Определите, каков Лука в восприятии Костылевых, Анны и Насти, Барона и Бубнова, Актера, Пепла и Клеща. А как вы воспринимаете Луку? Близка ли вам его философия «утешительной лжи»?

Твір про мистецтво у публіцистичному стиліМистецтво завжди було предметом гарячих дискусій у суспільстві незалежно від його національної приналежності. Це, по-перше, продиктовано універсальним сенсом самого мистецтва як явища, а по-друге, цей вид людської творчості має великий суб’єктивний аспект, адже кожна людина по-різному сприймає те саме явище.Мистецтво змінюється з плином часу. Навіть краще сказати, що мистецтво само по собі є лакмусовим папірцем певної епохи. Усі суспільно-політичні, культурні та соціальні події одразу ж фіксуються усіма можливими засобами. Взяти, наприклад, живопис.Протягом багатьох століть живопис віддзеркалював прагнення та погляди суспільства, його цінності та орієнтири. Так, у період Середньовіччя ми можемо гати аскетичні та релігійні сюжети на полотнах. Зі зміною напрямку мислення – у період Ренесансу – світові шедеври живопису зображують розквіт культу людини в усіх його проявах. Так, початок ХХ століття, що приніс багато суспільно-політичних протиріч знайшов своє відображення в абстракції. Змінюються погляди – змінюється мистецтво.Особливу увагу варто приділити також кінематографу як одному з різновидів мистецької діяльності. Технічний прогрес наклав свій суттєвий відбиток на сприйняття реальності суспільством. І спочатку просто нова технічна забавка перетворилася на багатогранну палітру культурних прагнень людства.Варто також зазначити, що мистецтво має зворотній імпульс впливу: створене як відповідь на потреби певного історично-культурного проміжку часу, воно само по собі формує подальший поштовх до розвитку світогляду.На разі, в епоху масової культури, ми якнайкраще можемо відчути на собі подібний вплив, адже мистецтво сьогодення майже цілком спрямоване на реалізацію певних потреб, тим самим формуючи специфічний світогляд людей. При цьому, завжди треба чітко проводити ту грань, за якою закінчується справжній потяг до синтезу культурно-історичних рис суспільства і починається звичайне перетворення людей на сіру масу зі зниженими стандартами світосприйняття. Але ж для цього нам і дано справжнє мистецтво, щоб ми самі робили правильні висновки, чи не так?

О Гаспаре Арнери можно говорить достаточно много. Начнем с того, что он красив – какой-то странной, холодной мертвой красотой, его лицо словно высечено из белого неживого мрамора, дышащего льдом и суровостью. Точеный аристократический профиль, с которым впору монеты чеканить. Удлиненные прищуренные глаза со светлыми ресницами, серые, как зимнее небо, но иногда отливающие сапфировым блеском, смотрят на Вас изучающе-отрешенно, пристально и чаще всего – с долей презрения. Длинный заостренный нос с чувствительными ноздрями, которые, когда Гаспар злится, гневно раздуваются. Тонкие светлые губы порой кривит высокомерная усмешка.
Скуластое утонченно-бледное лицо с острым, как кинжал, надменным подбородком, чаще всего выражает вежливую скуку или же откровенное либо скрытое пренебрежение к людям.
Обрамляющие его иссиня-черные волосы, слегка вьющиеся, в большинстве случаев спадают на идеально прямую спину ученого, когда же Арнери собирается отойти ко сну, он чаще всего собирает их в гладкий свободный хвост. 
Высокий, очень высокий, он почти всегда на голову возвышается над другими людьми.