Рассматривая сложный вопрос о соотношении мести и справедливости, мы обнаруживаем в трагедии Шекспира действие рока. Герой совершает то, что должен, и все же он обречен, и обречены все, кого он любит или ненавидит. В чем цель Гамлета? Покарать убийцу отца, своего дядю Клавдия. Гамлет вовсе не хотел убивать Полония, отца Офелии, и все же сделал это, думая, что в комнате матери прячется его враг Клавдий. Еще меньше Гамлет хотел бы причинить зло самой Офелии, однако именно его случайное убийство Полония становится причиной безумия, а затем и гибели девушки. Так Гамлет, стремясь отомстить за отца, сам навлекает на себя месть Лаэрта. Он точно так же (по языческому кодексу чести) обязан отомстить за смерть отца, как и Гамлет.
Однако Лаэрт, преследуя справедливую цель (опять-таки с точки зрения язычника) , выбирает недостойный путь осуществления мести. В Средние века нередко практиковались судебные поединки: считалось, что победителем из них должен выйти тот, на чьей стороне правда. Но Лаэрт оскверняет священное дело справедливости и мести тем, что берет себе в яд. Таким образом, он становится не мстителем, борцом за справедливость, а убийцей, таким же, как и Клавдий. А, значит, и Лаэрт заслуживает кары. Но, с другой стороны, как остроумно заметил Гамлет, «если обходиться с каждым по заслугам, кто уйдет от порки? » Наивному и жестокому стремлению к кровавой справедливости христианство противопоставляет милосердие. Однако зачастую в мире и сердцах людей для него нет места. Помимо основной сюжетной линии в трагедии Шекспира параллельно разворачиваются и другие события. Они касаются судеб Розенкранца и Гильденстерна, а также уже упомянутого Полония. Но что можно добавить к тому, что сказано Шекспиром устами Гамлета?
...Их конец — Награда за пронырство. Подчиненный, Не суйся между старшими в момент, Когда они друг с другом сводят счеты.
Розенкранц и Гильденстерн, которые когда-то были друзьями Гамлета, соглашаются участвовать в дьявольском замысле короля, вознамерившегося погубить наследника своего убитого брата. За это они и поплатились. А Полоний принимал слишком активное участие в происках короля-узурпатора, убийцы законного правителя, против законного наследника престола. Ради того, чтобы выслужиться перед новым повелителем Дании, ловкий придворный, не колеблясь, готов рискнуть счастьем дочери и собственной шкурой. И результат, как говорится, налицо.. .
Финал трагедии Шекспира, в сущности, является апофеозом справедливости: Гамлет наконец рассчитался с королем за смерть отца, а с Лаэртом — за собственную кончину; однако и Гамлета настигает кара за неумышленное убийство Полония и гибель Офелии.
Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Мазепа
Підпис до фото,
Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи
Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.
Однако Лаэрт, преследуя справедливую цель (опять-таки с точки зрения язычника) , выбирает недостойный путь осуществления мести. В Средние века нередко практиковались судебные поединки: считалось, что победителем из них должен выйти тот, на чьей стороне правда. Но Лаэрт оскверняет священное дело справедливости и мести тем, что берет себе в яд. Таким образом, он становится не мстителем, борцом за справедливость, а убийцей, таким же, как и Клавдий. А, значит, и Лаэрт заслуживает кары. Но, с другой стороны, как остроумно заметил Гамлет, «если обходиться с каждым по заслугам, кто уйдет от порки? » Наивному и жестокому стремлению к кровавой справедливости христианство противопоставляет милосердие. Однако зачастую в мире и сердцах людей для него нет места. Помимо основной сюжетной линии в трагедии Шекспира параллельно разворачиваются и другие события. Они касаются судеб Розенкранца и Гильденстерна, а также уже упомянутого Полония. Но что можно добавить к тому, что сказано Шекспиром устами Гамлета?
...Их конец —
Награда за пронырство. Подчиненный,
Не суйся между старшими в момент,
Когда они друг с другом сводят счеты.
Розенкранц и Гильденстерн, которые когда-то были друзьями Гамлета, соглашаются участвовать в дьявольском замысле короля, вознамерившегося погубить наследника своего убитого брата. За это они и поплатились. А Полоний принимал слишком активное участие в происках короля-узурпатора, убийцы законного правителя, против законного наследника престола. Ради того, чтобы выслужиться перед новым повелителем Дании, ловкий придворный, не колеблясь, готов рискнуть счастьем дочери и собственной шкурой. И результат, как говорится, налицо.. .
Финал трагедии Шекспира, в сущности, является апофеозом справедливости: Гамлет наконец рассчитался с королем за смерть отца, а с Лаэртом — за собственную кончину; однако и Гамлета настигает кара за неумышленное убийство Полония и гибель Офелии.
Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Мазепа
Підпис до фото,
Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи
Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.