События произведения происходят в среде запорожских казаков, в первой половине XVII века[1]. История казацкого восстания 1637—1638 годов, подавленного гетманом Николаем Потоцким, легла в основу повести Н. В. Гоголя «Тарас Бульба» и дала конкретные примеры драматических судеб героев. Одним из прообразов Тараса Бульбы является предок известного путешественника Н. Н. Миклухо-Маклая, родившийся в Стародубе в начале XVII века куренной атаман Войска Запорожского Охрим Макуха, сподвижник Богдана Хмельницкого, который имел троих сыновей: Назара, Хому (Фому) и Омелька (Емельян). Назар предал своих товарищей казаков и перешёл на сторону поляков из-за любви к польской паночке, Хома (прототип гоголевского Остапа) погиб, пытаясь доставить Назара отцу, a Емельян стал предком Николая Миклухо-Маклая и его дяди Григория Ильича Миклухи, учившегося вместе с Николаем Гоголем и рассказавшего ему семейное предание. Прообразом является также Иван Гонта, которому ошибочно приписывалось убийство двоих сыновей от жены-полячки, хотя его жена — русская, а история — вымышленная.
При подготовке черновой рукописи к печати Гоголем были внесены многочисленные исправления. Большая небрежность черновой рукописи «Тараса Бульбы», пропуски отдельных слов, неразборчивый почерк, незаконченный вид отдельных фраз — всё это привело к тому, что в составе «Миргорода», опубликованной в 1835 году, вкралось множество погрешностей. К 1842 году у Гоголя появилась новая переработка «Тараса Бульбы», где появились новые эпизоды, а объём повести увеличился вдвое. Уехав в 1842 году за границу, Гоголь поручил все заботы о печатавшемся собрании всех своих сочинений Николаю Яковлевичу Прокоповичу, подчеркнув, что в его повести «Тарас Бульба» много погрешностей. В 1842 году вышла её вторая, переработанная редакция с изменениями Гоголя и Прокоповича, где Прокопович внимательно отнёсся ко всем Гоголя, и большая часть правок пришлась на долю слов и словосочетаний, которые не соответствовали нормам русского литературного языка (например, местоимение «сей» заменено на «этот»).
Деві – головний герой оповідання Джеймса Олдріджа, який протягом усього твору постає перед нами персонажем, який змінюється, розкриває свою душу та являє світові свої справді вражаючі моральні якості. Хлопчик обділений увагою, материнською турботою та батьківською опікою, а батько вважає приблизно так: «…десятирiчного сина, що народився надто пiзно i, – Бен розумiв десь у глибинi душi, – чужого їм обом, самотнього, неприкаяного хлопчика, який у десять рокiв розумiв, що мати ним не цiкавиться, а батько – стороння людина, яка не знає, про що з ним говорити, рiзка й небагатослiвна в тi лiченi хвилини, коли вони бували разом.» З цього ж уривку ми маємо можливість дізнатись, що дружніх стосунків між батьком та сином немає, вони абсолютно чужі одне одному люди.Навіть коли Деві чогось боїться, він не подає виду, а, навпаки, намагається побороти свій страх та цікавиться будь-чим новим: «Маленький “Остер” нещадно кидало в розпеченому повiтрi то в один, то в другий бiк, але переляканий хлопчина все ж не губився i, вiдчайдушно смокчучи цукерку, розглядав прилади, компас, рухливий авiагоризонт.»Головний герой відрізняється від пересічних дітей практично всім, навіть голосом: «…вiдповiв хлопець тихим i несмiливим голоском, не схожим на грубуватi голоси американських дiтей.»Деві перебуває в постійному напруженні та дуже боїться власного батька: «Коли вiн про що-небудь запитував батька, голос його зразу ставав сумним: вiн наперед чекав рiзкої вiдповiдi. Тепер хлопчик уже й не пробував розмовляти i мовчки виконував те, що йому наказували.»Зміна думки батька про сина в екстремальній ситуації: «”Вiн, здається, хлопець розвинутий”, – подумав Бен, дивуючись чудному напрямку своїх думок. Цей хлопець iз спокiйним обличчям був чимось схожий на нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий i навiть невгамовний характер. Але блiде, трохи широкувате обличчя виглядало зараз нещасним.»Хлопець бере на себе відповідальність, аби врятувати життя батькові. Батько пишається сином:«Отже, Девi все-таки запам’ятав, що треба вирiвняти лiтак, держати потрiбнi оберти мотора i швидкiсть! Вiн це запам’ятав. Славний хлопчина! Вiн долетить, Вiн впорається! Бен бачив рiзко окреслений профiль Девi, блiде обличчя з темними очима, в яких йому так важко було щось прочитати.»У фіналі твору перед нами постає картина об’єднаної родини. Ми розуміємо, що у хлопчика зміниться доля та життя стане набагато кращим. І головне те, що врешті-решт у Деві з’явиться люблячий батько: «Йому, Бену, тепер потрiбне буде цiле життя, цiле життя, яке подарував йому хлопець. Але, дивлячись у цi свiтлi очi, на трохи випнутi вперед зуби, на це обличчя, таке незвичайне для американця, Бен вирiшив, що заради нього вiддасть усе. На це варто витратити час. Вiн уже добереться до самого серця хлопчини! Рано чи пiзно вiн до нього добереться. Останнiй дюйм, який роздiляє всiх i все, нелегко подолати, якщо не бути майстром своєї справи. Але бути майстром своєї справи – обов’язок льотчика, а Бен був же колись зовсiм не поганим льотчиком.»
События произведения происходят в среде запорожских казаков, в первой половине XVII века[1]. История казацкого восстания 1637—1638 годов, подавленного гетманом Николаем Потоцким, легла в основу повести Н. В. Гоголя «Тарас Бульба» и дала конкретные примеры драматических судеб героев. Одним из прообразов Тараса Бульбы является предок известного путешественника Н. Н. Миклухо-Маклая, родившийся в Стародубе в начале XVII века куренной атаман Войска Запорожского Охрим Макуха, сподвижник Богдана Хмельницкого, который имел троих сыновей: Назара, Хому (Фому) и Омелька (Емельян). Назар предал своих товарищей казаков и перешёл на сторону поляков из-за любви к польской паночке, Хома (прототип гоголевского Остапа) погиб, пытаясь доставить Назара отцу, a Емельян стал предком Николая Миклухо-Маклая и его дяди Григория Ильича Миклухи, учившегося вместе с Николаем Гоголем и рассказавшего ему семейное предание. Прообразом является также Иван Гонта, которому ошибочно приписывалось убийство двоих сыновей от жены-полячки, хотя его жена — русская, а история — вымышленная.
При подготовке черновой рукописи к печати Гоголем были внесены многочисленные исправления. Большая небрежность черновой рукописи «Тараса Бульбы», пропуски отдельных слов, неразборчивый почерк, незаконченный вид отдельных фраз — всё это привело к тому, что в составе «Миргорода», опубликованной в 1835 году, вкралось множество погрешностей. К 1842 году у Гоголя появилась новая переработка «Тараса Бульбы», где появились новые эпизоды, а объём повести увеличился вдвое. Уехав в 1842 году за границу, Гоголь поручил все заботы о печатавшемся собрании всех своих сочинений Николаю Яковлевичу Прокоповичу, подчеркнув, что в его повести «Тарас Бульба» много погрешностей. В 1842 году вышла её вторая, переработанная редакция с изменениями Гоголя и Прокоповича, где Прокопович внимательно отнёсся ко всем Гоголя, и большая часть правок пришлась на долю слов и словосочетаний, которые не соответствовали нормам русского литературного языка (например, местоимение «сей» заменено на «этот»).
Объяснение:
Відповідь:
Деві – головний герой оповідання Джеймса Олдріджа, який протягом усього твору постає перед нами персонажем, який змінюється, розкриває свою душу та являє світові свої справді вражаючі моральні якості. Хлопчик обділений увагою, материнською турботою та батьківською опікою, а батько вважає приблизно так: «…десятирiчного сина, що народився надто пiзно i, – Бен розумiв десь у глибинi душi, – чужого їм обом, самотнього, неприкаяного хлопчика, який у десять рокiв розумiв, що мати ним не цiкавиться, а батько – стороння людина, яка не знає, про що з ним говорити, рiзка й небагатослiвна в тi лiченi хвилини, коли вони бували разом.» З цього ж уривку ми маємо можливість дізнатись, що дружніх стосунків між батьком та сином немає, вони абсолютно чужі одне одному люди.Навіть коли Деві чогось боїться, він не подає виду, а, навпаки, намагається побороти свій страх та цікавиться будь-чим новим: «Маленький “Остер” нещадно кидало в розпеченому повiтрi то в один, то в другий бiк, але переляканий хлопчина все ж не губився i, вiдчайдушно смокчучи цукерку, розглядав прилади, компас, рухливий авiагоризонт.»Головний герой відрізняється від пересічних дітей практично всім, навіть голосом: «…вiдповiв хлопець тихим i несмiливим голоском, не схожим на грубуватi голоси американських дiтей.»Деві перебуває в постійному напруженні та дуже боїться власного батька: «Коли вiн про що-небудь запитував батька, голос його зразу ставав сумним: вiн наперед чекав рiзкої вiдповiдi. Тепер хлопчик уже й не пробував розмовляти i мовчки виконував те, що йому наказували.»Зміна думки батька про сина в екстремальній ситуації: «”Вiн, здається, хлопець розвинутий”, – подумав Бен, дивуючись чудному напрямку своїх думок. Цей хлопець iз спокiйним обличчям був чимось схожий на нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий i навiть невгамовний характер. Але блiде, трохи широкувате обличчя виглядало зараз нещасним.»Хлопець бере на себе відповідальність, аби врятувати життя батькові. Батько пишається сином:«Отже, Девi все-таки запам’ятав, що треба вирiвняти лiтак, держати потрiбнi оберти мотора i швидкiсть! Вiн це запам’ятав. Славний хлопчина! Вiн долетить, Вiн впорається! Бен бачив рiзко окреслений профiль Девi, блiде обличчя з темними очима, в яких йому так важко було щось прочитати.»У фіналі твору перед нами постає картина об’єднаної родини. Ми розуміємо, що у хлопчика зміниться доля та життя стане набагато кращим. І головне те, що врешті-решт у Деві з’явиться люблячий батько: «Йому, Бену, тепер потрiбне буде цiле життя, цiле життя, яке подарував йому хлопець. Але, дивлячись у цi свiтлi очi, на трохи випнутi вперед зуби, на це обличчя, таке незвичайне для американця, Бен вирiшив, що заради нього вiддасть усе. На це варто витратити час. Вiн уже добереться до самого серця хлопчини! Рано чи пiзно вiн до нього добереться. Останнiй дюйм, який роздiляє всiх i все, нелегко подолати, якщо не бути майстром своєї справи. Але бути майстром своєї справи – обов’язок льотчика, а Бен був же колись зовсiм не поганим льотчиком.»
Детальніше - на -
Пояснення: