Більшість письменників, створюючи свої шедеври, спираються на власний життєвий досвід, який зумовлює їхній погляд на навколишній світ. Але з погляду на життя талановитого російського письменника Олександра Гріна, сповнене бідності і поневірянь, його творчість здається дивною і нехарактерною для людини, на долю якої випало стільки страждань і випробувань. В зображенні Гріна світ постає чарівним, романтичним і загадковим.
Важка реальність не вбила мрії письменника про прекрасне і світле, адже він завжди сподівався, що щастя обов’язково прийде, і це буде приємна несподіванка. Свою чарівну повість «Пурпурові вітрила» Грін написав після тяжкої хвороби, не маючи ні власної домівки, ні грошей. Але ця повість виявилася незвичайно доброю, сповненою вірою у всепереможну силу надії, вірою у людей, любов’ю до життя. Здається, що ця повість здатна творити дива.
Кохання і надія, мрія і піднесеність над буденним — це провідні теми «Пурпурових вітрил». Спочатку оповіді у головної героїні Ассоль не було жодної підстави сподіватися на краще: у дівчини від злиднів померла мати, а її батько змушений був піти зі служби через те, що покарав мерзотника, і заробляти тим, що власними руками виробляти іграшки. Але на життєвому шляху Ассоль зустрівся старий збирач казок і легенд, якій подарував їй мрію та надію. Надію на те, що одного разу на кораблі з пурпуровими вітрилами приїде за нею справжній принц, який назавжди забере її «у блискучу країну, де сходить сонце і де зірки зійдуть з неба, щоб привітати тебе з прибуттям».
Вразлива юна дівчина настільки сильно повірила у цю мрію, що врешті-решт надії Ассоль перетворилися на дійсність, хоча більшість тих, хто її знав, вважали дівчину божевільною. В ній наче жили дві, зовсім різні особистості: «Одна була донька матроса, ремісника, що майструвала іграшки, друга — живий вірш, з усіма дивами його співзвуччя та образів, з таємницею сусідства слів, в усій взаємності їх тіней і світла, що падають одне на одне». Ассоль жила мрією про кохання, а не буденністю. Грін так писав про дівчину: «Нам нелегко так зануритись у казку, їй було б не легше вийти з-під її влади та привабливості».
Така безмежна відданість своїй мрії врешті-решт знайшла розуміння. На перший погляд, не було нічого казкового у вчинку закоханого романтика Грея, який, дізнавшись про мрії Ассоль, купив пурпурову тканину для вітрил свого корабля. Але це сталося не просто так, бо своєю схожістю на «чарівне художнє полотно» і гармонійністю, своєю чистотою і порядністю дівчина справила велике враження на Грея.
Найважливіша у повісті — здійснення мрії, яка, хоча і є чарівною та незвичайною, але цілком реальна. У своїй повісті «Пурпурові вітрила» О. Грін стверджує, що коли одна людина щиро кохає іншу, то в її силах перетворити життя на казку. Та таке бажання виникає тільки тоді, коли кохання справжнє, коли воно дарує, а не забирає собі. На кохання заслуговують тільки такі, як Ассоль зі своїм вірним чеканням і своєю відданістю.
ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ
Объяснение:
ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ
Важка реальність не вбила мрії письменника про прекрасне і світле, адже він завжди сподівався, що щастя обов’язково прийде, і це буде приємна несподіванка. Свою чарівну повість «Пурпурові вітрила» Грін написав після тяжкої хвороби, не маючи ні власної домівки, ні грошей. Але ця повість виявилася незвичайно доброю, сповненою вірою у всепереможну силу надії, вірою у людей, любов’ю до життя. Здається, що ця повість здатна творити дива.
Кохання і надія, мрія і піднесеність над буденним — це провідні теми «Пурпурових вітрил». Спочатку оповіді у головної героїні Ассоль не було жодної підстави сподіватися на краще: у дівчини від злиднів померла мати, а її батько змушений був піти зі служби через те, що покарав мерзотника, і заробляти тим, що власними руками виробляти іграшки. Але на життєвому шляху Ассоль зустрівся старий збирач казок і легенд, якій подарував їй мрію та надію. Надію на те, що одного разу на кораблі з пурпуровими вітрилами приїде за нею справжній принц, який назавжди забере її «у блискучу країну, де сходить сонце і де зірки зійдуть з неба, щоб привітати тебе з прибуттям».
Вразлива юна дівчина настільки сильно повірила у цю мрію, що врешті-решт надії Ассоль перетворилися на дійсність, хоча більшість тих, хто її знав, вважали дівчину божевільною. В ній наче жили дві, зовсім різні особистості: «Одна була донька матроса, ремісника, що майструвала іграшки, друга — живий вірш, з усіма дивами його співзвуччя та образів, з таємницею сусідства слів, в усій взаємності їх тіней і світла, що падають одне на одне». Ассоль жила мрією про кохання, а не буденністю. Грін так писав про дівчину: «Нам нелегко так зануритись у казку, їй було б не легше вийти з-під її влади та привабливості».
Така безмежна відданість своїй мрії врешті-решт знайшла розуміння. На перший погляд, не було нічого казкового у вчинку закоханого романтика Грея, який, дізнавшись про мрії Ассоль, купив пурпурову тканину для вітрил свого корабля. Але це сталося не просто так, бо своєю схожістю на «чарівне художнє полотно» і гармонійністю, своєю чистотою і порядністю дівчина справила велике враження на Грея.
Найважливіша у повісті — здійснення мрії, яка, хоча і є чарівною та незвичайною, але цілком реальна. У своїй повісті «Пурпурові вітрила» О. Грін стверджує, що коли одна людина щиро кохає іншу, то в її силах перетворити життя на казку. Та таке бажання виникає тільки тоді, коли кохання справжнє, коли воно дарує, а не забирає собі. На кохання заслуговують тільки такі, як Ассоль зі своїм вірним чеканням і своєю відданістю.
ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ
Объяснение:
ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ ТЫ ДАЛБАЕБ