Коли письменник створює оповідання, вірш або п'єсу, в його уяві постають образи різних подій, людей, явищ. Щоб точно, виразно, яскраво відтворити ці уявлювані образи, письменник, по-перше, добирає слова потрібного змістового відтінку та емоційної забарвленості; по-друге, використовує різні художні засоби. Наприклад: «Широкою рікою плили по Русі пожежі, руїни та смерть. Страшенна монгольська орда з далекої степової Азії налетіла на нашу країну, щоб на довгі віки в самім корені підтяти її силу, розбити її народне життя. Найперші міста: Київ, Канів, Переяслав упали і були зруйновані до основи; їх слідом пішли тисячі сіл і менших городів») («...Палали інші світила, страшні, широкі, бухаючи огняною загравою: се горіли околичні села і слободи, окружаючи широкою огненою пасмурою монгольський табір. Там бушували загони монголів, рубаючи та мордуючи людей, забираючи в неволю та нищачи до основи все, чого не можна було забрати») Для зримого зображення пожеж, розгрому, жаху, що несла в собі орда, автор використовує порівняння, епітет, гіперболічну метафору, уособлення. Розгубленість героїв, їх безпорадність, смертельний переляк, а разом з тим і силу волі, нескореність, прагнення перемогти передають риторичні окличні речення та вигуки. Про копітку роботу автора над мовою свідчать рукописи творів. Нерідко одні слова письменник по два-три рази заміняє на інші, поки знайде ті, які найточніше передають думку, найяскравіше зображують предмет чи явище, найповніше виражають ставлення автора до нього, дають йому оцінку. Художня майстернiсть автора залежить вiд його вмiння використовувати у своєму творi художнi засоби. За до них автор творить новий свiт, художню реальнiсть, де намагається сформувати своï естетичнi принципи таким чином вселяючи у твiр певнi духовнi цiнностi. До художнiх засобiв належать: тропи (епiтети, порiвняння, метафори, гiперболи), стилiстичнi фiгури (повтори), формотворнi засоби (сюжет, композицiя, портрет, пейзаж, монолог, дiалог). Тепер спробуємо знайти всi цi складовi у повiстi Iвана Франка "Захар Беркут". Текст мiстить дуже багато пейзажних картин, де зображуються природнi ландшафти долини, в якiй знаходилося село. "Простягаючись звиш пiвмилi вздовж, а мало що не чверть милi в ширину, рiвна й намулиста, обведена з усiх бокiв стрiмкими скалистими стiнами, високими декуди на три або й чотири сажнi, долина тота була немов величезним котлом, iз якого вилито воду. Чималий гiрський потiк впадав вiд сходу до тоï долини високим на пiвтора сажня водопадом, прориваючи собi дорогу помiж тiснi, твердi скали, i обкрутившися вужакою по долині, випливав на захiд у таку ж саму тiсну браму..." Поданий фрагмент мiстить велику кiлькiсть епiтетiв (намулистий, стрiмкий, тiсний, гiрський) i кiлька порівнянь (долина немов котел, потiк немов вужака). Читаючи цей уривок, зачаровуєшся красою долини, ïï водоспадом i потоком, який тече удалечiнь. Або такий фрагмент з безпосереднiм описом селища: "При входi до кожного дворища стояли двi липи, мiж якими прив'язанi були гарно плетенi в усякi узори ворота.
Почему Троекуров, «надменный в сношениях с людьми самого высшего звания», уважал старшего Дубровского? В чём проявлялось сходство Троекурова и Дубровского?
Троекуров, «надменный в сношениях с людьми самого высшего звания», уважал Дубровского, так как «знал по опыту нетерпеливость и решительность его характера». Дубровский единственный из окружавших его людей держался гордо, был независим и отказался от покровительства собственного бывшего сослуживца.
Троекуров и Дубровский «сходствовали частично и в нравах, и в наклонностях». Это сходство проявлялось в гордости, но Троекуров поддерживал внутри себя это чувство пониманием богатства и власти, а Дубровский пониманием древности собственного рода и дворянской чести. У обоих помещиков был жаркий, запальчивый нрав, оба обожали псовую охоту и держали собак.
(«...Палали інші світила, страшні, широкі, бухаючи огняною загравою: се горіли околичні села і слободи, окружаючи широкою огненою пасмурою монгольський табір. Там бушували загони монголів, рубаючи та мордуючи людей, забираючи в неволю та нищачи до основи все, чого не можна було забрати»)
Для зримого зображення пожеж, розгрому, жаху, що несла в собі орда, автор використовує порівняння, епітет, гіперболічну метафору, уособлення. Розгубленість героїв, їх безпорадність, смертельний переляк, а разом з тим і силу волі, нескореність, прагнення перемогти передають риторичні окличні речення та вигуки.
Про копітку роботу автора над мовою свідчать рукописи творів. Нерідко одні слова письменник по два-три рази заміняє на інші, поки знайде ті, які найточніше передають думку, найяскравіше зображують предмет чи явище, найповніше виражають ставлення автора до нього, дають йому оцінку.
Художня майстернiсть автора залежить вiд його вмiння використовувати у своєму творi художнi засоби. За до них автор творить новий свiт, художню реальнiсть, де намагається сформувати своï естетичнi принципи таким чином вселяючи у твiр певнi духовнi цiнностi. До художнiх засобiв належать: тропи (епiтети, порiвняння, метафори, гiперболи), стилiстичнi фiгури (повтори), формотворнi засоби (сюжет, композицiя, портрет, пейзаж, монолог, дiалог). Тепер спробуємо знайти всi цi складовi у повiстi Iвана Франка "Захар Беркут". Текст мiстить дуже багато пейзажних картин, де зображуються природнi ландшафти долини, в якiй знаходилося село. "Простягаючись звиш пiвмилi вздовж, а мало що не чверть милi в ширину, рiвна й намулиста, обведена з усiх бокiв стрiмкими скалистими стiнами, високими декуди на три або й чотири сажнi, долина тота була немов величезним котлом, iз якого вилито воду. Чималий гiрський потiк впадав вiд сходу до тоï долини високим на пiвтора сажня водопадом, прориваючи собi дорогу помiж тiснi, твердi скали, i обкрутившися вужакою по долині, випливав на захiд у таку ж саму тiсну браму..." Поданий фрагмент мiстить велику кiлькiсть епiтетiв (намулистий, стрiмкий, тiсний, гiрський) i кiлька порівнянь (долина немов котел, потiк немов вужака). Читаючи цей уривок, зачаровуєшся красою долини, ïï водоспадом i потоком, який тече удалечiнь. Або такий фрагмент з безпосереднiм описом селища: "При входi до кожного дворища стояли двi липи, мiж якими прив'язанi були гарно плетенi в усякi узори ворота.
Почему Троекуров, «надменный в сношениях с людьми самого высшего звания», уважал старшего Дубровского? В чём проявлялось сходство Троекурова и Дубровского?
Троекуров, «надменный в сношениях с людьми самого высшего звания», уважал Дубровского, так как «знал по опыту нетерпеливость и решительность его характера». Дубровский единственный из окружавших его людей держался гордо, был независим и отказался от покровительства собственного бывшего сослуживца.
Троекуров и Дубровский «сходствовали частично и в нравах, и в наклонностях». Это сходство проявлялось в гордости, но Троекуров поддерживал внутри себя это чувство пониманием богатства и власти, а Дубровский пониманием древности собственного рода и дворянской чести. У обоих помещиков был жаркий, запальчивый нрав, оба обожали псовую охоту и держали собак.