоже на плот, но когда он на нём отплыл, то  плот развалился. Но Вова не сдался. И, наконец, в третий раз у него получился хороший плот. Вова погрузил на него всё необходимое и отплыл. Несколько дней он плыл по морю и доже попадал в шторм, но всё равно продолжал плыть вперёд. Когда Вова добрался до дома,  он сам себе пообещал, что никогда не будет больше пропускать ни одного урока и всегда выполнять домашнее задание.

Объяснение:

Майже в кожному художньому творі є присутньою любов і дружба. Часом здається, що без цих двох почуттів твір буде неповним: воно розповідає про людей, про взаємини між людьми, і неможливо писати тільки про ненависть, не кажучи про любов. Ненависть — теж любов, тільки з негативним зарядом. А кажучи про ворожнечу, не можна не протиставити їй дружбу. Не знаючи зла, не дізнаєшся, що таке добро.

Споконвіку людство ставило собі питання: що таке любов. Але жоден з мудреців не дав на нього вичерпної відповіді. Та це і неможливо. Кожен повинен відповісти на це питання саме. Поети, письменники в усі віки писали про любов. Любов — це вічна, невичерпна тема. Трубадури, лицарі… Пушкін, Лермонтов, Блок, Єсенін — при цих іменах згадуються прекрасні рядки, написані про любов.

За віки було розказано про різні види любові : любов-страждання (Пушкін. «Євгеній Онєгін» і «Я Вас любив…»), любов-жертва (Соня в романі Л. Н. Толстого «Війна і світ»), любов-гра, любов-нудьга (усе це у лермонтовского Печорина). Любов з великої букви (Булгаков «Майстер і Маргарита»). Цей список можна продовжувати і доповнювати.

Любов — саме незвичайне, загадкове почуття; воно приходить несподівано і йде несподівано. Здається, дуже точно сказав М. А. Булгаков, вклавши ці слова у вуста Майстра : «Любов вискочила перед нами, як з-під землі вискакує вбивця в провулку, і уразила нас відразу обох. Так вражає блискавка. Так вражає фінський ніж»! Скільки вже написано про любов, скільки ще напишуть! Про неї можна говорити нескінченно, але формули любові немає.

Дружба теж малозрозуміле, загадкове почуття. Іноді з дружби народжується любов. Чому ж ми дружимо з цим, а не з тим? Дві людини, знаходячи спільну мову, загальні інтереси, думки, переживання, мимоволі зближуються. Але буває і так, що дружать люди, абсолютно різні, такі, як Євгеній Базаров і Аркадій Кирсанов. Читаючи роман Тургенева «Батьки і діти», я ставила собі питання: «Що їх зв’язує? Що об’єднує»? Відповідь мені підказала вчителька фізики : різнозаряджені частки притягуються. Протилежності сходяться. Підтвердженням тому — Євгеній і Аркадій, Микола Ростов і Борис Друбецкой.

Чомусь майже не пишуть про дружбу між чоловіком і жінкою. Може, вважають це за неможливе? Лише у І. Єфремова я зустріла таку дружбу, і те в романі «Таис Афінська», що розповідає про Древню Грецію. Таис, знаменита гетера, мала багато прихильників. Вона любила лише одного — Олександра Македонського, але інші ставали її друзями, готовими померти за неї (спартанець Менедем, конник Мониск).

Про жіночу дружбу написано трохи більше. Якщо жінки не суперниці, то вони союзники — так можна зрозуміти майже усі твори. Напевно, це тому, що більшість авторів — чоловіки. Лише у Л. Н. Толстого я знайшла приклад справжньої відданості дружбі. Княжна Марья, незважаючи на те що їй самій дуже сподобався Анатоль Курагин, відмовляється від нього, дізнавшись, що в нього закохана т-11е Bourienne, її подруга.

Іноді, перечитуючи Толстого, Пушкіна або Булгакова, я заздрю, по-хорошому заздрю деяким героям: вони радіють, люблять, страждають. Іноді мені здається, що я не зможу так. Я не любила (те, що було, було лише захопленням) і не умію ненавидіти. У мене не складаються стосунки з дівчатами: вони бачать в мені небезпечну суперницю. Єдина моя подруга-жінка — моя мама. З юнаками мені набагато ше — я їх краще розумію. Я дуже сподіваюся, що зустріну свою Любов, велику, чисту, світлу… Але хто на це не сподівається?

Любов і дружба — які прекрасні слова! Без них світ був би нудніший, бесцветнее…