Протиборство добра й зла триває споконвіку. Воно триватиме, мабуть, вічно. Це дві протилежні сили, які щільно взаємодіють між собою. Кожна прагне переважати над іншою, ширитися та заволодівати більшою кількістю прибічників. Не є важливим, як ми називаємо їх: добро та зло, Бог та Диявол, істина й облуда тощо. Важливо знайти собі місце у межах цієї вічної суперечки.
Для себе треба вирішити, що розуміти під кожним із цих понять. Адже ми не усвідомимо й не відчуємо на собі дію цих двох сил, якщо не побачимо їх наочно. Мені у цій нелегкій справі вибору орієнтирів до у свій час мудрість нашого народу, яку він зберіг для нас в усній народній творчості. Збірочка українських народних казок, які мені колись подарувала мама, справила на мене незабутнє враження. Про мудрість та повчальність бабусиних приказок годі й казати.
Народні казки ховають у простих формах споконвічні істини. Розгледівши їх, ти формуєш у собі стійкі принципи та моральні якості. Казка про паляницю навчила мене відрізняти щедрість від жадності. Мудра дівчина з однойменної казки показала, як кмітливість та чесність може переважити хитрість. Казка про правду і кривду наочно показує руйнівну силу зла. В той час, як протилежна йому сила – добро – сприяє розбудові, життю, радості.
Одне прислів’я каже не гнатися за двома зайцями, бо жодного не впіймаєш. Тобто вчить нас скромності – гідній доброї людини якості. Інше дає настанову відрізняти зерно від полови, тобто бачити фальш, обман.
Тож давайте усвідомимо, що є добром, а що злом спершу для самих себе. Тоді ми чинитимемо по правді й справедливості. Стаючи на сторону добра, ми допомагаємо йому перемогти у цій одвічній боротьбі.
Чичиков Павел Иванович – главный герой произведения Н. В. Гоголя «Мёртвые души», бывший чиновник, а ныне махинатор. Ему принадлежит идея аферы с мертвыми душами крестьян. Этот персонаж присутствует во всех главах. Он все время путешествует по России, знакомится с зажиточными помещиками и чиновниками, входит к ним в доверие, а затем пытается проворачивать всяческие махинации. Чичиков – это новый вид авантюриста-изобретателя в русской литературе. Сам автор частично оправдывает действия Чичикова, так как видит, что он не безнадежен. Внешне этот персонаж недурен. Он не сильно толстый, но и не худой, не выглядит старо, но уже и не молод. Основные черты героя – усредненность и предприимчивость. Его усредненность проявляется не только во внешности, но и в манере общаться. Он всегда говорит «ни громко, ни тихо, а совершенно так, как следует», ко всем умеет найти подход, везде слывет «своим человеком». В Чичикове всего понемногу. Он предприимчив, но не проявляет грубую деловитость, как Собакевич. У него нет мечтательности Манилова, простодушия Коробочки и разгульности Ноздрева. Этот человек активный и деятельный, каждую копейку бережет, даже полученное наследство не растрачивает, а приумножает. При этом он не склонен к безудержной жадности как Плюшкин. Деньги для Чичикова не цель, а средство. Он всего лишь желает обеспечить себе достойное существование. О детстве и юности героя известно немного. Родители были дворянами. Отец настоятельно рекомендовал ему водиться только с богатыми и всегда угождать начальству. О таких вещах, как чувство долга, честь и достоинство он ничего не говорил, вот Павел и вырос таким. Он и сам быстро сообразил, что такие высокие ценности мешают достижению заветной цели, оттого и пробивал себе дорогу собственными усилиями, заглушая голос совести. В школе он был прилежным учеником, но без талантов. Единственное, что умел, так это продавать что-либо товарищам и показывать фокусы за деньги. После учебы поступил на службу в казенную палату. Затем сменял не одну работу и везде хотел нажиться. Когда в очередной раз нужно было начинать все сначала, он придумал идею с «мертвыми душами». Несмотря на то, что Чичиков – плут и мошенник, упорство и изобретательность героя не остаются незамеченными.
Протиборство добра й зла триває споконвіку. Воно триватиме, мабуть, вічно. Це дві протилежні сили, які щільно взаємодіють між собою. Кожна прагне переважати над іншою, ширитися та заволодівати більшою кількістю прибічників. Не є важливим, як ми називаємо їх: добро та зло, Бог та Диявол, істина й облуда тощо. Важливо знайти собі місце у межах цієї вічної суперечки.
Для себе треба вирішити, що розуміти під кожним із цих понять. Адже ми не усвідомимо й не відчуємо на собі дію цих двох сил, якщо не побачимо їх наочно. Мені у цій нелегкій справі вибору орієнтирів до у свій час мудрість нашого народу, яку він зберіг для нас в усній народній творчості. Збірочка українських народних казок, які мені колись подарувала мама, справила на мене незабутнє враження. Про мудрість та повчальність бабусиних приказок годі й казати.
Народні казки ховають у простих формах споконвічні істини. Розгледівши їх, ти формуєш у собі стійкі принципи та моральні якості. Казка про паляницю навчила мене відрізняти щедрість від жадності. Мудра дівчина з однойменної казки показала, як кмітливість та чесність може переважити хитрість. Казка про правду і кривду наочно показує руйнівну силу зла. В той час, як протилежна йому сила – добро – сприяє розбудові, життю, радості.
Одне прислів’я каже не гнатися за двома зайцями, бо жодного не впіймаєш. Тобто вчить нас скромності – гідній доброї людини якості. Інше дає настанову відрізняти зерно від полови, тобто бачити фальш, обман.
Тож давайте усвідомимо, що є добром, а що злом спершу для самих себе. Тоді ми чинитимемо по правді й справедливості. Стаючи на сторону добра, ми допомагаємо йому перемогти у цій одвічній боротьбі.